Экономические науки/Банки и банковская система

Можаровська Л.В.

Одеський державний економічний університет,Україна

Удосконалення кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств України

В умовах загострення конкуренції на світових ринках кредитування учасників зовнішньоекономічної діяльності стає не тільки необхідним, але іноді і неминучою умовою реалізації товарів, головним чином машин і устаткування.

В промислово розвинутих країнах кредитоспроможність позичальників, що працюють на зовнішніх ринках, так добре відома, що вони можуть отримувати кредити на основі своєї репутації. Іншими словами, вони отримують незабезпечений або негарантований кредит. Але в Україні рівень невпевненості в тому, що позичальник оплатить свій борг та відсотки за ним, настільки високий, що банкам не рекомендується видавати кредити без належного забезпечення.

В банківській практиці промислово розвинутих країн найбільш розповсюдженими способами банківського забезпечення є гарантія чи порука третьої сторони, переуступка контрактів, переуступка дебіторської заборгованості, товарні запаси, нерухоме майно, цінні папери, дорогоцінні метали. Українські банки навпаки надають перевагу заставі майна, поручительству третьої особи, стягненню пені і штрафів, переуступці на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхуванню відповідальності позичальника.

Оскільки для багатьох банків основна частина портфеля складається із забезпечених кредитів, то юридичні аспекти застави є дуже важливими. Треба забезпечити підконтрольність застави, повідомлення про місцезнаходження застави, а також проаналізувати механізм вступу у володіння. До надання кредиту слід перевірити активи, що пропонуються, як застава, на предмет того чи не закладені вони десь раніше, чи не накладений на них арешт, чи немає за ними судового позову; зареєструвати права на заставу нотаріально; вести записи обліку застави та проводити періодичні й неочікувані позичальникам перевірки місцезнаходження і стану застави.

Для того щоб забезпечити як можна повною мірою достатність застави, необхідно перевіряти вартість застави протягом строку кредиту. Слід враховувати моральне старіння застави, оскільки деякі активи втрачають свою первісну вартість швидше, ніж інші, хоча строк їх придатності, на відміну від строку збереження, може бути більшим.

Зараз у вітчизняній практиці кредитування існує дуже багато проблем із використанням банками тих чи інших способів забезпечення кредитів. Однією з найголовніших є недосконалість вітчизняного законодавства як стосовно реалізації забезпечення кредитів, так і права банка отримати відшкодування при використанні гарантії. До інших проблем можна віднести низьку сумлінність позичальників у відносинах з банками-кредиторами не тільки стосовно належного виконання умов кредитної угоди, а й створення всіх можливих перешкод у реалізації банками права (наприклад, на заставлене майно) та загальну фінансову нестабільність як позичальників, так і гарантів.

Масові неплатежі в нашій країні в більшості випадків пов’язані з недооцінкою кредитного ризику, з нецивілізованим підходом банків до своєї кредитної політики. При розгляді заявки про кредитування необхідно враховувати найдрібніші деталі стосовно потенційного клієнта, інакше банк може зазнати величезні втрати . Кредитним відділам банків доцільно постійно враховувати, аналізувати зарубіжний та всезростаючий вітчизняний досвід.

У світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитного ризику на рівні всього кредитного портфеля. Здійснюється оцінка обсягу, структури та якості кредитного портфеля, а вже потім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру для зменшення ризику.

Банки розвинутих країн для оцінки кредитоспроможності клієнтів застосовують складну систему великої кількості показників. Ця система диференціюється залежно від характеру позичальника, а також може ґрунтуватися як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності клієнтів.

Так, ряд американських банків використовують систему оцінки кредитоспроможності клієнтів, побудовану на чотирьох групах основних показників:

· ліквідності фірми,

· оборотності капіталу,

· залучення коштів,

· прибутковості.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає 3 блока :

· оцінка підприємства та аналіз його балансу й іншої звітності,

· оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик, прийнятих провідними комерційними банками,

· використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції.

У Франції існує спеціальний Центр по визначенню ризиків. Ця служба створена ще у 1946 р. і знаходиться у підпорядкуванні Банку Франції. Центр щомісяця отримує від банків інформацію про надані кредити та їх використання.

Існують також спеціалізовані фірми, спеціалізовані установи – кредитні бюро або бюро кредитних історій, що надають за відповідну плату необхідну інформацію, в тому числі і конфіденційного характеру.

Кредитні бюро виступають як інформаційні посередники, що засновані та належать самим кредитним установам або діють незалежно і отримують прибуток від своєї діяльності. Кредитори, згідно з попередньо укладеними угодами, надають бюро дані про своїх клієнтів. Бюро зіставляють її з інформацією, яка отримується з інших джерел (суди, державні реєстраційні та податкові органи тощо), та формують досьє на кожного позичальника. Таким чином, бюро кредитних історій підвищують інформованість банків про потенційних позичальників і дають можливість більш точно прогнозувати рівень кредитних ризиків. У Франції, наприклад, до 15% заявок на кредити від фізичних осіб відхиляються банками через погане кредитне досьє. Крім того, кредитні бюро зменшують ціну пошуку інформації, що дозволяє банкам встановлювати більш низьку плату за кредит. Нарешті, вони створюють свого роду дисциплінуючий механізм для позичальників, підвищують стимули до повернення кредитів.

Ефективним методом оцінки кредитоспроможності позичальників є бальні системи оцінки кредитною ризику, що отримали назву скорингових моделей (від англ. score - підрахунок очок). Вперше скорингова модель була запропонована у 1941 р. американським економістом Д. Дюраном. У найбільш спрощеному вигляді вона являє собою суму певних показників (як якісних, так і кількісних), що характеризують потенційного позичальника. Показники поділяються на три групи, які характеризують:

· правоздатність та дієздатність клієнта,

· платоспроможність клієнта,

· етичність клієнтів у ділових питаннях.

Завданням експертів є забезпечення правильного відбору характеристик потенційного позичальника та визначення вагових коефіцієнтів, що їм відповідають. За результатами такого ранжирування складається бальна шкала у вигляді згрупованої по факторах таблиці. При порівнянні її даних з показниками реального заявника на позику отримується інтегральний показник (score). Чим він вищий, тим вища надійність клієнта.

Задачею українських банків є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами, оскільки, по-перше, він вже є перевірений на практиці, по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банківської системи, по-третє, він може виступити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.