Саннікова Марина Викторівна, студентка 5 курсу

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Україна

Актуальні питання правового режиму земель загального користування

Серед земель загального користування земельне законодавство виокремлює землі кладовищ. Вони характеризуються специфічними рисами, які обумовлюють особливості правового режиму цих земель.

Чинне законодавство не містить визначення цих земель, але їх цільове призначення полягає у

Розглянемо це питання більш докладно з точки зору Закону України «Про поховання та похоронну справу», ст. 2 якого визначає кладовище як відведену в установленому законом порядку земельну ділянку з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань. Вимоги щодо облаштування кладовищ закріплені в ряді підзаконних нормативно-правових актів. Так, згідно з п. 3 «Гігієнічних вимог щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України» місцезнаходження кладовищної ділянки та її розміри передбачаються генеральним планом розвитку населеного пункту.

Вимоги, що стосуються земельних ділянок під кладовище, полягають у наступному. Відведення земельної ділянки під кладовище, проекти улаштування нових кладовищ, розширення і реконструкції діючих підлягають погодженню з місцевими установами державної санітарно-епідеміологічної служби. Територія ділянки, відведеної під кладовище, не повинна піддаватись дії зсувів і обвалів, затоплюватися чи підтоплюватися талими, дощовими і паводковими водами та має характеризуватись легко аерованими грунтами. Ділянка повинна мати схил у протилежний бік від населеного пункту і відкритих водоймищ, які використовуються для господарсько-побутових потреб. Максимальний рівень стояння грунтових вод від поверхні землі на ділянці має бути не меншим 2-х метрів. Якщо грунтові води знаходяться на рівні вище 2-х метрів від поверхні грунту, земельна ділянка повинна бути признана непридатною під кладовище.

Лише за наявності всіх викладених вище вимог щодо земельної ділянки вона може бути відведена під кладовище. Слід підкреслити, що згідно даних, наведених в Державній програмі попередження та боротьби з підтопленням земель, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р., протягом останніх двадцяти років площа земель з стійкими ознаками підтоплення подвоїлась. Таким чином існує загроза того, що кладовища, спроектовані свого часу відповідно до встановлених гігієнічних вимог, можуть бути підтоплені поверхневими або підземними водами, що може призвести до потрапляння отруйних речовин до водотоків. Крім того, треба мати на увазі, що в Україні моніторинг поверхневих вод проводять Державний комітет водного господарства та Державний комітет гідрометеорології. Що ж до підземних вод, то на сьогоднішній день в Україні моніторинг останніх не проводиться. Тому дотримання встановлених законодавством норм повинно мати місце як при виділенні такої земельної ділянки, а й при її використанні.

Одним із шкідливих наслідків підтоплення поверхневими або грунтовими водами земель, відведених під кладовища, виступає можливість потраплення забруднюючих речовин до водних екосистем. При оцінці їх якості використовують гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин і гранично допустимі рівні біологічних і фізичних впливів. Але їх використання в сучасних умовах як єдиних природоохоронних нормативів неефективне, оскільки для одних компонентів водних екосистем (донні відклади, біота) гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин взагалі не розробляли, а для інших (водне середовище) – їх дуже багато, але реально піддаються контролю лише 10% загальної кількості встановлених норм. Також при розробці вказаних концентрацій недостатньо враховуються форми перетворення забруднюючих речовин, продукти яких можуть бути значно токсичнішими, ніж вихідні речовини [2, ст. 367].

Важливою проблемою використання земель, відведених під кладовища, виступає раціоналізація такого використання. На сьогоднішній день деякі регіони України, зокрема Донецька область, зіткнулися з проблемою нестачі земель, відведених під кладовища. На пострадянському просторі це не поодинока ситуація. Зокрема, у Новосибірську, що в Росії, ця проблема постала настільки гостро, що 27 травня 2004 року сесією обласної Ради було прийнято закон, згідно з яким на місцевих кладовищах почалося облаштування сімейних захоронень, які закріплюються за сім'єю назавжди. Ефективність такого вирішення проблеми раціонального використання земельних ділянок, відведених під кладовища, уявляється доволі сумнівним. Зокрема, виникає ряд питань щодо того, що робити з місцем для сімейного захоронення сімей, які виїхали на постійне місце проживання за кордон або до інших регіонів країни; яким чином необхідно визначати розмір такої ділянки для кожної конкретної сім'ї, адже неможливо спрогнозувати кількість її членів і т.д.

На сьогоднішній день в Україні проблема раціонального використання земель загострилася настільки, що в цілому стан земельного фонду України слід розглядати як передкризовий, а на певних територіях кризовий [1, ст. 9]. З введенням в дію з 1 січня 2002 р. чинного Земельного кодексу України передбачалося до 15 травня 2002 р. розробити і внести на розгляд Верховної Ради України 38 проектів законів. Однак на сьогодні прийнято лише 11законодавчих актів. На жаль, до цього часу немає законів «Про державний земельний кадастр», «Про ринок землі», «Про консервацію земель», «Про правовий режим земель природоохоронних зон» та інших [1, ст. 10]. Таким чином, належний і постійний моніториг земель дав би змогу завчасно прогнозувати, які землі можна виділити під кладовища. Крім того, це допомогло б раціоналізувати використання земель, відведених під кладовища, роз’яснення серед населення про переваги поховання в колумбаріях, оскільки на сьогоднішній день вони набагато дешевші, аніж традиційні поховання.

У Державних санітарних правилах N 379/1404 визначено, що санітарно-захисна зона від території кладовища традиційного поховання і крематорію до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів повинна бути не меншою 300 м, а від території кладовища для поховання урн після кремації до житлових і громадських будівель та об’єктів, що прирівняні до них, має бути не меншою 100 м. Крім того, «Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України», затверджені Державною санітарно-епідеміологічною службою України 01.07.1999 року, вимагають розташовувати кладовища в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. На сьогодні вказані вище 300 метрів постійно зменшуються як за рахунок збільшення площі кладовищ, так і через самовільне їх захоплення власниками суміжних з санітарними зонами земельних ділянок.

Відповідно до п. 3.1 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України 19.11.2003 № 193 утримання кладовищ, військових кладовищ, військових братських та одиночних могил, земельних ділянок для почесних поховань, братських могил, а також могил померлих одиноких громадян, померлих осіб без певного місця проживання, померлих, від поховання яких відмовилися рідні, місць поховань знайдених невпізнаних трупів та охорона всіх місць поховань забезпечуються виконавчим органом сільської, селищної, міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету. А згідно з п. 3.3 цього ж Порядку у разі осквернення могил, місць родинного поховання, навмисного руйнування чи викрадання колумбарних ніш, намогильних споруд та склепів відшкодування матеріальних збитків користувачу (Власнику) здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету.

Виникає питання, чи можуть кладовища знаходитись у приватній власності? У свій час відомий цивіліст К.П. Побєдоносцев вважав, що на це питання варто відповідати негативно, оскільки кладовище складає предмет суспільного, а не цивільного права [3, ст. 358]. А в 1892 році в правовій науці Російської імперії мала місце така думка: «… и о месте, откупленном на кладбище, нельзя признать, что оно принадлежит в собственность откупившему лицу… Откупивший место не приобретает на оное право, а получает по условию право исключительного пользования этим местом для погребения…» [4, ст. 707, 717]

Як правило, місцеві бюджети не мають коштів ні утримувати належним чином, ні охороняти самі поховання, ні санітарні зони навколо кладовищ, ні відшкодовувати збитки користувачам місць поховання. Тому уявляється доцільним дозволити облаштування кладовищ власникам земельних ділянок, за умови відповідності гігієнічним вимогам, про які йшлося раніше. Це поклало б обов'язок на власників таких кладовищ забезпечувати належну охорону цих земель, відшкодування збитків у разі осквернення могил, забезпечити недоторканність санітарної зони навколо кладовища і нести відповідальність за порушення її режиму. За користувачами місць поховання залишити всі права, передбачені Законом України «Про поховання та похоронну справу». А для недопущення порушення вимог чинного законодавства, віднести поховання померлих осіб без певного місця проживання, померлих, від поховання яких відмовилися рідні, місця поховань знайдених трупів невідомих осіб залишити виключно за місцевими радами.

В сучасних умовах правовий режим земель, відведених під кладовища, є недостатньо чітким, а відносини з приводу використання цих земель – не достатньо врегульованими. Найголовнішим свідченням цього виступає виникнення низки проблемних питань у сфері застосування законодавства про земельні ділянки, відведені під кладовища. Уявляється, що для вирішення цих проблем необхідно в першу чергу запровадити моніторинг підземних вод для завчасного прогнозування можливих підтоплень, зокрема, кладовищ та включити ведення цих досліджень до компетенції Державного комітету водного господарства та Державного комітету гідрометеорології. Крім того, розширення та більш досконале вивчення природоохоронних нормативів. Мається на увазі розробка гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин для тих компонентів водних екосистем, які не розроблялися взагалі; розробка механізмів контролю за тими забруднюючими речовинами, які на сьогоднішній день йому не піддаються та врахування форм перетворення забруднюючих речовин задля попередження шкідливого впливу забруднюючими речовинами земель, відведених під кладовища, на навколишнє природне середовище. Надзвичайно важливим слід вважати прийняття ряду законів, зокрема «Про державний земельний кадастр», «Про ринок землі», «Про правовий режим земель природоохоронних зон» та інших. Це дозволить більш дієво здійснювати моніторинг земель та завчасно попереджувати нераціональне використання земель, відведених під кладовища, та належно здійснювати їх охорону. А дієвість у вирішенні проблемних аспектів матиме місце лише при комплексному підході та взаємодії владних структур з науковими установами та громадськістю.

Література:

1. Балюк, Г.І. Додержання вимог земельного законодавства як умова збалансованого природокористування в Україні. Київ: Серія «Стан навколишнього середовища», №6, 2008 – с. 9

2. Васенко, О.Г., Верніченко, Г.А. Комплексне планування та управління водними ресурсами. – Київ: Інститут географії НАН України, 2001. – с. 367

3. Победоносцев, К.П. Курс гражданського права. Первая часть: вотчинные права. Москва, 2003. – с. 358

4. Устав врачей, издат. 1892 г. – ст. 701, 717