Пакулін С.Л.*, Євсєєва О.О. **

*Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

** Українська державна академія залізничного транспорту

Регіональні пріоритети розвитку науково-технічного

прогресу та інновацій

Метою програми науково-технічного розвитку регіону є визначення пріоритетних напрямків науково-технічного прогресу й зміни на цій основі соціально-економічних характеристик розвитку області в умовах трансформації суспільно-політичної системи й переходу до ринкових відносин. Основними напрямками науково-технічного розвитку регіону мають стати:

– створення соціально-економічних, організаційних правових умов для формування та ефективного використання науково-технічного потенціалу;

– розвиток пріоритетних напрямів науки й техніки та концентрація ресурсів для їх реалізації;

– розроблення та реалізація довгострокових регіональних та місцевих науково-технічних програм;

– підготовка наукових кадрів, інтеграція освіти, науки та виробництва;

– правовий та соціальний захист наукових та творчих працівників;

– створення сучасної інфраструктури науки;

– установлення зв’язків з іншими державами для використання науково-технічних досягнень.

Напрямки науково-технічного розвитку, соціальні потреби, розвиненість ринкової інфраструктури регіону визначають зміст та структуру концепції науково-технічного розвитку регіону. Вона містить такі складові: маркетинг соціальних потреб, розвиток науки й наукових досліджень, підготовка кадрів й освіта, використання природних ресурсів і природоохоронні заходи, науково-технічний прогрес в основних галузях промисловості й сільського господарства, розвиток виробничої інфраструктури, розвиток ринкової інфраструктури, розвиток підприємництва, регіональне управління й стимулювання науково-технічного розвитку регіону.

У сучасних умовах успішна діяльність підприємства багато в чому визначається його здатністю адаптуватися до мінливих умов внутрішнього та зовнішнього ринкового середовища. Це вимагає постійних інвестицій у науково-технічний та організаційний розвиток підприємства. Але на сучасному етапі економічного розвитку України надзвичайно важко оживити інноваційну діяльність. Внаслідок цього виникнув ряд теоретичних і практичних проблем регулювання й стимулювання інноваційної діяльності підприємств.

Розв’язання цих проблем потребує створення комплексного механізму стимулювання інноваційних процесів, необхідного для досягнення оптимального сполучення й найбільш повної реалізації соціальних інтересів за допомогою економічних стимулів. У результаті має бути створена матеріальна зацікавленість учасників інноваційної діяльності у поточному розвитку виробництва, здійсненні технічного переозброєння й реконструкції діючих підприємств на вищий технічній основі, підвищенні надійності й довговічності машин і механізмів тощо і у перспективному розвитку, розробці принципово нових технологічних процесів, створенні комплексів й автоматизованих систем машин, що охоплюють закінчені технологічні процеси, створенні автоматизованих систем управління технологічними процесами й т.д. Безсумнівно, результативне стимулювання інноваційних процесів на рівні підприємства можливе лише за умови впровадження ефективних регіональних механізмів.

Реалізація комплексу вищезазначених заходів сприятиме більш ефективному використанню інтелектуальних ресурсів регіону, що безумовно посилить конкурентні позиції окремих суб’єктів господарювання і області в цілому. Відповідні оцінки можливо здійснити на основі моніторингу низки показників, що описують деякі аспекти науково-технічної та інноваційної діяльності, та тих, що узагальнено характеризують економічну ефективність використання інтелектуальних ресурсів.

До перших належать:

– статистичні показники розвитку сфери досліджень і розробок (НДДКР), що висвітлюють зміни кількісного складу і структури наукових організацій, тенденції джерел фінансування, стану матеріально-технічної бази, рівня технічної оснащеності та інформаційного забезпечення, результатів діяльності;

– статистичні дані щодо інноваційної діяльності підприємств, де окреслюються зміни кількості інноваційно активних суб’єктів господарювання, обсяги і напрями витрат на інноваційну діяльність, її результативність;

– патентна статистика, яка дає змогу відстежити витрати підприємств на придбання об’єктів права промислової та інтелектуальної власності;

– технологічний баланс платежів, що характеризують міжнародний трансфер технологій;

– бібліографічні дані про наукові публікації та цитованість, що є своєрідним мірилом інтенсивності та продуктивності фундаментальних досліджень.

Щодо узагальненої оцінки ефективності використання інтелектуальних ресурсів у зв’язку із конкурентоспроможністю, то згідно із раніше запропонованою структурою інтелектуальних ресурсів підприємства ефективність їх використання на регіональному рівні можливо, на нашу думку, охарактеризувати через зміни ринкової вартості та частки ринку підприємств регіону.

Для забезпечення об’єктивної та повної оцінки виглядає доцільним більше уваги на регіональному рівні приділяти відстеженню таких показників, як частка нематеріальних активів у структурі балансу підприємств; витрати на активи інтелектуальної власності та активи інфраструктури ринку; новаторство персоналу (доход від комерціалізації нововведень в розрахунку на одного зайнятого з числа задіяних в інноваційному процесі працівників); динаміка (частота появи) нової технології, нової продукції, управлінських новацій; коефіцієнт інтенсивності освоєння інновацій (відношення кількості реалізованих інновацій до кількості запропонованих нововведень); зростання кількості робочих місць, пов’язаних з реалізацією нововведень; вартість інформаційних ресурсів (наявного технічного та програмного забезпечення інформаційної системи); фондоозброєність працівників наукової сфери; тривалість здобуття освіти. Це допоможе оптимізувати державну підтримку та допомогу процесам формування та розвитку інтелектуальних ресурсів на регіональному рівні.