Дмитришена Л.В.

Науковий керівник Яковишина Н.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського Національного торговельно-економічного університету

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

В умовах ринкового господарювання, винекнення підприємств різних форм власності, в здійснені розрахунків усунено зайву централізацію, регламентацію, уніфіковано порядок їх здійснення. Здійснюючи розрахунки, як підприємства, так і кредитні установи зобов’занні суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дисципліни.

Поняття такого терміну як безготівкові розрахунки є чітко визначеним у законодавстві України. Отже, безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді [1].

Однак, визначення поняття „форм” або „видів” безготівкових розрахунків відсутнє на рівні законодавства України, що зумовлює наявність невизначеності у застосуванні цих понятійних категорій. Тому, ці поняття можна вивести лише із змісту чинного законодавства, в якому „форми безготівкових розрахунків” вживаються у доволі різних значеннях.

В статті 341 Господарського кодексу зазначається, що безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Водночас, в Цивільному кодексі поняття „форми безготівкових розрахунків” відсутнє як таке. Натомість, вживається поняття види безготівкових розрахунків. Відповідно до статті 1088 Цивільного кодексу України, яка має назву „види безготівкових розрахунків” при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд [3].

Стаття 4 Закону „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, яка має назву „форми та види розрахунків, що застосовуються при проведенні переказу” підтримує позицію Цивільного кодексу України. Відповідно до зазначеної статті, для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі. Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.

Так само зазначено в інструкції Національного банку України „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, згідно пункту 1.2 якої Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Отже, видами безготівкових розрахунків є розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Щодо самого змісту поняття „вид безготівкових розрахунків”, то існує багато різних думок відомих науковців і кожен зазначає в цьому понятті своє бачення та розуміння.

Визначення поняття виду безготівкових розрахунків неможливо здійснити без аналізу такого поняття, як платіжний інструмент — засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ коштів з відповідного рахунка платника. До платіжних інструментів відносяться документи на переказ та спеціальні платіжні засоби [2].

Згідно статті 1088 Цивільного кодексу України та Закону „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, платіжні інструменти є засобами здійснення безготівкових розрахунків.

Водночас, деяку невизначеність створює вже згадана раніше стаття 341 Господарського кодексу України, згідно якої безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. За кодексом, скажімо, платіжні доручення самі по собі є формою безготівкових розрахунків, хоча платіжний інструмент не може бути нічим іншим як засобом здійснення розрахунків.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що під видом безготівкових розрахунків, на нашу думку, слід розуміти визначений законодавством спосіб переказу коштів через кредитні організації, що характеризується використанням певного платіжного інструменту, порядком документообігу та умовами надання коштів у розпорядження одержувача.

Список використаних джерел:

1. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22;

2. Закон України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 05.04.01. № 2346-ІІІ

3. www.rada.gov.ua;