Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

Король Т.О.

Єфременко О.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Інноваційна діяльність в Україні: тенденції та проблеми

Ефективність державної політики саме у сфері управління інноваційними процесами визначає конкурентоспроможність національної економіки. Курс на інноваційний розвиток в Україні визначає перехід економіки до нового якісного стану супроводжується активізацією інноваційної діяльності, що дозволяє реорганізувати економіку на основі розвитку наукомістких виробництв, впровадження у виробництво прогресивних високотехнологічних процесів, розробки і випуску нової конкурентноздатної продукції. У розвинутих країнах до 90 % приросту валового продукту забезпечується за рахунок упровадження нових технологій. Однак, на сьогоднішній день на ринку України замість високотехнологічної наукоємної продукції вітчизняний експорт здебільшого представлений напівфабрикатами низького рівня обробки та сировиною, що у свою чергу, є найяскравішим доказом нераціонального використання природних ресурсів.[2]

Одним з найважливіших та найнеобхідніших елементів ресурсного забезпечення інноваційного процесу є висококваліфікований кадровий потенціал. Тому особливого значення в інноваційній моделі набуває система освіти, реформування якої має сприяти підвищенню рівня шкільної освіти, виявленню та розвитку здібностей кожного окремого учня, об’єднанню науково-технологічного потенціалу технічних учбових закладів різного рівня акредитації і технологічного потенціалу промислових підприємств. Якщо прослідкувати тенденцію зміни наукових кадрів організацій в Україні, можна сказати, що впродовж останніх років їх кількість зменшилась, тоді як кількості організацій, які виконують дослідження й розробки – збільшилась (діаграма 1).

Діаграма 1 – Наукові кадри та кількість організацій

Питома вага підприємств, які впроваджують інновації за останні роки зросла у порівнянні з минулим роком на 0,1%, але зменшилась у порівнянні з 2005 роком на 3% (діаграма 2).

Діаграма 2 – впровадження інновацій на промислових підприємствах

Якщо розглядати джерела фінансування, то у 2007 році загальна сума витрат становила 1666020,9 тис. грн., що значно перевищує минулі роки, при чому переважно за рахунок власних джерел. Це говорить про те, що керівники розуміють важливість та можливу ефективність від впровадження інноваційних винаходів (діаграма 3). [1]

Діаграма 3 – джерела фінансування технологічних інновацій

Характеризуючи систему формування та реалізації державної науково-технологічної та інноваційної політики, варто зазначити, що вона має досить потужний організаційно-адміністративний потенціал. Виходячи з функцій, визначених чинним законодавством, основними суб’єктами формування та реалізації державної науково-технологічної та інноваційної політики є Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, та інші. Але ефективність роботи цієї системи виявляється низькою через неналежне забезпечення координації заходів державного регулювання окремих її елементів. [3]

Одним із можливих шляхів вирішення цієї проблеми може бути створення спеціального уповноваженого координаційного центру з питань інноваційної політики. Вдосконалення організаційно-адміністративної системи управління інноваційною діяльністю, формування і реалізація дієвої державної політики в означеній сфері, що має базуватися на комплексних довгострокових прогнозах технологічного розвитку та структурної перебудови економіки, широке застосування ринкових інноваційних факторів дозволить сформувати в країні сталу модель інноваційного розвитку.[2]

Література

1. Державний Комітет статистики (дані за 2000-2007 рр)

2.Журавский В. С. Проблемы законодательного обеспечения инновационно–инвестиционной модели развития Украины, 2003

3. http://www.meta.com.ua