Право /13. Міжнародне право

Сенько Г.М.

Донецький національний університет, Україна

Правові аспекти міжнародного усиновлення

Одним з основних напрямків державної політики України є реалізація комплексу заходів, спрямованих на охорону дитинства. 2008 рік було проголошено Президентом України роком національного усиновлення. Приділення особливої уваги цій проблемі на найвищому державному рівні пов’язане з ситуацією, яка склалася з сирітством та дитячою бездоглядністю в нашій країні. Так, за даними Електронного банку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що ведеться Державним департаментом з усиновлення та захисту прав дитини, при Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту в Україні нараховується близько 100 тисяч таких дітей.Стає зрозуміло, що держава має запроваджувати комплексні заходи для вирішення проблеми сирітства та дитячої бездоглядності. Однак, слід зауважити, що жодні заклади дитячого виховання не в змозі замінити справжню родину. Лише родина здатна створити для дитини найкращі умови суспільного, культурного, освітнього розвитку. Саме тому, усиновлення є пріоритетним з поміж інших способів влаштування дітей у сім’ю .

Складовою частиною усиновлення є усиновлення, обтяжене іноземним елементом, яке широко застосовується в Україні, про що свідчать статистичні данні. За перше півріччя 2008 року в Україні іноземними громадянами усиновлено 642 дитини, тобто це приблизно три-чотири дитини кожного дня

Однак, ставлення до міжнародного усиновлення є неоднозначним як серед фахівців, так і серед простих громадян. Це зумовлено тим, що даний інститут тісно пов’язаний з правовими, економічними, соціальними, демографічними аспектами розвитку нашого суспільства, а також, що найголовніше, із суспільною мораллю. Невизначеною залишається і позиція законодавця стосовно цього правового інституту, оскільки норми права України дозволяють здійснювати усиновлення з іноземним елементом, забезпечують реалізацію прав іноземних громадян в даній сфері правовідносин, але в той же час встановлюють пріоритет національного усиновлення

Так як сьогодні відсутнє належне законодавче регулювання даної сфери правовідносин, в деяких випадках міжнародне усиновлення може призвести не лише до порушення прав та законних інтересів дітей, а й поставити під загрозу їх життя та здоров'я .

В законодавстві України встановлена низка особливостей, які слід враховувати при здійсненні усиновлення з іноземним елементом. Серед них такі положення:

1) іноземці можуть усиновити українську дитину лише після вичерпання національних можливостей її влаштування в сім’ю;

2) переважне право на усиновлення дитини-громадянина України мають іноземці, які є родичами дитини, громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги, подружжя;

3) для здійсненням усиновлення іноземцями дитина має пробути не менше одного року на обліку у урядовому органі державного управління з усиновлення та захисту прав дитини;

4) іноземні громадяни не можуть усиновлювати українських дітей віком до одного року .

Міжнародне усиновлення є суспільно значущим, оскільки діти-сироти, в основному, не мають законних представників, їх інтереси може захистити лише держава в особі своїх органів. Саме тому процедура усиновлення, обтяженого іноземним елементом, здійснюється лише в судовому порядку. Встановлення такого виду усиновлення в адміністративному порядку не допускається.

Особливість справ про усиновлення дітей іноземними громадянами полягає у тому, що на відміну від інших цивільних справ, їх предметом є встановлення усиновлення, що, по суті, є вирішенням долі дитини; дана категорія справ порушується іноземними громадянами; обов'язковими суб'єктами судочинства в цих справах є ряд державних органів, зокрема, органи опіки і піклування, Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, при Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту, дитячі будинки тощо. Особливістю даної категорії справ є також і дотримання заявниками обов'язкової досудової процедури, яка складається із звернення до Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини, органу опіки і піклування, дитячого будинку, в якому утримується дитина, та отримання від цих установ відповідних документів, які є передумовою для звернення до суду та доказами. Ці фактори суттєво відрізняють справи про усиновлення дітей іноземними громадянами від інших категорій справ, тому в процесі їх розгляду та вирішення судами виникає чимало неузгодженостей, проблемних ситуацій. Однак, слід зазначити, що така тривала процедура міжнародного усиновлення, хоч і спрямована на докладне регулювання цього процесу, але на практиці найчастіше призводить до того, що кандидати в батьки звертаються за допомогою до випадкових посередників, що заборонено статтею 216 Сімейного кодексу України. При цьому порушуються строки перебування дітей на обліку, не враховується вік усиновлюваних дітей, прискорюється процес оформлення документів. Тому, враховуючи іноземний досвід, в Україні слід дозволити та стимулювати діяльність некомерційних громадських агентств, які могли б бути законними посередниками в процесі здійснення міжнародного усиновлення .

Складність усиновлення, обтяженого іноземним елементом, викликана й тим, що для регулювання цієї сфери правовідносин застосовується не лише національне законодавство, а й міжнародні та міждержавні нормативно-правові акти, насичені колізійними нормами та колізійними прив’язками. Зокрема,
29 травня 1993 р. була відкрита до підписання Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення - Гаазька конвенція. Цей міжнародний акт встановлює перевагу внутрішньодержавного усиновлення. Однак, слід звернути увагу й на те, що Гаазька конвенція встановлює рівні права іноземців і громадян країни, з якої походить усиновлювана дитина. Крім того, норми конвенції встановлюють остаточність згоди країни походження дитини на усиновлення, а приймаюча країна не зобов’язана давати таку згоду і навіть може встановити випробувальний термін. Все це свідчить про недосконалість норм міжнародних актів, що призводить до порушення прав усиновлюваних дітей.

Отже, основна перевага усиновлення, обтяженого іноземним елементом, полягає в тому, що воно є одним з дієвих способів влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ю. Як правило, іноземці всиновлюють важкохворих дітей, дітей-інвалідів, яким неможливо забезпечити належного лікування в Україні. Найчастіше українські сім’ї не бажають усиновлювати таких дітей. Тому держава не може позбавити дитину шансу жити в родині. Однак, при здійсненні міжнародного усиновлення існує загроза порушення процедури його встановлення. Фактично немає можливості відстежити подальшу долю українських дітей в ряді країн, відсутній механізм повернення їх на Батьківщину. Це безумовно є недоліками міжнародного усиновлення.

З огляду на всі вищезгадані проблеми та на значущість самого інституту усиновлення вбачається за необхідне:

1) розмежувати повноваження органів державної влади в сфері усиновлення та їх посадових осіб;

2) встановити сувору відповідальність за порушення нормативно-правових актів, що регулюють дані правовідносини;

3) встановити громадський контроль за дотриманням прав та інтересів дітей-громадян України при міжнародному усиновленні;

4) легалізувати діяльність комерційних агентств у сфері усиновлення з іноземним елементом.

Для виконання цих завдань та подолання прогалин і колізій при правовому регулюванні усиновлення з іноземним елементом слід розробити типовий договір про правову допомогу в цій сфері, продовжувати практику укладання дво- та багатосторонніх договорів з іноземними державами, прийняти та ратифікувати міжнародні конвенції з даного питання, учасницею яких Україна ще не є. Доцільною також уявляється розробка окремого закону, що регулював би сімейні відносини з іноземним елементом, в тому числі й відносини, що виникають з приводу міжнародного усиновлення.

Література:

1. Бабухіна С. Усиновлення дітей іноземцями: плюси і мінуси // День. – 2003.- №24. – С. 9-11.
2. Богуславский М.М. Международное частное право. - М.: Международные отношения, 1997. - 132 с.
3. Грабовська О.С. Особливості порушення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції. 13-14 лютого 2003р. – Львів., 2003. – С. 260-262.
4. Деркаченко Ю. Правова забезпеченість і соціальна обумовленість міжнародного усиновлення // Юридична Україна. – 2006. - № 4. – С. 95-100.
5. Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р. № 905 // Офіційний вісник України. – 2008. - №79. – Ст. 2660.
6. Санжаровська Т.В. Питання удосконалення законодавства про усиновлення та практики його застосування // Зб. Наукових статей міжнародної науково-практичної конференції ,,Молодь на зламі тисячоліть: нове тисячоліття – нові проблеми”.- К., 2000.- С. 70-74.
7. Сімейний кодекс України // Офіційний вісник України. - 2002. - №7. - Ст. 273.