Економічні науки / 6. Маркетинг та менеджмент

К.е.н. Холод В.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Корпоративне управління в Україні: характерні риси

Корпоративна форма бізнесу – явище порівняно нове, котре виникло як відповідь на певні вимоги часу. За офіційними даними, кількість акціонерних товариств в Україні на кінець 2009 року склала близько 32 тис., з них 11 тис. – публічні і майже 21 тис. – приватні. Загальний обсяг виробництва акціонерних товариств в Україні складає близько 75% ВВП країни. Саме в акціонерних товариствах зосереджено понад 60% промислово-виробничого потенціалу України.

Система корпоративного управління являє собою організаційну модель, за допомогою якої корпорація представляє й захищає інтереси своїх інвесторів. Дана система містить в собі багато чого: від ради директорів до схем оплати праці виконавчої ланки й механізмів оголошення банкрутства. Тип застосовуваної моделі залежить від структури корпорації, що існує в рамках ринкової економіки, і відображає сам факт поділу функцій володіння й управління сучасною корпорацією.

Різну роль у діяльності корпорації відіграють органи управління: загальні збори, наглядова рада, виконавчий орган (правління), ревізійна комісія. Створення чіткої системи взаємодії цих органів є першочерговим завданням і об’єктом корпоративного управління.

Можна виділити наступні основні риси корпоративного управління в Україні: проблема виникла в 1992 році; наразі створено близько 32 тисяч акціонерних товариств; більше 12 тисяч акціонерних товариств створено в процесі приватизації; законодавство є недосконалим; переважна більшість осіб, зацікавлених в діяльності товариств, не володіє належним рівнем корпоративної культури та досвідом корпоративних відносин; усвідомлення необхідності запровадження ефективного корпоративного управління відчувається на всіх рівнях; розроблено нові нормативні акти в сфері корпоративного управління; здійснюється багато освітніх заходів; надруковано навчальні видання з питань корпоративного управління.

Рівень розвитку корпоративного управління в країні визначається рівнем розвитку корпоративного законодавства та корпоративної культури.

Корпоративна культура охоплює корпоративні звичаї та звичайну практику ділових відносин, корпоративні прецеденти, локальні нормативні акти акціонерних товариств. У зв’язку з тим, що з багатьох причин рівень розвитку корпоративної культури в Україні не є високим, головна увага під час реформування корпоративних відносин має бути приділена законодавству.

Правове поле, в якому наразі діють товариства України, можна умовно поділити на: законодавство, що регулює діяльність товариств в Україні (Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про господарські товариства», Закон України «Про акціонерні товариства»); законодавство про приватизацію, яке регулює особливості діяльності товариств, створених в процесі приватизації; законодавство, яке регулює діяльність акціонерних товариств на фондовому ринку.

Сучасне державне регулювання і корпоративне законодавство України спрямовані на вирішення наступних завдань:

- підвищення інвестиційної привабливості України в результаті впровадження цивілізованих механізмів захисту інтересів інвесторів;

- зростання капіталізації акціонерних товариств;

- покращення доступу акціонерних товариств до ринків капіталу і зменшення витрат на його притягнення;

- покращення репутації компаній, їхніх директорів і менеджерів;

- спрощення системи управління корпоративними правами;

- захист акціонерних товариств від недоброякісного менеджменту шляхом контролю акціонерами всіх угод компанії, роблячи неможливим незаконне «виведення» коштів компанії через пов’язаних осіб, фіктивне банкрутство;

- захист акціонерів від розмивання їх пакетів акцій при чергових емісіях за допомогою законодавчих норм щодо викупу акцій;

- формування балансу між інтересами міноритарних і мажоритарних акціонерів (таблиця 1);

- чітке формулювання прав акціонерів;

- протидія рейдерству через випуск акцій у бездокументарній формі; обов’язкове попереднє повідомлення від особи, яка хоче купити значний пакет акцій (10% і вище); зменшення можливості підробки, фальсифікації резолюцій, протоколів зборів за рахунок обов’язкової наявності бюлетеня при голосуванні на зборах акціонерів; проведення зборів тільки за місцем знаходження підприємства.

Таблиця 1 – Основні переваги і недоліки чинного корпоративного законодавства в питанні балансування інтересів міноритарних і мажоритарних акціонерів

Переваги

Недоліки

- забезпечення міноритарним акціонерам права мати представників у складі виконавчих органів та інших органів управління товариством за допомогою кумулятивного голосування; - гарантована законодавством можливість міноритарних акціонерів продати належні їм пакети акцій за ринковою вартістю – після проведення необхідної оцінки.

- власники більше 60% акцій можуть особисто проводити збори акціонерів або ігнорувати ініціативи інших акціонерів; - великі акціонери залишають за собою право вирішувати питання в ущерб інтересів дрібних акціонерів; - відсутня чітка регламентація захисту прав дрібних акціонерів у випадку банкрутства або ліквідації товариства; - вимога розкриття інформації про реальних власників акціонерного товариства багато в чому носить декларативний характер і в результаті залишається проблема «закулісних ігор» з акціями акціонерного товариства.

Входження українських корпорацій у систему цивілізованого корпоративного управління, заснованого на вимогах сучасного бізнесу, менеджменту і маркетингу, можливе при дотриманні наступних умов: строге визначення цілей діяльності корпорації й способів мотивації її власників; реструктуризація корпорації до рівня самокерованих структур під контролем акціонерів; вибір організаційної структури, адекватної поставленим цілям: виробництво, збут продукції, інновації, маркетинг; розробка єдиних принципів роботи корпорації у вигляді місії, філософії або іншого основного документа; зміна філософії оплати праці персоналу, особливо вищих менеджерів.

Переходячи до оплати праці, що враховує реальний внесок кожного працівника як в одержання поточного прибутку, так і у формування капіталізованого прибутку корпорації, вищий менеджмент, як правило, зіштовхується із проблемою особистої зацікавленості акціонерів. Якщо пакет акцій значний, то й вплив акціонера вагомий у прийнятті рішень, і частка прибутку, що розподіляється за підсумками фінансового року, значна. Якщо ж пакет акцій незначний, то мотивація зрушується в область одержання високої оплати за підсумки роботи. Тому реальна система оплати праці в корпораціях повинна враховувати три компоненти: пряму оплату праці за виконувану роботу на основі контракту; дохід від частки акцій за підсумками фінансового року; додаткові виплати й пільги (бонуси), обумовлені в кожній корпорації внутрішніми документами.

При такій схемі оплати праці вищі менеджери повинні одержувати сумарно високий дохід, що стимулює до інтенсивної праці, до збільшення частки приналежного їм капіталізованого прибутку, до розширення соціальних виплат і гарантій у корпорації. Цей шлях природно зніме наявні протиріччя між високою оплатою праці вищих менеджерів корпорацій і результатами роботи самих корпорацій.

Таким чином, сучасна система корпоративного управління в Україні знаходиться в стадії свого еволюційного становлення. У теперішній час найбільш привабливими для вітчизняних та іноземних інвесторів є чотири характеристики корпоративної форми бізнесу в Україні: самостійність корпорації як юридичної особи, обмежена відповідальність індивідуальних інвесторів, можливість передачі іншим особам акцій, що належать індивідуальним інвесторам, централізоване управління.

Література:

1. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. №514-VI .

2. Роик Т. Закон об АО // Инвест-газета. – 2008. - №38. – С. 64-68.