Історія / 1. Історія України

Демочко Г. Л.

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

Система робітничої медицини в Харкові:

короткий огляд діяльності.

Політика радянської влади та комуністичної партії заклала підвалини преваліювання робітничого класу над іншими категоріями населення. Це відобразилося і в особливому відношенню до здоров’я робітництва, поклавши в основу пільгове медичне обслуговування робітників. Започаткування системи почалося створенням профспілками на промислових підприємствах комісій по охороні праці та здоров’я з представників профспілок та медичних працівників. Така ініціатива була підтримана урядом і 10 грудня 1921 року за постановою РНК УСРР заснували відділ робітничої медицини (Робмед) при Наркоматі охорони здоров’я УСРР під головуванням висуванців профспілок. Завданням Робмеду в першу чергу вважалося створення медичних закладів при промислових підприємствах з метою боротьби з професійними захворюваннями. Відділ Робмеду очолював заклади робітничої медицини в місті і складався з лікувально-профілактичної інспектури, відбудови працездатності, фізкультури та оздоровлення робітників підлітків, а також Центрального лікувального бюро з метою надання спеціалізованої лікарської допомоги хворим, яких направляли до центру [8, 1194]. Територіальні відділи Робмеду почали організовуватися в промислових округах у 1922 році. Підвідділ робітничої медицини Харківського губернського відділу охорони здоров’я був організований 20 березня 1922 року. Завідуючим відділом був обраний С.В.Смирнов (представник профспілки «Металіст»), а заступником його – доктор Л.Л.Рохлін [9, стб.VІ].

Станом на 1923 рік амбулаторна допомога надавалася 8-ма поліклініками (потужність яких становила 350 тисяч відвідувань за півроку) та пунктами першої допомоги на великих підприємствах. Всього в місті налічувалося 36 таких пунктів (53 тисячі відвідувань за півроку). Мережа робітничої медицини мала в 1923 році всього 3 лікарні, але вони за півроку прийняли понад 4 тисячі хворих [2, 79]. Наприклад, на Харківському паровозобудівному заводі (нині з-д імені Малишева) відновлення медичної допомоги було закінчено вже у 1922 році. Лікарня знаходилася в безпосередьому віданні заводу і вважалася однією з кращих в місті. Штат був повністю укомплектований висококваліфікованими робітниками. Хворі отримували 100% заробітної платні, а в разі необхідності – оплачувані відпустки. Тут був створений грошовий фонд екстреної медичної допомоги, щотижня засідала лікарняно-контрольна комісія, яка скеровувала діяльність лікарні та розглядала претензії хворих. Вже з 1924 року медична допомога організовувалася та втілювалася комісією робітничої медицини, до якої входили лікарі поліклініки, лікарні та представники робітництва. Лікарня при заводі постійно поповнювалася новим обладнанням. Саме в ці роки були розроблені проекти нових корпусів, які працюють і зараз [10, 119]. При поліклініках (в 1-й та 3-й) існували зуботехнічні, бактеріологічні та аналітичні лабораторії, електросвітолікувальний кабінет. Полікілініки також обслуговувалися рентгенолікуванням від Рентгенакадаемії, спеціальними методами дослідження від Інституту Наукової Медицини НКОЗ, лабораторією клініки Ерліха та 4-ї радлікарні [9, стб.VІ].

Для акушерської допомоги робмед арендував койки в інших лікарнях. Страхові каси зобовязували матерів, що мали немовлят грудного віку, протягом перших девяти місяців обовязково відвідуватидитячі консультації. В противному випадку страхові каси пропонувати позбавляти допомоги таких матерів. В дитячих консультаціях встановлювалися вечірні часи прийому, а матері, що працюють, приймалися поза чергою.

Допомога на дому організовувалася районними лікарями, які працювали по дільницях радіусом в одну версту (всього місто було розбито на 36 районів) [2, 79].

Органи Робмеду, створені як частка апарату Наркомату охорони здоров’я, працювали в контакті з органами соцстраху під загальним контролем профспілкових об’єднань. Постійно проходили робітничі наради під головуванням окружних інспекторів охорони здоров’я в складі окружних професійних бюро, працювали страхкаси, відділення профспілки медичних працівників та інших великих профспілок. В поліклініках та інших лікувальних закладах Робмеду працювали комісії робітничого контролю та соціальної допомоги, а також відбувалися медичні наради [11, арк.1].

Допомогу територіальним органам Робмеду на промислових підприємствах надавали фабрично-заводські комітети, які слідкували за включенням до колективних угод обов’язків господарських органів щодо відрахування необхідних коштів на медичну допомогу та оздоровлення робітників, щодо забезпечення закладів Робмеду належними приміщеннями, щодо здійснення заходів підвищення кваліфікації фабрично-заводських лікарів та ін. [6,190].

Всеукраїнська страхова нарада в своїй діяльності спиралася на територіальні страхові наради за участю відповідних органів, а територіальн наради - на «страхових делегатів» на підприємствах – висуванців профспілок. На окружні наради покладалася функція контролю за лікувально-оздоровчою діяльністю закладів робітничої медицини та за формуванням і витрачанням страхових фондів. Страхові делегати не тільки перевіряли якість наданої допомоги та обгрунотованість страхових виплат, а й допомагали хворим робітникам в отриманні належної допомоги, оскільки вона часто не знали своїх прав.

Через обмеженість державних ресурсів система Робмеду мала створюватися на принципах страхової медицини, але не за рахунок страхових внесків робітників. Функція фінансування цієї системи покладалася на промислові підприємства, які мали щомісячно відраховувати приблизно 5% до фонду страхової медицини. До фінансування системи були також залучені і профспілки, яким належало виділяти на потреби оздоровлення робітників частку своїх грошових надходжень [3, 227]. Преса в цей рік напише, що попри всі досягнення робмеду, «финансовое положение все еще остается невыясненным и неустойчивым» [7, 241].

Дійсно, впродовж 20-х років система фінансування закладів Робмеду зазнавала постійних змін. Спочатку фонд страхової медицини (фонд «Г») слугував дотаційним до коштів Наркомату охорони здоров’я, але згідно з постановою ВУЦВК та РНК УРР від 3 лютого 1926 року, він став основним джерелом фінансування медичної допомоги застрахованим. Посилювалися відрахування фонду також дотаціями з місцевого та державного бюджетів, а також асигнуваннями з інших страхових фондів [8, 1194]. Але вже у 1928 році пленум ВУРПС запропонував перевести всі лікувальні заклади на державний або місцевий бюджет за умови збільшення цільових асигнувань на робітничу медицину [5, 156]. Таке рішення було підтримав і IV Всеукраїнський з’їзд професійних спілок в грудні 1928 року, делегати якого проголосували за надання фонду медичної допомоги застрахованим дотаційного характеру [11, арк.1].

Право затвердження кошторису на розподіл фонду Робмеду, складеному Наркомздоров’ям за угодою з ВУРПС, спочатку надавалося Наркомату соціального забезпечення УСРР, з 1923 року було передано до уповноваженого Наркомату праці СРСР в Україні, а в 1925 році – до Всеукраїнської наради соціального страхування, поряд з РНК УСРР та наркоматами соціального забезпечення, праці та охорони здоров’я, республіканських господарських та профспілкових органів (Української ради народного господарства, Уповноваженого Наркомату праці СРСР при РНК УСРР, Наркомату шляхів сполучення) [1, 422].

З другої половини 20-х років у звязку з централізацією господарського управління профспілки почали поступово усуватися від керівництва закладами страхової робітничої медицини, що пізніше призвело до ліквідації її мережі. У 1926 році ВУРПС передав у розпорядження страхових кас профспілкові санаторно-курортні заклади [Отчет Всеукраинского совета профсоюзов (1926-1928): К IV съезду профсоюзов Украины. – Харьков, 1928.- с. 187]. В 1927 році інші заклади Робмеду перейшли до обслуговування різних верств населення. До того ж на утримання фонду страхової медицини переводилися сільські медичні заклади, які раніше були на місцевому бюджеті [4, 21].

Своїм існуванням система робмеду в Харкові проілюструвала спробу створення страхової робітничої медицини – прогресивної моделі обслуговування робітничої верстви міста, але постійне недофінансування, внутрішні проблеми, проблеми у відносинах з Губкомздравом та нарешті дії радянського керівництва, які рішуче змінили саме призначення робмеду – обслуговувати робітників – звели нанівець спроби трудящого населення в упорядкуванні медичної допомоги.

.

Література:

1. IV Всеукраїнський зїзд профспілок. 1-8 грудня 1928 року.

Стенографічний звіт. – Харків, 1928

2. Деятельность рабмеда. – «Вопросы страхования», 1923, №51-52

3. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду УСРР

- 1922, №13

4. Мовчан О. Медичне обслуговування робітників УСРР. 1920-ті роки. –

Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – 2006 - №15

5. Отчет Всеукраинского совета профсоюзов (1926-1928): К IV съезду

профсоюзов Украины. – Харьков, 1928

6. Отчет Всеукраинского совета профсоюзов к ІІІ съезду профсоюзов

Украины. – Харьков, 1927

7. Рабочая медицина.- «Профилактическая медицина», 1922, №2-3. –

с.241

8. Рохлин Л.Л. Социальное страхование и медицина – «Врачебное дело»,

1926, № 14.

9. Страховая рабочая медицина. – «Врачебное дело», 1922, №13-14

10. ХПЗ – Завод имени Малышева. 1895-1995. Краткая история развития /

А.В.Быстриченко, Е.И.Добровольский, А.П.Дроботенко и др. – Х.:

Прапор, 1995

11. ЦДАВО ф № 342, оп. 3, спр. 213, арк.1