Соціальна психологія

Вилка Л. Я., Роман Л.А.

Буковинський державний медичний університет

Особливості міжкультурної адаптації студентів-іноземців

в умовах україномовного середовища

Адаптація – складне багатофакторне явище, що має свої власні механізми та закономірності, вивченням яких займаються представники багатьох галузей науки. Відповідно до своїх професійних інтересів вони акцентують увагу на певних видах адаптації: біологічній, психічній, психологічній, соціально-психологічній, соціальній, соціально-педагогічній, професійній та ін. Визначаючи суть цього поняття, дослідники виходять із розуміння того, що адаптація може розглядатися як процес, стан, властивість чи результат діяльності, що виникає за певних умов і триває протягом певного періоду, доки не буде встановлено динамічної рівноваги між системами, що адаптуються.

У психолого-педагогічній літературі адаптація студента розглядається як адаптація до навчального процесу у вищому закладі освіти або як адаптація до майбутньої професійної діяльності.

Проблеми адаптації студентів до навчально-виховного процесу у вищих закладахосвіти розглянуті в дослідженнях В.П. Волкової [1],Є.Д. Научітєля [3], В.С.Штифурака [7] та ін.

Завдання нашої статті – дослідити особливості міжкультурної адаптації студентів-іноземців в умовах україномовного середовища, зокрема в процесі навчання у ВНЗ України.

Результати емпіричних досліджень свідчать, що суттєвий вплив на процес адаптації має рівень освіченості індивіда. Доведено, що успішно адаптуються молоді, високоінтелектуальні та високоосвічені люди. Щодо особистісних властивостей людини, то дослідники вказують на те, що не існує універсальних характеристик людини або набору певних якостей, які б сприяли процесові адаптації до будь-якої культури. Т. Стефаненко серед таких характеристик виокремлює професійну компетентність, високу самооцінку, комунікабельність. На її думку, це повинна бути людина екстравертного типу, пріоритетними для якої є загальнолюдські цінності, людина, яка вміло збереже свою культурну ідентичність і з розумінням та повагою ставитиметься до норм, традицій, звичаїв нової культури [6].

Не менш важливим чинником, який впливає на процес адаптації до нової культури, є готовність особистості до змін, які її очікують, сформованість мотивації до адаптації. Психологічно краще переживають зміни люди, які свідомо, добровільно прагнуть бути включеними в чужу групу. Індивіди, які готові до змін, опинившись в мультикультурному суспільстві, як правило, частіше контактують з місцевим населенням, що зменшує їх рівень культурного шоку. Але, звичайно, потрібно звернути увагу на характеристики самих культур, зокрема, що в них різне, а що спільне, адже було виявлена кореляційний зв'язок між ступенем вираженості культурного шоку і культурною дистанцією. Індекс культурної дистанції включає в себе мову, релігію, структуру сім'ї, рівень освіченості, матеріальний комфорт, клімат, одяг тощо. Дослідження всіх цих показників дає підставу стверджувати, що процес адаптації до нової культури може бути менш болісним, якщо нова культура має багато спільного з рідною.

Важливим чинником, який впливає на процес адаптації іноземних студентів, є особливості культури, в якій перебувають студенти – іноземці. Менш успішно адаптуються представники культур, в яких традиції й поведінка значно ритуалізовані, наприклад, студенти, Африки, Азії, Індії. Дослідження показують, що досить важко адаптуються представники так званих "великих держав": їм заважає їхня пихатість та зарозумілість. Окремим чинником можна вважати культурні особливості країни, в якій перебуваєш. Значно легше адаптуватися в країнах, де на державному рівні дотримується політика культурного плюралізму, принципи рівності, свободи вибору і партнерства представників різних культур. Моноетнічні суспільства є менш толерантними по відношенню до представників інших культур. Безумовно, вагомий вплив на процес адаптації здійснюють і ситуаційні фактори – рівень політичної та економічної стабільності в країні, рівень злочинності, соціальна політика держави тощо

Кращій адаптації студентів-іноземців до нового соціокультурного середовища сприяють дві групи факторів: ті, що залежать від студента, і ті, що залежать від викладача. З боку студента важливо: належний рівень базової підготовки, рівень знань української мови, індивідуальна здатність до навчання, особливості національного менталітету. Викладач, у свою чергу, повинен бути компетентним у викладанні свого предмета, володіти мовою спілкування і певними особистими якостями. Виховна робота з іноземними студентами має, безперечно, специфічні особливості, що пов’язані зі складною адаптацією останніх до нових умов перебування, проживання й навчання. Але саме в цьому й полягає одне з важливих завдань викладачів – допомогти краще адаптуватися студентам, що пізніше, звичайно, сприятливо вплине на формування позитивного іміджу навчального закладу і нашої держави загалом серед іноземних студентів. І саме це є ключові моменти всієї навчально-виховної роботи закладу. Зазначені завдання повинні вирішуватися завдяки проведенню різноманітних бесід, екскурсій, відвідування музеїв. Доцільно проводити такі виховні бесіди: «Україна і її місце у сучасному світі», «Українська мова: її історія і роль сьогодні», «Чернівці історичне місто», «Українські звичаї, традиції, свята в Україні» та ін.

Дослідники Т. Стефаненко та Н. Фрейнкман-Хрустальова, А.Й. Новиков стверджують, що міжкультурна адаптація не розглядається як повна асиміляція з чужою культурою. Це процес входження в нову культуру, поступове засвоєння її норм, цінностей, традицій. При цьому особистість, яка соціально і психологічно інтегрувалась з чужою культурою, повинна пам'ятати про особливості рідної культури, традиції та звичаї свого народу. Тільки в такому випадку, підкреслюють вчені, можна говорити про адекватну міжкультурну адаптацію [5; 6].

Ми вважаємо, що проблему міжкультурної адаптації можна полегшити, якщо провести підготовку індивіда до міжкультурної взаємодії, застосовуючи такі традиційні форми навчальних програм, як освіта, орієнтування, інструктаж і тренінг. Мета такого навчання – отримання знань про культуру, історію, географію, звичаї та традиції тієї чи іншої культури. До навчальних програм повинно входити також орієнтування, мета якого швидке знайомство людини з новим культурним середовищем, з його основними нормами, цінностями, переконаннями. При цьому, як правило, використовуються посібники, побудовані за принципом: "Ось так можна поводитись, а ось так не можна поводитись ні в якому разі!" Інструктаж дає відповідь на запитання, які можуть виникнути на перших етапах перебування в країні. Увага акцентується на окремих аспектах пристосування до нової культури.

Багаторічна практика свідчить, що найефективнішою формою підготовки індивідів до міжкультурної взаємодії є тренінг. Його програма повинна бути спрямована на те, щоб допомогти людині налагодити міжособистісні контакти, впоратися з психологічним стресом, конструктивно спілкуватися з місцевим населенням, виробити вміння приймати цінності, норми, рольові структури чужої культури.

Можна з впевненістю стверджувати, що найбільш ефективними є тренінги, які включають реальні міжкультурні контакти, наприклад, семінари з елементами групової дискусії, де обговорюються ситуації, які виникли при особистих контактах представників двох народів, до яких належать учасники. Широкого застосування набувають атрибутивні тренінги, в яких основна увага учасників концентрується на вмінні розрізняти та розуміти інтерпретацію поведінки або діяльності представниками тієї чи іншої культури. За умов дефіциту інформації про іншу культуру суб'єкти взаємодії починають приписувати один одному як причини поведінки, так і самі зразки поведінки або якісь загальніші характеристики.

Не менш популярними в багатьох країнах світу є ще, так звані, культурні асимілятори, їх ще називають технікою підвищення міжкультурної сензитивності. Основна їх мета – навчити людину бачити ситуацію з точки зору членів чужої групи, розуміти їхнє бачення світу, але при цьому, безперечно, не забувати своєї культури. Їх також можна застосовувати в процесі адаптації іноземців до україномовного середовища.

Отож, в результаті нашого дослідження ми встановили, що полегшення міжкультурної адаптації студента-іноземця є одним із завдань викладача вищого навчального закладу, а проблеми, які виникають при цьому, слід розглядати не як патологічні симптоми, а, в багатьох випадках, як брак певних знань про звичаї, норми, цінності, стереотипи поведінки представників іншої культури, який потрібно долати спільними зусиллями викладачів та студентів-іноземців в атмосфері міжкультурної толерантності.

Література:

1. Волкова В. П. Педагогіка. – К., 2001. – 352 с.

2. Галузинський В. М., Євнух М. Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1995. – 563 с.

3. Основы психологии и педагогики / Научитель Е.Д. – Уч пособие. – Харьков: Нац. аерокосмический ун-т «Харьк. авиац. ин-т», 2004. – 55с.

4. Сухарев В. А., Сухарев М. В. Психология народов и наций. – Д.: Сталкер, 1997. – 400с.

5. Стефаненко Т. Г. Этнопсихология. – М.: Институт психологии РАН, «Академический проект», 1999. – С. 279-300.

6. Фрейнкман-Хрусталева Н. С., Новиков А. Й. Эмиграция й эмигранты: История и психология. СПб.: Государственная академия культуры, 1995. – 386с.

7. Штифурак В.С. Адаптация студентов-первокурсников в условиях высшего учебного заведения: Дис… канд. пед. наук 13.00.04 / Киевский госуд. лингвистический ун-т.