Єрмоліна М.Б., науковий керівник – Нікіфоряк Л.С.

Буковинська державна фінансова академія

ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Анотація. У даній роботі розглядаються погляди та думки вчених, щодо інноваційного розвитку держави, вихідні принципи, на основі яких має будуватися система фінансування інновацій, цілі фінансування інновацій, джерела підтримки інноваційної діяльності, висвітлено основні проблеми інноваційної діяльності та відзначено вирішальну роль держави у здійсненні фінансування інноваційної діяльності підприємств.

Ключові слова. Інновації, фінансування інноваційної діяльності, інноваційний розвиток держави, бюджетне фінансування інновацій, інноваційний проект.

І. Вступ. На сьогодні інноваційний шлях розвитку є неві­д'ємною або навіть визначальною складовою економічного зростання будь–якої країни світу. Досвід інших країн засвідчує, що лише за умови широ­кого впровадження інноваційних розробок можливо наповнити як український, так і світовий ринки конкурентоспроможною продукцією вітчизняного виробництва. Натомість, на даний момент спостерігається зовсім інша ситуа­ція: замість високотехнологічної наукоємної продукції вітчизняний експорт здебільшого представлений напівфабрикатами низького рівня обробки та си­ровиною, що, у свою чергу, є найяскравішим доказом нераціонального вико­ристання природних багатств. У зв'язку з цим вкрай необхідним і доцільним є процес інноваційного заміщення на багатьох промислових підприємствах країни та навіть в цілих галузях, оскільки майбутній образ національної інно­ваційної системи багато в чому буде залежати від можливостей держави вчас­но мобілізувати свій внутрішній інноваційний потенціал [5, С. 107].

Наголошуючи на необхідності активізації іннова­ційного сектора економіки, слід зазначити, що в останні роки урядом прийня­то низку постанов і рішень, державних програм, спрямованих на підвищення інноваційної результативності підприємств, однак більшість з них не вдалося реалізувати в повному обсязі в реальній економіці.

Проблемам забезпечення іннова­ційного розвитку держави та окремих суб'єктів господарювання присвячені праці провідних вітчизняних вчених, серед яких: В. Денисюк, Л. Федулова, М. Шарко та інші.

В. Денисюк зазначає, що підвищення інноваційної активності на всіх рівнях національної економіки є пріорітетним завданням державної політики: потребує формування відповідних умов надходження ін­вестицій, зниження ризику фінансування інноваційних проектів, оптимізації структури, організаційних форм і джерел фінансування [4, С. 47].

М. Шарко стверджує, що модель формування національної інноваційної системи України повинна включати систему фінансування інновацій, яка має враховувати особливості сучасного інвестиційного процесу в Україні [7, С. 29].

Л. Федулова обґрунтовує, що проблеми фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності мають комплексний характер. Пріоритетним завданням у цій сфері є визначення оптимального співвідношення в обсягах фінансових ресурсів, які спрямовуються на реалізацію окремих стадій придбання, використання і створення нового знання [6, С. 38].

ІІ. Постановка завдання. Метою дослідження є визначення особливостей джерел фінансування інноваційної діяльності, аналіз основних проблем фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні та обґрунтування можливих шляхів їх вирішення.

ІІІ. Результати. Слід зазначити, що розвиток інноваційної діяльності як на рівні підприємства, так і на рівні всієї держави, передбачає створення добре збалансованої системи фінансування.

Вихідними принципами, на основі яких має будуватися система фінансування інновацій, є:

1)     ув'язка системи із задачею швидкого та ефективного науково-технічного досягнення;

2)     обгрунтованість та юридична захищеність прийомів та механізмів;

3)     множинність джерел фінансування;

4)     адаптивність та гнучкість реакцій системи фінансування на змінні умови зовнішнього середовища з метою максимальної підтримки ефективності.

Цілі фінансування інноваційної діяльності:

1)     необхідність збереження наукової бази і кадрового потенціалу;

2)     збереження відповідного рівня проведення наукових досліджень;

3)     розробка і освоєння наукоємної конкурентної продукції, випуск якої може підвищити експорт чи понизити імпорт аналогічної продукції.

Відповідно до ст. 18 Закону України “Про інноваційну діяль­ність” джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

1)     кошти державного бюджету України;

2)     кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Респуб­ліки Крим;

3)     власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

4)     власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності;

5)     кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб;

6)     інші джерела, не заборонені законодавством [1].

Фінансування інноваційної діяльності підприємств виступає основою науково-технічного прогресу й технологічної модернізації виробни­чих потужностей і зміцнення їх конкурентних позицій на вітчизняному та світовому ринку.

Виділяють такі види фінансування інноваційної діяльності підприємств:

1)     самофінансування (включає накопичений прибуток, накопичений амортизаційний фонд і поточні амортизаційні відрахування, резервний фонд, власний капітал у вигляді статутного фонду);

2)     позикові кошти (банківські кредити, комерційні кредити, лізинг, кошти, що отримуються підприємством від розміщення на фондових ринках облігацій підприємства);

3)     залучені кошти (кошти отримані від реалізації акцій серед акціонерів, кошти від додаткового другого випуску акцій);

4)     кошти урядових регіональних фондів і програм (кошти державного інноваційного фонду, кошти, що виділяються на державні та галузеві науково-технічні програми, кошти фонду фундаментальних досліджень та науково-технічних програм, кошти міжнародних фондів).

Держава має забезпечувати бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності в розмірі не менше 1,7% ВВП України. Проте встановлені нормативи бюджетного фінансування цих напрямів діяльності не дотримуються.

Так, для підприємств, які тільки розпочинають або відроджують інноваційну діяльність, повинна бути впроваджена система специфічних заходів різ­нобічної підтримки і, насамперед, поліпшення фінансового забезпечення. Однак, в умовах економіки України розраховувати на значне бюджетне фінансування інноваційної діяльності неможливо. Тому для більшості вітчизняних підприємств основним джерелом стимулювання нововведень є власні кошти та іноземні інвестиції [2, C.14].

На жаль, в Україні корпоративний сектор досить повільно і неохоче включається у фінансування інноваційних проектів. Водночас обмеженість бюджетних коштів для суттєвої підтримки інноваційної діяльності господарюючих суб’єктів детермінує необхідність створювати привабливі умови для потенційних вітчизняних та іноземних інвесторів. Але деякі представники промислового бізнесу, не розраховуючи на державу, активно працюють над залученням інвестицій у радикальне оновлення виробничих процесів власних підприємств.

 В Україні спостерігається дефіцит фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень і впровадження інноваційних розробок. Суттєвим недоліком системи національного регулю­вання розвитку інноваційної сфери є те, що вона, на відміну від законодавства більшості країн світу, не лише не сприяє розширенню джерел фінансування інноваційного розвитку, але й протидіє залученню небюджетних коштів та ви­ключає можливість формування спеціальних, в тому числі відомчих фондів фінансування інноваційних проектів і програм [3, С.132-134].

ІV. Висновки. Отже, серед основних проблем фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні можна виділити:

1)     недостатню державну фінансову підтримку інноваційних проектів різного масштабу, які реалізуються у промисловості;

2)     недостатні обсяги фінансування з боку приватного сектора (через надвеликі ризики, проблеми з комерціалізацією інноваційної продукції тощо);

3)     “неінноваційна” спрямованість чи незначна активність створених інноваційних (державних) і венчурних (приватних, переважно іноземного походження) фондів, а також їх незначні фінансово-інвестиційні можливості;

4)     відсутність механізмів перерозподілу інвестиційних ресурсів населення на користь інноваційного сектора; недостатня зацікавленість іноземних інвесторів у фінансуванні вітчиз­няного інноваційного сектора;

5)     комерціалізація інноваційної продукції (доведення інноваційних розробок до практичного використання потребує додаткових коштів на великий проміжок часу);

6)     надвисокі ризики інноваційної діяльності;

7)     нецільове використання та неефективне використання фінансових ресурсів, спрямованих на підтримку інноваційної діяльності (насамперед, державними установами);

8)     спекулятивне використання державних пільг (наприклад, венчурними структурами) тощо [5, С.103–105].

Саме на вирішення цих проблем повинні бути спрямована державна політика у сфері фінансування інноваційної діяльності підприємств.

Узагальнюючи проведені дослідження, можна зробити висновок про те, що на сучасному етапі інноваційна діяльність підприємств потребує збіль­шення державної участі як фінансового, так і організаційного характеру. На­прямки розширення фінансового забезпечення інноваційної діяльності під­приємств мають бути максимально диверсифікованими як з погляду механіз­мів реалізації, так і з позицій пошуку відповідних джерел ресурсів. З огляду на це важливим є визначення умов та обмежень, які впливають на вибір джерел фінансування інноваційної діяльності, що може бути предметом подальших досліджень.

Література.

1.     Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002 № 40 з наступними змінами і доповненнями.

2.     Белякова Г.Я., Петрова О.А. Инновационное замещение в промышленности Украины: факторы влияния / Г.Я. Белякова, О.А. Петрова // Инновационный менеджмент. – 2007. – №2. – С. 13–18.

3.     Давідов М.В. Шляхи організаційно-фінансового забезпечення інноваційного процесу на підприємствах України/ М.В. Давідов // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №4(82). – С. 130-134.

4.     Денисюк В.М. Інноваційна активність національної економіки: вдосконалення методології, показники промислових підприємств, державна підтримка / В.М. Денисюк // Економіст. – 2005. – №8. – С. 45–49.

5.     Семенов І.П. Розвиток інноваційної діяльності на підприємствах України / І.П. Семенов // Актуальні проблеми економіки – 2008. – №3(81) – C.102–108.

6.     Федулова Л.В. Развитие национальной инновационной системи Украины / Л.В. Федулова // Экономика Украины. – 2005. – №4. – С. 35–47.

7.     Шарко М.М. Модель формирования национальной инновационной системы Украины: основные приоритеты развития / М.М. Шарко // Экономика Украины. – 2005. – №8. – С. 25–30.

8.      http://www.ukrstat.gov.ua – Офіційний сайт Державного комітету статистики України.