Бутеєць Т.О., Марценяк Н.О.

Буковинська державна фінансова академія

МЕТОДОЛОГІЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОГО АУДИТУ

В УКРАЇНІ. СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Обраний Україною шлях інтеграції у європейську спільноту не може оминути і проблему відповідного реформування контрольного середовища в країні, одним з елементів якого є професійний незалежний аудит. Забезпечення достовірності публічної фінансової звітності, захист інтересів широкого кола власників та інтересів суспільства в цілому – головна місія аудиту у відкритому та демократичному суспільстві з ринковою економікою. Особливо актуалізується ця місія в умовах сучасної глобальної економічної кризи, коли запорукою громадської довіри до бізнесу в значній мірі є результати діяльності незалежних професійних аудиторів.

Проблеми впровадження, становлення та розвитку, окремі особливості контролю та аудиту розглядалися в наукових працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених: М.Т.Білухи, Ф.Ф.Бутинця, С.Ф.Голова, Г.М.Давидова, Н.І.Дорош, С.Я.Зубілевич, А.М.Кузьмінського, В.І.Лазуренко, Н.М.Малюги, Є.В.Мниха, М.Г.Чумаченко, В.О.Шевчука, Б.Ф.Усача, А.М.Богомолова, П.І.Камишанова, В.В.Скобари, Р.Адамса, Д.Кармайкла, Дж. К. Робертсона та інших.

Напрямки досліджень вказаних вчених та їхні результати охоплювали фундаментальні питання організації контролю та аудиторської діяльності. Але в багатьох наукових публікаціях немає комплексного врахування особливостей бізнес-практики та її законодавчого регулювання, практики діяльності в економічному секторі країн, які знаходяться у стані поточної трансформації, як контрольного середовища, так і загальної системи суспільних та політичних відносин.

Метою даної роботи є пошук шляхів подальшого розвитку професійної аудиторської діяльності в Україні в умовах переходу до ринкових правил та норм ведення бізнесу, визначення концептуальних напрямків розвитку аудиту як професійної діяльності в країні.

Аналіз ринку аудиторських послуг в Україні свідчить про початок певних зрушень та структуризації його учасників. З боку пропозиції на ринку представлено умовно чотири групи: аудиторські фірми «останньої четвірки», українські аудиторські фірми так званого «реального сектору», середні та малі аудиторські фірми країни, приватні підприємці-аудитори. Результати діяльності аудиторських фірм та аудиторів віддзеркалюють стан вітчизняної економіки[2].

На ринку чітко виокремилася група аудиторських фірм та приватно практикуючих аудиторів, річні валові доходи яких знаходяться в інтервалі від 10 до 200 тисяч гривень. Саме ці фірми і складають реальний сектор ринку професійних послуг в країні, бо їх майже 60% від загальної кількості суб’єктів аудиту. При цьому здійснилася зміна на користь фірм з більшим розміром доходу – їх кількість виросла на 70 при тому, що кількість суб’єктів аудиту з меншим доходом зменшилася на 25. Зросла і частка так званих «великих українських аудиторських фірм», річний доход яких знаходиться в інтервалі від 500 000 до 1 000 000 гривень – на 35 фірм їх стало більше. Також збільшилася на 13 одиниць і кількість іншої частини цієї групи, доходи яких знаходяться в інтервалі від 1 до 10 млн. грн. При цьому у загальному доході частка таких так званих «великих українських аудиторських фірм» коливається у розмірах від 6 до 7,7%[4].

Аналіз структури замовлень на аудиторські послуги свідчить, що аудит не є на сьогодні основним джерелом доходів вітчизняних аудиторських фірм. Основні доходи суб’єкти аудиту в України отримують перш за все від надання супутніх професійних послуг. Тому значна частка вітчизняних аудиторів, особливо тих фірм де існує фізично тільки одна особа – директор аудиторської фірми, утримуються на професійному ринку завдяки наданню аутсорсінгових послуг з ведення бухгалтерського обліку та податковому консультуванню[3].

В Україні законодавство було і залишається єдиним реальним регулятором та стимулятором розвитку аудиту в країні. Західна практика, коли відносини між замовниками та користувачами аудиторських послуг та їх виконавцями – незалежними аудиторами, історично базуються на суспільному інтересі та попиті, регулюються технічними стандартами або етичними нормами професії, поки ще не прижилася в країні.

Національною особливістю щодо будь-яких інновацій в країні або суспільстві є ініціація відповідних змін з боку вищого органу влади, що у свою чергу підкріплено конкретним законодавчим актом. На відміну від західноєвропейської чи американської ментальності, орієнтованої на особисте право людини, пострадянське суспільство поки що традиційно та історично краще сприймає колективну форму існування при абсолютному керівництві органом вищої влади, навіть обраному згідно демократичних принципів. Такий підхід вимагає наявності єдиного законодавчого акту країни про аудит. Базовими елементами такого закону повинні стати наступні положення, які відповідають правовим аксіомам національної концепції аудиту: визначення аудиту, визначення суб’єктів аудиту та вимог до них, види аудиту, вимоги до аудитора та його кваліфікації, перелік видів аудиторських послуг, відповідальність аудитора за надані послуги, страхування аудиторських ризиків, визначення критеріїв якості професійних послуг, відповідальність аудитора. Саме через державну регламентацію існує можливість створення єдиної національної системи аудиту[1].

Якість аудиторських послуг необхідно забезпечити перш за все через підвищення рівня професійних знань та безперервної системи актуалізації знань практикуючих аудиторів. Необхідно запровадити дворівневу систему сертифікації аудиторів. Це дозволить здійснювати професійну аудиторську діяльність при широкому колі потенційного кадрового забезпечення з числа аудиторів, сертифікованих по першому рівні. Другий рівень передбачає отримання спеціалізації за сегментами аудиторської діяльності з відповідним правом підпису висновків, що оприлюднюються. В результаті в країні виникає можливість створення єдиної системи аудиту, яка буде уособлювати в собі всі суб’єкти контрольного середовища через функціонування державного, соціального, технічного, фінансового, екологічного, медичного видів незалежного професійного аудиту.

Отже, реформування контрольного середовища в Україні йде повільно і єдиною новацією останнього десятиріччя є впровадження у систему фінансового контролю незалежного аудиту. Однак впровадження нових форм контролю при наявності старих методологічних та організаційних підходів до його різних форм, дасть змогу розробити єдину уніфіковану методологію та організацію професійного аудиту в країні, як б відповідала викликам процесів глобалізації та інтеграції.

Література:

1. Дорош Н.І. Особливості та напрямки розвитку національного аудиту / О.Ю. Редько // Бухгалтерський облік та аудит.-2008.- №4.- С.32-35.

2. Лазуренко В.І. Стратегія реформування системи контролю в Україні / Редько О.Ю. // Вісник Київського державного торговельно-економічного університету .- К. : КДТЕУ, 2008.- № 2.- С.133-146.

3. Чумаченко М.Г. Проблеми гарантії аудиторського висновку / О.Ю. Редько // Вісник наукових праць Житомирського інженерно-технологічного інституту. – Житомир : ЖІТІ, 2007.-№ 10.-С.85-87.

4. Шевчук В.О. Перспективи розвитку національного аудиту в Україні // Вісник Східноукраїнського державного Університету ім. В.Даля.- Луганськ.- 2008.- №10.- С.190-195.