Медицина/7. Клиническая медицина

К.м.н. Сокруто О.В., к.м.н. Вовк К.В,

д.м.н. Ніколенко Є.Я., к.м.н. Савченко В.М.

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Медичний факультет, кафедра загальної практики-сімейної медицини

Можливості діагностування порушень зовнішньосекреторної функції печінки

в роботі лікаря загальної практики-сімейної медицини

Планування роботи сімейного лікаря повинно здійснюватися з урахуванням наявності та можливості використання необхідного медико-технічного, інструментального забезпечення для проведення диспансерної роботи, ранньої діагностики, лікування, надання невідкладної медичної допомоги при надзвичайних станах. Для цього сімейному лікарю необхідно засвоїти цілий комплекс знань з суміжних дисциплін з акцентом на практичні навички, загальний обсяг яких досягає майже 90 одиниць.

Об'єми роботи сімейного лікаря включають багатофакторну первинну і вторинну профілактику захворювань внутрішніх органів, які не потребують лікування в умовах спеціалізованого стаціонару. Об'єми роботи поширюються за рахунок спеціалізованої допомоги, яку сімейний лікар здійснює самостійно без залучення "вузьких" спеціалістів.

Діагностика та лікування захворювань травного тракту ускладнена через часте поєднання патології різних органів. Ці органи не тільки анатомічно, але й функціонально пов’язані між собою. Тому захворювання одного органу травлення часто супроводжується спочатку порушенням функції, а потім і органічними змінами інших органів. Треба максимально впливати на первинне захворювання, бо вторинні як і раніше будуть давати виражені прояви.

В теперішній час все частіше ставиться питання про те, що для подальшого вивчення функції шлунково-кишкового тракту при різних його патологічних станах необхідне комплексне дослідження органів, що функціонально з ним пов’язані, в першу чергу – печінки.

В теперішній час широке розповсюдження отримала ультразвукова діагностика захворювань гепатобіліарного тракту. Цей метод широко увійшов у повсякденну практику, і в багатьох країнах він є основою скринінгового методу обстеження населення.

Серед переважень ультразвукового дослідження (УЗД), зокрема печінки – відсутність спеціальної підготовки пацієнта, відсутність променевого навантаження, висока інформативність (діапазон помилок – 4-5%), можливість візуалізації „негомогенної” жовчі та „відключеного” ЖМ. Діагностична здатність УЗД сягає 95-98%.

УЗД печінки виконують не раніше ніж через 12 год. після їжі, шляхом множинних послідовних сканувань (зрізів), які виконують в різних площинах та положеннях хворого. Оцінку стану печінки починають з виміру її розмірів, визначення контурів та її країв. Важливою ознакою є стан паренхими. Слід враховувати величину відбитку, щільність внутрішніх ехоструктур, їхній розподіл та звукопровідність органу.

Велике клінічне значення має радіометричне дослідження поглинально-видільної функції печінки та печінково-паренхиматозного кліренсу крові з використанням „бенгальської троянди”, щоа мічена ¹³¹І. Результати оцінюються за часом навпілелімінації фарби, а також часу половинного поглинання препарату печінкою (в нормі – 8-15 хвил.). Час виведення половинної кількості фарби із печінки в жовчних міхур та тонку кишку коливається між 60 та 115 хвил. Для більш детального вивчення структури паренхими печінки використовується сканування на основі радіоактивних ізотопів, що селективно поглинаються. Гепатосканограми дають інформацію щодо величини, форми печінки, розподілу ізотопу. Виявляються вогнищеві ураження у вигляді дефектів накопичення, визначається активність всієї ретикулоендотеліальної системи та функція мезенхіми печінки та селезінки.

Особливе місце в діагностиці патології печінки займає лапароскопія та пункційна біопсія. Сучасна апаратура дозволяє провести огляд органів черевної порожнини, біопсію печінки, записати кольорове зображення, а також поєднувати лапароскопію з холангіографією. Незважаючи на високоінформативні результати сучасних неінвазивних методів, лапароскопія та пункційна біопсія незамінні при діагностиці вогнищевих уражень печінки, розмежуванні внутрішньо- та позапечінкового холестазу, диференціальній діагностиці жовтяниць, цирозу печінки, асциту.

Практично єдиним методом дослідження, за допомогою якого можна діагностувати ранні, субклінічні стадії жовчнокам’яної хвороби і навіть передзахворювання на рівні біохімічних досліджень, являється дуодентальне зондування (ДЗ) з наступним лабораторним фізико-хімічним, біохімічним, мікроскопічним та бактеріологічним дослідженням отриманої жовчі. Крім того, ДЗ - це найважливіший метод діагностики порушень жовчоутворювальної та жовчовидільної функції печінки та моторної функції біліарного тракту.

Цей метод дозволяє не тільки графічно реєструвати жовчовиділення, але й веріфікувати літогенну жовч, об'єктивувати процеси запалення, визначати кількісний вміст інградієнтів жовчі, їхній дебіт за певний проміжок часу.

З метою виявлення біліарної недостатності визначається сумарний дебіт жовчі, холевої кислоти та інших компонентів жовчі, що виділилися в ДПК за 1 годину після введення подразника (стимульована секреція).

При біохімічному дослідженні жовчі визначають кількість визначення білірубіну, вміст ХС, суму жовчних кислот (ЖК) та їх спектр – холеву (ХК), дезоксихолеву (ДХК), таурохолеву (ТХК), глікохолеву (ГХК) та суму глікохенодезоксихолевої+глікодезоксихолевої (ГХДХ+ГДХ) кислот, також визначають вміст індикаторів запалення: С-реактивного протеїну (СРП); сіалових кислот; білка в жовчі.

Таким чином, діагностичний комплекс щодо порушень зовнішньосекреторої функції печінки включає до себе аналіз результатів променевих методів дослідження, візуально-ендовазивних методів з можливістю дослідження біоптату, різних модифікацій дуодентального зондування з наступною мікроскопією та біохімічними аналізами отриманого матеріалу.

Кожен з сучасних методів дослідження має ряд переваг та свою діагностичну цінність. Однак, необхідність отримання повної інформації та врахування негативного впливу дослідження на організм визначають суворі показання та протипоказання до проведення кожного дослідження та клінічний рівень їх використання. Раціональне поєднання сучасних методів діагностики дозволяє своєчасно виявити порушення жовчоутворюючої та жовчовидільної функції печінки та визначити основні ланки в лікуванні та профілактиці цих патологічних станів.