Економічні науки / 13. Регіональна економіка

Леонт’єва Ю.Ю.

Харківська національна академія міського господарства, Україна

Інвестиційний інструмент реалізації стратегії розвитку регіональних туристичних дестинацій

Реалізація стратегії розвитку, зокрема в регіональних туристичних дестинаціях, неможлива без інвестицій. Для сприяння впровадженню досягнень науки використовуються економічні механізми, що дозволяють звести до мінімуму фінансові ризики інвесторів. Одним з них є ризикове фінансування нововведень – венчурні інвестиції.

В останні роки в зарубіжних країнах спостерігається приплив венчурних інвестицій у туристську галузь. Наприклад, у Росії в період з 1994-2001 р. у галузь «туризм і розваги» було притягнуто 6% від загальної кількості венчурних інвестицій [1].

Враховуючи на те, що в Україні законодавчо туризм визначено як один з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури [2], для підвищення можливостей залучення інвестицій у розвиток матеріально-технічної бази підприємств туристичної та курортної індустрії пропонується розробити кредитні програми для довгострокового кредитування будівництва та облаштування об’єктів туризму, туристичної інфраструктури та туристичного сервісу [3]. За умови глобальної економічної кризи кожний інвестиційний проект можна вважати ризиковим, тому цілком логічно використовувати венчурні фонди як інвестиційний інструмент стратегії розвитку регіональних туристичних дестинацій.

В Україні венчурні фонди існують як «інститути спільного інвестування», правила формування, існування й закриття якого регламентовані загальними правилами діяльності інститутів спільного інвестування й компаній з управління активами.

Основи функціонування й обмеження діяльності інститутів спільного інвестування в Україні були погоджені з Директивою Європейського Союзу № 85/611 від 20 грудня 1985 р. «Про приведення у відповідність Законів і Положень щодо загального інвестування в цінні папери». Норма для диверсифікованого інституту спільного інвестування (кількість цінних паперів одного емітента в активах не може перевищувати 10% від загального обсягу їх емісії, і сумарна вартість цінних паперів, які представляють активи в кількості більше 5% відсотків від загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не може перевищувати 40% вартості чистих активів інституту спільного інвестування) запозичена зі статті 22 Директив ЄС № 85/611 [4]. Але в Директиві нічого не говориться про венчурні фонди, тому в Україні були створені окремі умови розміщення коштів інвесторів венчурних фондів [5].

Можна виділити три найбільш істотні особливості, які дозволяють вважати цей вид фінансування перспективним у цьому випадку:

1) необхідні кошти можуть виділятися без гарантованого забезпечення власністю, заощадженнями або іншими активами. Інвестор розділяє відповідальність і фінансовий ризик разом з підприємцем. Потреба в одержанні таких кредитів виникає в підприємців, які не можуть одержати кредит у комерційному банку, тому що:

‒ більшість проектів починають приносити прибуток не раніше ніж через 3-5 років (погіршують баланс банку);

‒ проекти пов'язані з дуже високим ступенем фінансового ризику;

‒ банки вимагають забезпечення заставою або гарантій.

2) інвестори беруть участь в управлінні фінансуванням проектів на всіх етапах, починаючи з експертизи ідей, закінчуючи забезпеченням ліквідності акцій створеного підприємства.

3) венчурні фонди готові вкладати кошти в розробки з високим ступенем невизначеності через найбільший резерв одержання прибутку (прибуток вище, ніж при розміщенні коштів на депозитах, або при їх вкладенні в державні цінні папери з фіксованим прибутком).

На збільшення інвестицій у галузь туризму, може позитивно вплинути Закон України «Про концесії», який визначає поняття та правові засади регулювання відносин концесії державного та комунального майна, а також умови і порядок її здійснення з метою підвищення ефективності використання державного і комунального майна і забезпечення потреб громадян України [6]. Об’єктом концесії може бути «будівництво та експлуатація готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших відповідних об'єктів туристичної індустрії.

Таким чином, венчурне фінансування інвестиційних проектів як інструмент реалізації стратегії розвитку, надасть можливість органам управління послідовно реалізувати запропоновану стратегію, що в підсумку призведе до збільшення потоку туристів у регіональні туристичні дестинації України.

Література:

1. Новиков В.С. Инновации в туризме.М.: ИЦ «Академия», 2007. – 208 с.

2. Про туризм: Закон України № 324 від 15 вересня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 31. – Ст. 241.

3. Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно–політичного та соціально–економічного розвитку: Монографія / За заг. ред. Ю.Г. Рубана. – К.: НІСД, 2008. – 744 с.

4. Єрмакович С. Міжнародний досвід діяльності інститутів спільного інвестування. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: / – http://www.uapa-dlc.org.ua/ukrmisto/1/n1g2s3.htm.

5. Москвін С. Венчурні фонди компаній з управління активами як феномен спільного інвестування в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: / http://www.usfa.org.ua/publ/Vent.htm.

6. Про концесії: Закон України № 997 від 16 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 41. – Ст. 372.