Экономические науки / 14. Экономическая теория

Кораблінова І.А.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С.Попова

Еволюція поглядів на роль корпорацій у процесі трансформації капіталізму

Теоретичне положення про те, що корпорації (акціонерні товариства) є останнім пунктом розвитку капіталу, розкрив у своїх працях К.Маркс («Критика политической экономии (черновой набросок 1857 – 1858 годов)», «Капитал»), розуміючи під капіталістичним способом виробництва змінну систему виробничих відносин, що під час «зрілості» формує елементи свого протиставлення та підготовлює становлення нової матеріальної основи і вихід у більш високо-розвинуту соціально-економічну систему.

Трансформацію капіталізму через призму корпорацій, представники різних напрямків економічної науки, розглядали, щонайменш з позицій трьох аспектів:

– по-перше, формування монополістичних об`єднань на межі XIX – XX століть, поставило перед економістами проблему модифікації ринкового механізму, обумовленого плануванням процесу ціноутворення. На ринку вільної конкуренції із представленими на ньому фірмами, що засновані на індивідуальному капіталі, відбувалась революція – на арену виходили великі об`єднання в акціонерній формі власності. Домінування на ринках певного товару, контроль над цінами та витратами, отримання монопольного надприбутку віддзеркалювало зміст економічної монополії у традиційному розумінні. Вихід виробництва на новий рівень свого розвитку, обумовлений науково-технічним прогресом, ускладненням ринкових зв’язків, поступово змінює характер конкуренції. Так, у роботі Дж. Робінсон виникає модель ринку недосконалої конкуренції, згідно якої існує конкуренція між виробниками диференційованого продукту та цінова дискримінація [1]. Е. Чемберлін уточнює, що монополія та конкуренція не є взаємовиключні один для одного поняття. Цей традиційний погляд властивий представникам неокласичної теорії – А. Маршалу, А. Пігу, що вбачали дію економічних законів однаковою як для систем із індивідуальним господарством, так і для більш складних економічних систем. На відміну від традиційного погляду на зазначену дихотомію Е. Чемберлін виступає із пропозицією вважати, що більшість економічних ситуацій включають і конкуренцію і монополію як складові явища [2, с. 256]. І, якщо навіть складається єдина ринкова ціна на ринку, де діє велика кількість продавців, то це не «служить свідоцтвом того, що конкуренція вільна від елементів монополії» [2, с. 82]. Аналіз ринку монополістичної конкуренції неодмінно виходить на свідоме управління діяльністю корпорацій, на створення індивідуальної системи конкурентних переваг, плановості у формуванні ціни, витрат та прибутку. Всі ці тенденції перетворення характеру конкуренції не означали трансформацію капіталізму як домінуючої економічної системи виробництва в інший спосіб виробництва. Тому з позицій політекономії цей етап розвитку системи виробничих відносин дістав назву монополістичного капіталізму, у межах якого зароджувались елементи для самознищення капіталу. Великі корпорації, більшість з яких мала ринкову владу, стали об’єктом пильної уваги багатьох зарубіжних та вітчизняних дослідників, праці яких представляли теорію планового капіталізму, теорію імперіалізму, теорію «самознищення» капіталізму та ін. З першого десятиліття XX століття економісти-дослідники розділилися у поглядах з наступного приводу: ринкова стихія вже не могла домінувати на монополізованих ринках. Це створювало уявлення того, що корпорації поступово навчаються приборкувати невизначеність ринку, процес вільного ціноутворення. Тобто простежувалась тенденція переходу від стихійних економічних законів до свідомого регулювання. Але виникало питання, чи у рамках капіталістичного способу виробництва відбуваються зазначені зміни, чи є вони початком становлення нової системи виробничих відносин. Відомо, що критикою з цього питання займався В. Ленін (напр., у праці «Імперіалізм як вища стадія капіталізму»), називаючи імперіалізм «помираючим капіталізмом». «Імперіалізм, – на думку В. Леніна, – ускладнює та загострює суперечності капіталізму, «сплутує» із вільною конкуренцією монополії, але не усунути обміну, ринку, конкуренцій, криз і т.д. імперіалізм не може» [3, с. 145]. Західний погляд на модифікацію в економічній системі корпорацій привів до створення концепцій «індустріального суспільства» (Р.Арон, Д.Белл, Дж. Гелбрейт), «стадійного розвитку суспільства» (У.Ростоу), «трансформації капіталізму у соціалізм» (Е. Фішер, Р. Гароді) та ін. Представники радянської політичної економії наводили різку критику на положення зазначених концепцій, оскільки припускалось, що вони, створюючи теорію організованого капіталізму, є захисниками цього суспільного устрою. На наш погляд, у багатьох випадках така критика була неоправданою, оскільки з позицій західних економічних шкіл простежувалась еволюція капіталістичної системи виробництва, аналізувалась безпосередньо діяльність великих корпорацій та умови їх функціонування. Ці дослідження, перш за все, збагатили економічну науку.

– по-друге, на початку XX століття із загостренням ринкової конкуренції, що поступово приймала неціновий характер, паралельно розвивалась конкуренція внутрішньо корпоративна, тобто відбувалась революція між учасниками корпоративних об`єднань. Цей аспект представляє відносини власності. Ідея трансформації капіталізму з погляду відділення капіталу-власності від капіталу-функції посідає певне місце у теоретичних конструкціях інституціоналізму. Спочатку у роботі «Сучасна корпорація та приватна власність» А. Берлі і Г. Мінза було наголошено про відділення власності від контролю у рамках корпорацій (акціонерної форми капіталу), що призводить до нової форми капіталізму. Замість капіталістів власників центральною фігурою стають наймані професійні управляючі.

Ідея трансформації капіталізму перш за все за рахунок модифікації природи корпорацій стала найбільш популярною у 50-60-ті роки XX століття, що еволюціонуючи розповсюджувалася у теорії «народного капіталізму» (Дж. Бернхем із ідеєю «революції управляючих»), теорії «суспільства загального добробуту» (Л. Ерхард із ідеєю «дифузії власності»), теорії «колективного капіталізму» (Г. Мінз), теорії «індустріального суспільства» (Дж. Гелбрейт із ідеєю «зрілої корпорації») та ін.

– по-третє, вихід корпорацій на інноваційний шлях розвитку, орієнтував дослідників на трансформацію їх природи та умов їхнього функціонування. У відомій роботі «Теорія економічного розвитку» австро-американського економіста Й. Шумпетера проводиться розділення господарського життя на рутинний кругообіг та інновацію. Саме напрямок розвитку підприємства, вихід його із рутини, забезпечує рух всієї економічної системи капіталізму. Саме із цієї теорії почала з`являтися нова центральна фігура – індивідуальний підприємець – творець новацій, що змінив менеджера-технократа, якого у центр ринку корпорацій як домінуючу економічну систему поставили представники інституціоналізму. Тож «підприємці» (за Й. Шумпетером) починають стрімко розвивати ринок новацій, а корпорації починають орієнтувати свою діяльність на співробітництво із ними, інвестують наукові розробки, створюючи інновації. Поступово економічна наука зосереджує свою увагу на ролі знань у процесі виробництва продукції. Так, за підрахунками П. Друкера у 1955 році в США всі галузі – виробники і розповсюджувачі знань – реалізовували продукцію, що складала 25 % кінцевого продукту, у 1965 році – вже більш ніж 33 %, у середині 80-х років – більше ніж 80 % [4, с. 507]. На початку 90-х років на професії, в яких домінувала частка інтелектуальної праці приходилось 85 % зайнятих у США, 89 % – у Німеччині, 90 % – Японії, 95 % – у Великій Британії. Концепція інноваційності економіки у 90-х роках XX століття викликало серед дослідників велику увагу до реальної трансформації економічних відносин, розділюючи їх поступово на однодумців з приводу еволюції капіталу у нову стадію свого розвитку у рамках системи економічних відносин, та інших однодумців з приводу трансформації капіталізму як самозаперечення економічної суспільної форми і зародження елементів нового типу виробничих відносин.

За даними світової статистики, у сучасних умовах серед чинників економічного зростання високо розвинутих країн, саме технологічний прогрес займає вирішальне місце у структурі впливу чинників, досягаючи 80 – 85 %. Водночас скорочуються частки дій інших чинників (навіть таких, як безпосередня праця і капітал), при зменшенні ресурсо- та енергомісткості одиниці кінцевих споживчих товарів [5, с. 4]. У результаті новітні технології стають фундаментальною основою для забезпечення високого та стійкого рівня конкурентоспроможності корпорацій на національних та міжнародних ринках товарів та послуг.

Таким чином, розвиток матеріальної бази інформаційного суспільства, обумовлює новий світогосподарський порядок, який ще недостатньо досліджений на теоретичному рівні у рамках сучасних парадигм трансформації капіталізму. В цих умовах модифікуються фундаментальні економічні закони, що потребує якісного та кількісного теоретико-методологічного аналізу змін в економіці та суспільстві, а також перегляду концепцій управління діяльністю корпорацій у напрямку конкурентоспроможності та інноваційності.

Література:

1. Робинсон Дж. Экономическая теория несовершенной конкуренции / Под. ред. И. М. Осадчей. – М.: Прогресс, 1986. – 471 с.

2. Чемберлин Э. Х. Теория монополистической конкуренции: реориентация теории стоимости / Под ред. О.Я. Ольсевича. – М.: Экономика, 1996. – 351 с.

3. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. Т. 32. –1981. – 628 с.

4. Peter F. Drucker. Managing for results (Economic Tasks and risk-taking Decisions)/ “Harper Business (A Division of Harper Collins Publishes)”. – New York: Harper&Rov, 1964. – 240 p.

5. Лукинов И. Приоритетная политика государства в технологических преобразованиях / И. Лукинов. – Экономика Украины. – 1997. – № 2. – С. 4 – 14.