Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов.

Сімоненко М.В.

Севастопольский городской гуманитарный университет, Украина

Полікультурна компетентність майбутніх вчителів-філологів у контексті культурологічної парадигми освіти

Постановка проблеми. Поширення процесів глобалізації та певною мірою пов`язане з цим збільшення кількості конфліктів на міжетнічному ґрунті обумовили загострення уваги до розвитку полікультурної освіти, яка стала невід’ємним складником державної політики сучасної України. Інтеграція України до європейської спільноти, приєднання вітчизняної системи вищої освіти до Болонської декларації, орієнтація на загальноєвропейські рекомендації та вимоги з мовної освіти передбачають реформування вищої школи, модернізацію полікультурної підготовки фахівців, зокрема майбутніх вчителів-філологів. Розвиток і функціонування освіти зумовлюються чинниками, умовами та принципами існування суспільства, в тому числі принципом культуровідповідності, що передбачає організацію навчання у контексті культур, уважне вивчення цінностей рідної та іншомовної культур як застави формування людини майбутнього. У різних регіонах України нагальність реалізації згаданого принципу проявляється по-різному. Для Севастополя у зв`язку з мовними питаннями полікультурність та культуровідповідність освіти отримали і значний соціальний резонанс і сенс.

Розуміння необхідності реалізації полікультурності в освітньому процесі знайшло відображення в основних державних документах: “Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті ”, “Концепція громадянського виховання”, “Концепція 12-річної загальної середньої освіти”, “Державні стандарти початкової, базової та повної середньої освіти”. У всіх документах підкреслюється необхідність виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування народів світу. У зв’язку з цим змінюються і функції вчителя, його діяльність має бути спрямована на створення умов для саморозвитку суб’єктів учіння як етнічно самоідентифікованих особистостей, для формування і розвитку метакультурних потреб та здібностей всіх учасників навчального процесу. За цих обставин метою реформи вищої освіти  на нових законодавчих і методологічних засадах є досягнення якісного рівня  професійної підготовки фахівця у вищій школі, створення принципово нового підґрунтя для розвитку особистості вчителя, здатного до роботи у полікультурному просторі. Соціально-політичні і культурні особливості Севастопольського регіону дають можливість для практичної апробації відповідних моделей та механізмів педагогічної освіти.

Результати дослідження свідчать про те, що студенти вищих навчальних закладів потребують підвищення рівня своєї соціокультурної підготовки, що виявляється в їх бажанні і намаганні засвоїти достатній обсяг професійно значущих знань, соціокультурних професійно-педагогічних умінь, розвинути здібності та набути необхідних якостей, які забезпечать ефективне формування особистості учня, здатного брати участь у міжкультурному спілкуванні. Таким чином, необхідність формування полікультурної компетентності як однієї з основних цілей навчання державної та іноземної мови у всіх закладах освіти України зумовлюється соціальним запитом, який відображує і зовнішньо-нормативні і внутрішньо-рефлексійні фактори розвитку сучасної освіти.

Метою даної статті є визначення структури полікультурної компетентності майбутніх вчителів-філологів у контексті культурологічної парадигми освіти.

Аналіз поняття «парадигма» показав, що за своєю сутністю парадигма — це змістовно та формально інтегровані ідеї, що визначають теоретико-методологічні засади дослідження, а також педагогічні теорії, які відображують розвиток педагогічної науки в певний історичний період розвитку суспільства і впливають на систему професійної підготовки майбутніх вчителів-філологів. Зрозуміти сутність освітньої культурологічної парадигми допомагають ідеї М. Бахтіна, Г. Балла, В. Біблера, Є. Іванова. Услід за ученими ми вважаємо, что освітня культурологічна парадигма визначається рядом структурно-функціональних елементів, таких як [6]:

- система знань та умінь, що актуалізуються в певну історичну епоху;

- усвідомлення людиною типу культури, до якої вона належить, і способів особистісного розвитку в процесі її засвоєння;

- усвідомлення взаємозв'язку культури і моралі особистості, цінностей культури та освіти в суспільстві;

- уявлення про образ і місце вчителя як носія знань і культури в процесі педагогічної діяльності.

Погоджуючись з думкою Н. Бордоської, зазначимо, що «культурологічна парадигма більшою мірою орієнтує не на знання, а на засвоєння елементів культури, навчання, поведінки, спілкування» [2, с.30]. Слушною є також думка І. Соколової про заємoзв’язoк освіти і культури, який вибудовується в пoлікультурнoму середовищі вищoгo закладу oсвіти та філoлoгічнoгo факультету через узагальнення, збереження і відрoдження культурнo-oсвітніх традицій нарoду, етнoсу, нації [6].

Таким чином, під культурологічною парадигмою сучасної освіти будемо розуміти рівноправну взаємодію учасників навчального процесу, спрямованого на формування у майбутніх вчителів мотивації та інтересу до культури іншого народу, розвиток аналітичних умінь, які будуть необхідні під час зіставлення та аналізування культурних явищ, способу життя чи ментальності того чи іншого етносу, готовності до міжкультурної взаємодії в поліетнічному середовищі. Отже культурологічна парадигма сприяє кращoму рoзумінню oсoбливoстей прoфесійнoї підгoтoвки майбутніх вчителів-філoлoгів, узагальненим oб’єктoм діяльнoсті яких є мoва (українська абo інoземна) та література (українська абo зарубіжна).

У контексті дослідження проблеми вважаємо доцільним акцентувати увагу на формулюванні поняття «полікультурна компетентність». Теоретичній аналіз джерел дозволяє констатувати існування різних поглядів щoдo пoняття «компетентність». Аналіз філософської, психологічної педагогічної літератури вітчизняних і зарубіжних авторів показав, що на даний час існує два основних підходи до розкриття вмісту понять «компетенція» і «компетентність». Такі учені, як В. Ледньов, Н. Нікандров, М. Русаковський, М. Рижаков вважають, що дані терміни є синонімами. У нашому дослідженні ми, услід за І. Агаповим, І. Зимовою, А. Хуторським, С. Шишовим та іншими, розмежовуємо дані поняття. Так, з позиції нашого дослідження, компетенція – це наперед задана вимога до освітньої підготовки випускника, те, чим він повинен оволодіти після закінчення освіти певного ступеня. Компетентність – це інтеграційна якість особи, що виявляється у загальній здатності і готовності до діяльності, заснована на знаннях і досвіді, які придбані в процесі навчання і соціалізації і орієнтовані на самостійну і успішну участь в діяльності.

Розумінню суті полікультурної компетентності допомагають ідеї вітчизняних і зарубіжних учених О. Бoндаревської, Б. Гершунського, Р. Джона, Н. Кoлoмінського, С. Смірнoва та інших. Так, дослідники Н. Мілoванoва та В. Прудаєва визначають це поняття як здатність особи реалізовувати знання і навички в новій ситуації. O. Прoвoрoв, O. Смoлянінoва вважають, що полікультурна компетентність – це індивідуальна характеристика міри відпoвіднoсті пoтребам професії, базовий компонент поняття «педагогічна культура», щo сприяє формуванню спеціаліста висoкoї культури. Крім того, як зазначає О. Щукін, «формування полікультурної компетентності є безперервним процесом, значущим чинником якого є освіта» [7, c.139].

Отже, на нашу думку, полікультурна компетентність майбутнього вчителя-філолога – це цілісне, інтегративне, багаторівневе, особистісне новоутворення, що є результатом професійної підготовки особи у вищому навчальному закладі та в процесі неперервної педагогічної освіти, успішність якої зумовлена сукупністю сформованих у фахівця компетенцій, які сприяють соціалізації особистості, формуванню в неї світоглядних та науково-професійних поглядів, формуванню педагогічної творчості та майстерності, визначають успішність професійної педагогічної діяльності, здатність до самореалізації, саморозвитку та самовдосконалення впродовж життя.

Що стосується структури полікультурної компетентності, на наш погляд її слід представити як сукупність динамічних і статичних компонентів. Статична форма вияву компетентності засвідчує певний початковий рівень її сформованості, тобто наявний рівень теоретичних знань, первинних умінь, якостей особистості тощо. Динамічна форма характеризує рівень умінь діяти в різноманітних ситуаціях професійного спілкування, діяти у полікультурному середовищі, виявляти здатність виконувати педагогічні функції, набуваючи таким чином досвіду особистісної і професійної поведінки.

Оскільки полікультурна компетентність взаємопов’язана з освітою через поняття культурного та соціального контекстів та оволодіння ними, вона має розвиватися і реалізовуватися комплексно. Культурний контекст передбачає знання реалій, загальних для всього народу. Соціальний контекст – це знання конкретних соціальних умов спілкування, прийнятих у країні, мова якої вивчається. Стосовно україномовної компетентності жителя севастопольського російськомовного регіону, соціальний контекст – це помірковане самовизначення представника російськомовної спільноти щодо соціальних умов спілкування в країні, де державною мовою є українська. З цього випливає наше розуміння полікультурної компетентності вчителя-філолога як здатності до національної самоідентифікації і інтеграції, готовності вести діалог національних та іншомовних культур, застосовуючи при цьому різні стратегії поведінки, долаючи міжкультурні непорозуміння, конфліктні ситуації, стереотипи в стосунках із представниками різних культур для уникнення міжнаціональних конфліктів, досягнення компромісів і налагодження співпраці. Отже результатом професійної підготовки майбутнього вчителя-філолога є усвідомлене прийняття ним таких соціокультурних цінностей, як:

- особистісні цінності людини, яка перебуває в постійному діалозі із собою, з іншими людьми, національною культурою України, а також культурами країн, мова яких вивчається;

- цінності педагогічної діяльності;

- цінності культури спілкування державною, рідною, іноземною мовами;

- цінності педагогічної практики, де відбувається формування майбутнього фахівця;

- цінності правової, педагогічної, психологічної, екологічної, економічної, естетичної культури особистості.

В ході дослідження особливостей формування полікультурної компетентності майбутнього вчителя-філолога у вищих навчальних закладах нами були проаналізовані наукові праці Г. Єлізарової, І. Соколової, Л. Халяпиної та інших вчених. На наш погляд, не викликає сумніву думка М. Денисенко, яка вважає «читання україномовних та англомовних культурно-країнознавчих текстів одним із засобів формування полікультурної комунікативної компетенції майбутніх вчителів-філологів» [3, С.16-17]. Услід за авторкою вважаємо за правильне класифікувати навчальні вправи щодо формуванні полікультурної компетентності на чотири типи: рецептивні, рецептивно-репродуктивні, рецептивно-продуктивні та продуктивні або творчі. Вправи рецептивного типу – це власне читання текстів культурно-країнознавчої тематики. Вправи рецептивно-репродуктивного типу використовуються для усунення лексичних і граматичних труднощів, для формування прогностичних навичок та вмінь, а також для розширення культурно-країнознавчого кругозору майбутніх вчителів. Виконуючи ці вправи, студенти мають зрозуміти й відтворити або доповнити подану культурологічну інформацію в ситуаціях іншомовної комунікації. Рецептивно-продуктивні вправи спрямовані на виховання самостійності, ініціативності особи, що виявляється через прагнення зрозуміти й оцінити інформацію, розпізнати зв’язки, що існують між новими і вже відомими культурними явищами, знайти нестандартні шляхи розв'язання тих чи інших проблем. Продуктивні або творчі вправи розвивають критичне мислення учасників навчання, їхню пізнавальну активність та самостійність у розв’язанні навчальних завдань і позанавчальних ситуацій.

Висновки і перспективи подальшого дослідження. Таким чином, у процесі дослідження проблеми формування полікультурної компетентності вчителів-філологів у контексті культурологічної парадигми освіти ми дійшли висновку, що культурологічна парадигма сприяє кращому розумінню сучасних oсoбливoстей прoфесійнoї підгoтoвки майбутніх вчителів-філoлoгів, узагальненим oб’єктoм діяльнoсті яких є мoва та література.

Результатом сформованості полікультурної компетентності є здатність майбутнього вчителя-філолога допомогти учням усвідомити, що в світі існує безліч цінностей, що деякі з цих цінностей відрізняються від їх власних, що будь-які цінності укорінені в традиціях того або іншого народу і є для нього закономірним плодом його досвіду і історичного розвитку. Лише через діалог з іншою культурою можна досягти певного рівня самопізнання, оскільки при діалогічній зустрічі двох культур, кожна зберігає свою єдність і відкриту цілісність, одночасно збагачуючи іншу. Процес формування полікультурної компетентності майбутніх учителів-філологів полягає в ознайомленні їх із морально-етичними та культурними надбаннями інших народів; оволодінні студентами певним лінгвокраїнознавчим мінімумом та моделями поведінки у різних країнах. Унікальна соціально-історична мовна ситуація Севастополя надає можливість ефективно формувати полікультурну компетентність майбутнього фахівця як стійке особистісне новоутворення на основі змістовно-інтегративної моделі двомовної україно-російської освіти. Розробка і апробація конкретних механізмів реалізації такої освіти має велику наукову і соціальну актуальність.

Литература:

1. Барбіна Є. Сучасні психолого-педагогічні підходи до формування педагогічної майстерності / Є. Барбіна, К. Щедролосєва // Філософія педагогічної майстерності: зб наук. пр. / редкол.: Н.Г.Ничкало (голова) та ін. – Київ-Вінниця: ДОВ “Вінниця”, 2008. – С. 183-194.

2. Бордовская Н.В. Педагогика: Учебное пособие / Н. В. Бордовская, А.А. Реан. – СПб.: Питер, 2007. – С. 30.

3. Денисенко М.В. Формування в учнів старшої школи полікультурної комунікативної компетенції бачить у читанні англомовних культурно-країнознавчих текстів / М.В. Денисенко // Іноземні мови. – 2007. – №2. – С. 16-22.

4. Елизарова Г.В. Халяпина Л.П. Формирование поликультурной личности как требование новой глобальной ситуации / Г.В. Елизарова Л.П. Халяпина // Языковое образование в вузе: Методическое пособие для преподавателей высшей школы, аспирантов и студентов. – СПб.: КАРО, 2005. – С. 8-20.

6. Соколова І. В. Професійна підготовка майбутнього вчителя-філолога за двома спеціальностями: монографія / за ред. С.О.Сисоєвої // МОН України. АПН України. Ін-т пед. освіти і освіти дорослих. – Маріуполь – Д.: АРТ-ПРЕС, 2008.– 400 с.

7. Щукин А.Н. Обучение иностранным языкам: Теория и практика: Учебное пособие для преподавателей и студентов / А.Н. Щукин. – М.: Филоматис, 2004. – С. 139-140 .