Право/ 9. Цивільне право

Студентка ЕПФ, ІV курс, група «І» Іваник Діана Олексіївна

Донецький національний університет, Україна

Невідповідність акцепту умовам оферти

Проблеми, що виникають при укладенні договору завжди були актуальними. Але, незважаючи на значне число наукових досліджень, як і раніше існує потреба вдосконалення правового регулювання цієї сфери відносин. Українське право повністю ігнорує питання, що виникає на останній стадії укладення договору, коли збігаються тільки основні умови угоди, другорядні ж можуть відрізнятися [1, c.62]. Так Цивільним кодексом України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, визначене наступне [2].

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (стаття 642).

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію, тобто являю собою зустрічну оферту (стаття 646). Аналогічні норми передбачені також ст. 19(1) Венської конвенції 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, ст. 2.11. Принципів міжнародних комерційних контрактів та нормами внутрішнього законодавства деяких інших країн.

Цивільним кодексом України не передбачено норм, які б регулювали ситуації, коли акцепт відрізняється від оферти зовсім несуттєво. У таких випадках, особа, яка зробила пропозицію укласти договір, спочатку може проігнорувати такі відмінності, та пізніше, через невигідність для неї виконання такого договору, посилаючись на невідповідність акцепту оферті, заявити про відсутність договору [3, c.120; 4, c.29]. Така проблема знаходить своє вирішення в ст. 2.11. Принципів міжнародних комерційних контрактів та ст. 19 Венської конвенції в яких зазначено, що відповідь на оферту, яка має на меті бути акцептом, але містить додаткові чи інші умови, що істотно не змінюють умов оферти, є акцептом, якщо оферент не заперечить проти цього. При цьому досить важко визначити, які саме умови можна вважати істотними, однак Конвенцією визначено, що ціна, якість і кількість товару, місце і строк поставки, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, серед іншого, є такими. Цей перелік не є вичерпним і його може бути змінено в залежності від обставин конкретної угоди [5, c.12, с.38]. Єдинообразний комерційний кодекс США (далі ЄКК) передбачає деякі інші шляхи вирішення даної ситуації, про що буде зазначено далі.

Труднощі також можуть виникнути, коли обидві сторони наполягають на тому, що договір було укладено на їх умовах, які відрізняються [3, c.123]. Бачиться можливим вирішення такої проблеми шляхом внесення до Цивільного кодексу норми, яка б закріпляла, що переважну силу мають умови оферента, якщо тільки в акцепт не було включено чітко вираженого заперечення проти відмінних норм. Така норма передбачена Цивільним кодексом Нідерландів [5, c.115].

На практиці інколи після укладення договору одна із сторін надсилає іншій письмове повідомлення з наміром підтвердити домовленість сторін, в якому, разом з тим містяться додаткові умови. Такі випадки відрізняються від акцепту із застереженням. Для уникнення таких ситуацій доцільним було б включення аналогічної норми, передбаченої ст. 2.12. Принципів міжнародних комерційних контрактів. Так у ній передбачено: «Якщо у письмовому повідомленні, що відправлене у розумний строк після укладення договору і такому, що має на меті стати підтвердженням договору, містяться додаткові умови чи такі, що відрізняються, такі умови стають частиною договору, якщо тільки вони не міняють договір істотно або одержувач не заперечить без невиправданої затримки».

Окремо слід звернутися до норм загального права, де діє принцип «дзеркального відображення» (mirror image rule), відповідно до якого акцепт повинен бути повним та безумовним [6, c.43]. На відміну від нього, ЄКК у ст. 2-207 передбачає, що визначене і своєчасне вираження акцепту або письмове підтвердження, що відправлене у розумний строк, розглядаються як акцепт навіть у тому випадку, якщо вони містять умови додаткові або такі, що відрізняються від узгоджених чи запропонованих, виключаючи випадки, коли дія акцепту прямо ставиться в залежність від таких додаткових умов чи умов, що відрізняються від узгоджених [5, c.72].

Цією ж статтею передбачено чіткий механізм вирішення проблем, які можуть виникнути при неспівпадінні умов оферти та акцепту. Так, якщо хоча б одна зі сторін не є комерсантом, то додаткові умови при акцепті не стають частиною договору. Якщо ж обидві сторони є комерсантами, то такі додаткові умови акцепту автоматично стають частиною договору, за винятком випадків, коли: 1) оферта прямо обмежує акцепт умовами, що містяться в оферті; 2) вони суттєво змінюють оферту; 3) повідомлення про незгоду з додатковими умовами вже було зроблено чи робиться в розумний строк після отримання цих додаткових умов.

На думку автора, такий режим є зручним і може бути внесений до Цивільного кодексу України. Внесення запропонованих змін до чинного українського законодавства, в доповнення до вже існуючих норм, сприятиме значному спрощенню процесу укладення договору поставки і дозволить запобігти можливим спорам, зловживанням, непорозумінням та зверненням до суду.

Література:

1. Федорчук Д.Э. Конспект лекций и материалы для изучения курса «Сравнительное контрактное право». – Донецк, ДонНУ, 2004. – 185с.

2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. - №11. – Ст. 461.

3. Мережко А.А. Договор в частном праве. – К., 2003. – 176с.

4. Джурович Р. Руководство по заключению внешнеторговых контрактов. – М.: Российское право, 1992. – 416с.

5. Федорчук Д.Э. Сборник нормативных актов и международных документов для изучения курсов «Сравнительное контрактное право», «Договорное право». – Донецк, ДонНУ, 2005. – 184с.

6. Андреев С.Е. Сивачева И.А., Федотова А.И. Договор: заключение, изменение, расторжение. – М.: «Проспект», 1998. – 376с.