История/Отечественная история

К. і. н. Джос Ф.Х.

Вінницький національний аграрний університет

Аграрне питання в документах Української Центральної Ради (до 93 - річчя з Дня утворення УЦР)

У статті викладені основні ідеї вирішення аграрно-селянського питання в програмних документах Української Центральної Ради, в умовах національно-демократичної революції 1917-1920 років.

Крах російського самодержавства в лютому 1917 року сприяв виникненню української революції, яка за своєю природою була як національною, так і соціально-економічною.

У ході національно-визвольного руху "Товариство українських поступовців" та виконавчий комітет Київської міської ради погодились на об'єднання різних політичних течій в єдиний орган, який було названо Центральною Радою [1]. Організаційне оформлення Української Центральної Ради відбулося 4 березня 1917 р. на скликаній нараді представників ТУПу, УСД, українців військових, національно-українського союзу, наукового, технічного, агрономічного, кооперативного та ряду інших товариств, ряду гуртків і громад [2]. Головою УЦР було обрано визначного діяча України М.С. Грушевського.

Центральна Рада прагнула залучити на свій бік селянство, яке становило абсолютну більшість населення України, тому у її складі селяни складали більше третини її чисельності.

Але для реалізації програми ЦР необхідно було вирішити болючі питання для селянства, які накопичились в аграрному секторі України, який в 1917 році налічував 44 млн. десятин орної землі, яка в основному належала панівному класу. Зокрема, 13 тисяч поміщиків і 7 тисяч землевласників володіло 12,1 млн. десятин землі (близько 600 десятин на землевласника), з них 97 поміщиків мало більше 2 млн. десятин землі.

На 8 млн. селянських дворів припадало 27,9 млн. десятин землі, з якої 487 тис. заможників володіло 13 млн. десятин (25,4 десятин на двір), 1,2 млн. середняків - 9,8 млн. десятин (8 десятин на двір), а 5,1 млн. селянських дворів мали лише 1-3 десятини, що абсолютно не відповідало нормам прожиткового мінімуму, а 1,2 млн. селянських дворів були зовсім безземельні [3].

Тому не випадково аграрним питанням зайнялися провідні діячі Центральної Ради, зокрема, В. Винниченко, М. Грушевський, М. Туган-Барановський. В своїх працях вони сформулювали різні підходи вирішення аграрних проблем в Україні. Зокрема, В. Винниченко відстоював принципи соціалізації землі, М. Грушевський - ідею передачі землі у приватну власність селянам, а М. Туган-Барановський - розвиток сільськогосподарської кооперації на селі.

В зв'язку з цим, особливий інтерес викликає розробка аграрної програми в Універсалах 1917 року та Земельному законі від 18 січня 1918 року Української Центральної Ради.

Аналіз Універсалів Центральної Ради та праць її лідерів показує, що проблема вирішення аграрного питання висвітлена з позицій утвердження приватної власності на землю.

У першому Універсалі (10 червня 1927 року) сформульована ідея конфіскації поміщицьких, казенних, царських, монастирських та інших земель і передачі їх у користування селянам: "Ніхто краще наших селян не може знати, як порядкувати своєю землею". Вказані принципи розвинуті і у другому Універсалі (3 липня 1917 року) [4].

Більш конкретизовано цілі Центральної Ради з аграрного питання висвітлюються у третьому Універсалі (7 листопада 1917 року).

Засуджуючи соціалістичний жовтневий переворот в Петрограді, Центральна Рада попереджала український народ, що "...в державі шириться безвластя, безлад і руїна" [5] і в цю безодню може потрапити і Україна.

Тому Центральна Рада від імені УНР скасувала право приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі. Земля оголошувалася загальнонародною власністю.

Заборонялося продавати, купувати, заставляти, дарувати і передавати землю будь-кому. Недоторканими вважалися як великі землеволодіння, так і трудові селянські і козачі землі, землі містечок, сіл, дачних ділянок, підприємств, ліси...[6].

Власність на землю в межах 50 десятин не скасовувалась. 29 квітня 1918 року Центральна Рада встановила нову норму земельної ділянки, що може перебувати у приватному володінні - 30 десятин.

Та не дивлячись на революційний характер і демократичність третього Універсалу, він не знайшов у народу України такої підтримки і схвалення, як І та II Універсали. Це було викликано тим, що ЦР видала до III Універсалу Пояснення з уточненням ряду його корінних соціально-економічних положень, згідно з якими заборонявся будь-який розподіл земель фабрикантів, міських землевласників, ряду категорій поміщиків і куркулів, наділи яких були менше 50-100 десятин.

Значно конкретизував аграрну програму четвертий Універсал (9 січня 1918 року). В умовах громадянської війни в Україні і війни, яку оголосила в грудні 1917 року Радянська Росія, коли більшовики та інші напасники розробляли і руйнували наш край, УНР виробила закон про передачу землі трудовому народу без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Ліси, води й усі підземні багатства, як добро українського трудового народу переходять у розпорядження УНР [7].

Отже в Універсалах Центральної Ради втілено ідеї М. Грушевського про передачу землі у користування селянам, та В.Винниченка - про соціалізацію землі. В цей же час широко пропагувалася концепція і М. Туган-Барановського про сільськогосподарську кооперацію як ефективну форму господарювання. При цьому особливо акцентувалась увага про доцільність створення кооперативів сільськогосподарських товаровиробників за галузевим принципом.

Особливої уваги заслуговує аналіз Земельного Закону Центральної Ради від 18 січня 1918 року в якому проголошувалося безкоштовне користування землею [8]. Оподаткуванню, зокрема, підлягали лише лишки землі понад установлену норму, а також надприбутки, які залежали від якостей ділянки. При цьому, право користування землею могло переходити в спадщину, а строки встановлювалися сільськими громадами.

Відповідно до Закону сільські громади, волосні, повітові і губернські земельні комітети мали забезпечити громадянам їхні права на користування землею, охорону природних багатств від виснаження і вживання заходів до нагромадження багатств. Центральна Рада забороняла вилучати землі громадських та наукових установ, надані їм до видання закону. Це ж саме стосувалось земель під оселями, господарськими, торговельними і промисловими підприємствами [9].

В Законі було визначено, що малоземельними вважались хлібороби, чия площа не задовольняла споживчих потреб їхніх сімей. Запроваджувався в законі і принцип урівнювання землекористування. Земельний Закон дозволяв земельним комітетам вилучені ділянки ділити на землі для громадського господарства і землі для приватно-трудового користування. Ці ж землі наділялись для малоземельних та безземельних селян.

В Законі вказувалось, що приватно-трудові й колективні господарства мали право одержувати землю за нормами, встановленими земельними комітетами і сільськими громадами, і не могли перевищувати тієї кількості землі, яка оброблялася власною працею сім'ї або товариства для задоволення своїх споживчих потреб і підтримання власного господарства.

Закон передбачав і позбавлення власності на землю, яке проводилось без викупу, а їх колишнім власникам, за рішенням волосних земельних комітетів, залишались ділянки з садами та виноградниками, які вони могли обробити тільки власною працею.

Піклуючись про подальший розвиток сільськогосподарського виробництва в УНР, Центральна Рада в Законі проголосила утворення Державного меліоративного фонду, якому надавалося право охороняти землі та надавати сільськогосподарський кредит для допомоги розвитку українського села [10].

Характерно, що вирішення аграрно-селянського питання Центральна Рада пов'язувала з проблемою місцевого самоврядування. Вона прагнула вживати заходи щодо закріплення й поширення його прав, встановлення найтіснішого зв'язку його з органами революційної демократії, яка розглядалася як найвища форма вільного демократичного життя. Доводилася необхідність підкорення місцевих органів влади Центральній Раді. "Од сього часу, - відзначалася вже у першому Універсалі, - кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоїть за інтереси українського народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою" [11]. У документах Генеральних Секретарств (міністерств) містилися положення настановного характеру з питань як проводити розподіл землі, збирати в селян податки тощо, місцеві органи влади по суті були виконавцями директив Центральної Ради.

Аграрна платформа Центральної Ради по суті не втілювалася у житті. Це зумовлено рядом об'єктивних і суб'єктивних причин. Одна із них полягала в тому, що необхідно було вилучати у селян сільгосппродукцію (хліб, м'ясо тощо) для задоволення потреб населення міст, промислових районів і особливо збройних сил. Центральна Рада, як й інші уряди, що діяли у 1918-1920 роках в Україні, була вимушена ввести продовольчу диктатуру. її здійснення викликало невдоволення селян, особливо бідняків і середняків. Це привело до того, що більшість українських селян відвернулися від Центральної Ради.

Головною причиною відходу мас від української влади і всієї керуючої української демократії полягала в тому, як зазначав В. Винниченко, що вона "...була соціально непослідовна, нерішуча, невиразна й не соціалістична" [12].

Тому важливо враховувати уроки історії, а саме аграрно-селянське питання слід вирішувати в інтересах тих, хто обробляє землю.

Література

1. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. - Т. 1. - К., 1990. - С. 95.

2. 1917 год на Киевщине: Хроника событий. - К., 1928. - С. 6.

3. Історія Української РСР... - Т. 5. - К., 1977. - 13-14 с.

4. Історія України в документах, матеріалах і спогадах очевидців. - К., 1991.-26-30 с.

5. Там же, стор. 31

6. Там же, стор. 32.

7. Там же, стор. 34-37.

8. Історія України (в схемах і таблицях). - Київ: "Аграрна освіта". - 2006. - 149 с.

9. Там же. - 149 с.

10. Там же.- 149 с.

11.Історія України в документах, матеріалах і спогадах очевидців. - К., 1991.-С. 28.

12.Винниченко В. Відродження нації. - Ч. II. - К., 1990. - 88-89 с.