Секция: Филологические науки

Подсекция №1

Дробаха Н., Ротова Н. В.

Харківська гімназія № 12

Роль власних імен у характеротворенні (за повістю І.Сенченка “Савка”)

Згідно з теорією О.Ф. Лосєва, власне ім’я є зосередженням фізіологічних, психічних, феноменологічних, логічних, діалектичних та онтологічних сфер, воно представляє свого власника, визначаючи його сутність, разом з тим воно саме впливає на свого носія як передвістя, як магічний засіб [1: 14].

І.Сенченко надзвичайно уважно ставився до власного імені персонажа, як елемента характеротворення, і до форми імені, як вияву авторського ставлення.

Сутність характеру персонажа у творах І. Сенченка, як правило, відповідає міфологічному значенню власного імені. Це, зокрема, стосується головного героя повісті “Савка”: у перекладі з давньогрецької Савелій – “випроханий у Бога”. Батьки вправі пишатися сином, який важко працює й утримує сім’ю; його душевного тепла вистачає на всіх, хто його потребує; його одруження з вдовою можна розуміти як найвищий вияв людяності. У традиційному “найменуванні” головного героя – “Савка” – автор передає щиру симпатію оточуючих, зменшувальна форма імені має виразне конотативне значення дитячості, що сприяє розкриттю сутності характеру персонажа. Савка інколи поводить себе зовсім по-дитячому: варто згадати епізоди бійки з биком, змагання у млині, його поведінка під час батьківських “виховних заходів” тощо. Щоб підкреслити значущість трагедії – смерть коханої дружини, яку пережив Савка, автор удається до називання повного імені: “І Савелій змовк, ніби примирився з неминучістю” [2: 394].

На ім’я по батькові автор називає свого героя двічі. Вперше, коли він зі своєю дружиною й сином приходить до батька, де за столом зібралась вся велика родина: “... Савка, тепер уже Савелій Олександрович...” Таке “називання” підкреслює приналежність персонажа до роду Олександровичів. Вдруге на ім’я по батькові його називає сусід, повідомляючи про закриття млина, що означає, що Савка, який взяв на себе відповідальність за жінку з двома дітьми й свекрухою, залишився без засобів до існування.

Із персонажами на ім’я “Марія” ми зустрічаємося в кількох творах І. Сенченка: “Я познайомився з Йосипом”, “Савка”, “Любов і Хрещатик”. Незважаючи на різного роду відмінності в часі, суспільних обставинах тощо, життя жінок, що носять ім’я

Повною мірою відповідає міфологічному значенню ім’я головної героїні повісті “Савка” – Марія: у перекладі з давньоєврейської воно означає “печальна”, “кохана”, “гірка”, що в людській уяві нерозривно пов’язане з архетипом Матері, Богородиці [3: 235]. Гірку долю довелося їй зазнати: сирітство, важка робота, прикрий випадок під час весілля, що отруїв їй життя з коханим чоловіком, смерть у двадцять сім років.

“Називаючи” своїх персонажів різними формами імені, автор у такий спосіб передає ставлення до них оповідача або інших дійових осіб. Так, незважаючи на молодість, Марію, дружину Савки, всі називають повною формою імені, у чому передається повага, усвідомлення її високої моральності, працьовитості, доброти й чуйності.

Стриманий, неговіркий Савка лише після смерті Марії повною мірою розуміє, наскільки вона дорога для нього, він “... кидає за плечі дні, щоб швидше ввечері побачитися з Марійкою, почути її голос” [2: 395]. Читач єдиний раз “чує” таку форму імені – у такий спосіб автор розкриває глибину кохання Савки до Марії, яку, можливо, він за роботою і щоденним клопотом не встиг виявити за її життя.

Створюючи власну світомодель, автор звертається до прийому, коли ім’я персонажа допомагає читачеві в розшифровці підтексту. Так, одним із знакових епізодів, що доводять наявність прихованого плану в повісті “Савка”, стають авторські розмірковування про етимологію прізвища сільського марксиста: “А були й такі прізвища, що в жах людей кидали. Іван Бардак! Чуєте, як звучить?! Одначе не жахайтеся, і хай не мулить вам вух це важке слово. По татарському воно, як свідчить лексикон Білецького-Носенка, стор. 51, значить глек, та й тільки!”[2: 364] Словник П.Білецького-Носенка справді дає саме таке етимологічне тлумачення, проте інші словники, зокрема “Етимологічний словник української мови”, дає традиційне тлумачення слова – “дім розпусти” і зазначає, що “... спроба виведення форми бардак від тюркського – склянка, келих – є менш переконливою” [4: 141–142].

Ми переконані, що автор не міг не знати цих відомостей, постійні ж повторення колоритного прізвища створюють враження, що насправді письменник намагається не дати читачеві забути обидва варіанти тлумачення слова: “Отож про Івана Бардака, ну, Глека, ще й якогось мого далекого родича...” [2: 365], “І один родич наш, теж Бардак-Глек...” [2: 365] Ми думаємо, що ідеться не просто про використання автором іронії, а й про натяк на наслідки діяльності сільських марксистів.

Отже, як бачимо, імена персонажів відіграють значну роль у творенні авторської світомоделі, допомагаючи авторові викликати у читача певні асоціації, активізувати його думку й наголосити на домінантній рисі; форма імені послуговується передусім розкриттію внутрішнього стану персонажа, тієї міфологічної ролі, яку він грає.

Література:

1. Лосев А.Ф. Философия имени: (Теория знака, символа, мифа и имени в их диалектическом движении). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 270 с.

2. Сенченко Ю.І. Оповідання. Повісті. Спогади / Упоряд. і приміт. М.М. Гнатюк; Вступ. ст. і ред. тому В.С. Брюховецький. – К.: Наук. думка. 1990. – 664 с.

3. Костів К. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. – К.: Україна, 1995. – 426 с.

4. Етимологічний словник української мови у семи томах / Ред. колегія О.С. Мельничук. І.К. Білодід, В.Т. Коломієць, О.Б. Ткаченко. – К.: Наук. думка, 1982. – Т. І. – 631с.