Економічні науки / 5. Управління трудовими ресурсами

Д.е.н., проф. Шевченко Л. С.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Дисбаланс професійної освіти і ринку праці: сутність, причини, шляхи подолання

Останнім часом в Україні дедалі більше відчувається розбалансування ринку освітніх послуг і ринку праці: людський капітал, сформований системою освіти, залишається недовикористаним або взагалі незатребуваним на ринку праці. Ідеться, по-перше, про феномен «надлишкової освіти» (overeducation), коли працівники з високою формальною підготовкою займаються малокваліфікованими видами праці, що свідчить або про вкрай низьку якість освіти, або про нераціональне використання праці; по-друге, про працю не за спеціальністю, хоча працівники при цьому залишаються на високих ступенях професійно-кваліфікаційної ієрархії (education-occupation mismatch). Причому це проблема всіх країн. Так, у Швеції за одержаною спеціальні працюють 61 % чоловіків і 71 % жінок із вищою освітою, у США – 55 % працівників, у Росії – 50 % [1, с. 177, 185]. В Україні за спеціальністю працює лише 30 % осіб з вищою освітою в галузі фізичних, математичних та технічних наук, 54 % – біологічних, агрономічних та медичних наук, 24 % – прикладних наук і техніки [2, с. 15].

Дисбаланс між професійною освітою і працею за конкретною спеціальністю має декілька пояснень.

1. Система освіти у своїй діяльності орієнтується переважно на попит домогосподарств як «постачальників» абітурієнтів і споживачів освітніх послуг. У той час, як попит на робочу силу фахівців формують на ринку праці роботодавці. При цьому система освіти через нестачу достовірної, а головне – повної інформації про реальні потреби економіки, продовжує діяти за інерцією, не «вловлює» сигналів ринку праці. Наприклад, в Україні 288 із 904 (тобто майже третина) вищих навчальних закладів країни є або юридичними, або мають навчальні підрозділи (факультети, відділення, інститути) з підготовки юридичних кадрів. З них державних – 164, приватних – 124. Підготовка економістів та менеджерів лише у м. Харкові здійснюється у 35 ВНЗ міста, на 65 факультетах економічного та управлінського профілю.

Як наслідок – на ринку кваліфікованої праці України відмічається надлишок юристів, економістів і менеджерів при одночасній катастрофічній нестачі інженерів, хіміків, представників інших технічних спеціальностей. Після одержання диплому про вищу освіту безробітними стають 70 % випускників. Частину з них Державна служба зайнятості направляє вдруге у вищі або навіть ПТНЗ з метою проходження професійного навчання. Решта змушена погоджуватися на першу пропозицію роботи.

2. Самі працівники, особливо молодь, керуючись своїми егоїстичними інтересами, обирають більш легкі чи краще оплачувані професії – економіста, юриста, менеджера тощо. І це відбувається майже у всіх країнах ОЕСР: серед 25-35-річних спеціалістів у галузях економіки, юриспруденції та управління приблизно в 3,5 раза більше, ніж серед людей віком 55-64 роки. А ось тих, хто опанував інженерні спеціальності, серед осіб віком від 25 до 34 років майже удвічі менше порівняно з більш зрілим поколінням. Ринки праці в Данії, Німеччині, Угорщині і Норвегії найближчим часом очікує дефіцит кваліфікованих інженерів [3].

3. Більшість роботодавців уважають, що майже всі випускники навчальних закладів є недостатньо кваліфікованими, не мають практичних навичок і не можуть виконувати на належному рівні поставлені виробничі завдання. Ринок праці фактично перетворюється на «ланцюжок очікувань», який розставляє претендентів на робочі місця в залежності від рівня освіти. Найменш освічені претенденти постійно відтісняються в кінець ланцюжка, поступово утворюючи вторинний ринок праці. Хоча можна також уявити доступ до робочих місць і як процес спроб і помилок в ситуації неповноти інформації, який поступово приводить до рівноваги. З цієї точки зору, втрата статусу диплома неминуча, але тимчасова. У будь-якому разі вона є способом управління робочою силою, за якого завдяки безробіттю існує можливість платити освіченим працівникам меншу заробітну плату [4, c. 100, 117-118].

4. Масова професійна мобільність – наслідок структурних зрушень в економіці. За А. Кузьміною, структура сучасного ринку праці представлена постійними й перемінними детермінантами [5, с. 144-146]. Постійні детермінанти – це спеціальності, які мають і будуть мати стійкий попит, що визначається насамперед розвитком життєво важливих галузей будь-якої держави. Ринок праці за постійними детермінантами змінюється плавно, а попит найчастіше нижче за пропозиції, що надходять. На такому ринку праці виникає конкуренція між спеціалістами, які претендують на ті чи інші робочі місця, а в роботодавця є вибір.

Перемінні детермінанти ринку праці спричиняють стрибкоподібне виникнення підвищеного попиту на працю представників певних професій і, відповідно, таке ж різке збільшення пропозиції праці. Однак це відбувається із запізненням: щойно пропозиція праці задовольняє попит, той вже різко падає внаслідок насичення ринку. Якщо ж пропозиція праці за інерцією продовжує підвищуватися, певний сектор ринку праці наповнюється надлишковою робочою силою. Зрозуміло, що під впливом перемінних детермінант зростають вимоги до мобільності й швидкого переорієнтування роботодавців, потенційних працівників і освітніх закладів.

З метою вирішення проблеми надвиробництва за «модними» професіями роботодавці і фахівці Міністерства освіти і науки України пропонують:

скорочення бюджетних місць у ВНЗ за такими спеціальностями; повернення до практики державного планування потреб у кадрах;

запровадження рейтингування ВНЗ на державному рівні на основі показників працевлаштування випускників. Скажімо, у Німеччині ВНЗ, який не гарантує 70 % закріплення випускників за профілем своєї спеціальності, не одержує державної підтримки;

закриття (злиття, реорганізацію) дрібних ВНЗ, особливо в разі невідповідності рівня підготовки в них державним стандартам;

урізання професій шляхом введення нової національної системи кваліфікацій і професій, адаптованої до міжнародних стандартів. Тоді буде трохи більше сотні спеціальностей, а не 1 282, як зараз;

створення системи атестації і сертифікації, яка б підтверджувала кваліфікацію працівника сертифікатом;

запровадження стажування і бізнес-курсів у ВНЗ за фінансової підтримки роботодавців [6].

Серед шляхів урегулювання проблеми, що заслуговують на увагу, виділимо й розроблення й прийняття закону про стимулювання участі роботодавців у підготовці та перепідготовці кадрів у професійно-технічних та вищих навчальних закладах відповідно до вимог сучасного виробництва [7]. При цьому важливо враховувати досвід інших країн. Так, щоб привести професійну освіту у відповідність до вимог реального сектору економіки, у серпні 2006 р. Російська спілка промисловців і підприємців спільно з Міністерством освіти і науки РФ заснувала Національне агентство розвитку професійних кваліфікацій (НАРК), головним завданням якого стало формування професійних стандартів із найбільш затребуваних роботодавцями спеціальностей та їх переведенням в освітні стандарти.

Розв’язанню проблеми сприятиме також створення сучасної системи безперервної освіти, підготовки і перепідготовки професійних кадрів. Проте слід зважати на те, що в Україні до постійного підвищення своєї кваліфікації схильні лише найбільш освічені працівники, які й самі готові платити за навчання, і користуються більшою підтримкою роботодавців. І якщо розвиток безперервної освіти буде відбуватися на суто ринкових засадах, можна очікувати не тільки покращення ситуації на ринку праці, але й поглиблення соціальної нерівності в суспільстві.

Література:

1. Гимпельсон, В. Е. Выбор профессии: чему учились и где пригодились? [Текст] / В. Е. Гимпельсон, Р. И. Капелюшников, Т. С. Карабчук, З. А. Рыжикова, Т. А. Буляк // Экономический журнал ВШЭ. – 2009. – Т. 13. – № 2. – С. 172-216.

2. Лібанова, Е. М. Стратегічні пріоритети соціальної політики України на початку ХХІ століття [Текст] / Е. М. Лібанова // Демографія та соц. політика. – 2008. – № 1 (9). – С. 9-22.

3. Ильина, Е. Высшая школа. Образование в странах ОЭСР. Тенденции 2007 года [Электронный ресурс] / Е. Ильина // Электронный журнал "Курьер российской академической науки и высшей школы". – 2008. – №5. – Режим доступа : http://www.courier-edu.ru/cour0805/1800.htm.

4. Разумова, Т. О. Випускники вузов на рынке труда России [Текст] / Т. О. Разумова. – М. : Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 2007. – 232 с.

5. Кузьмина, А. Потенциал рабочей силы и рынок образовательных услуг [Текст] / А. Кузьмина // Вопр. экономики. – 2007. – № 1. – С. 144-147.

6. Яворская, Н. Кадровая перестройка [Электронный ресурс] / Н. Яворская. – Режим доступа : http://osvita.ua/vnz/career/3658.

7. Гнибіденко, І. Ф. Ринок освітніх послуг і ринок праці: взаємодія і вплив на професійне навчання та профорієнтацію населення України [Електронний ресурс] / І. Ф. Гнибіденко // Ринок праці та зайнятість населення. – 2008. – № 3. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/Soc_Gum/Rpzn/2008_3/08giftpn.pdf.