Педагогические науки. Проблемы подготовки специалистов

Дриндак В. Б., Яковичук Н.Д., Міхєєв А.О.

Буковинський дердавний медичний університет, Україна

Виховні аспекти у формуванні особистості лікаря

В основі психолого-педагогічної підготовки студентів лежить традиційний професійно-дидактичний трикутник, що об’єднує навчальну, виховну і науково – дослідну діяльність вищої школи. Володіння психолого-педагогічними, творчими, професійними та іншими не менш важливими якостями сучасного фахівця медицини – є невід’ємною рисою. Виконуючи будь-які професійні функції, людина завжди реалізує себе як особистість. Виховання – один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток людини. Адже, саме коли медичний фахівець розпочинає свою практичну діяльність справу – він повинен володіти усіма професійними якостями, що й полегшить його співпрацю з пацієнтами, співробітники та колегами.

Людина, недосвідчена в галузі педагогіки і психології частіше попадає під вплив негативних факторів, переживає особисті деформації, завдає психологічні травми людям, з якими співпрацює та яким надає медичну допомогу.

Досвідченому лікарю, з великим багажем знань, практичними навичками та достатнім рівнем володіння психолого – педагогічними якостями, дозволяє бути на високому рівні авторитету між пацієнтами, співробітниками та колегами.

Здавалося б, усі вузи систематично займаються виховною роботою, але особистісне становлення майбутніх фахівців або взагалі ігнорується, або ж відповідальність за нього перекладається на самих студентів.

Велике значення у підготовці та формуванні особистості лікаря відіграє підготовка їх висококваліфікованими спеціалістами (асистентами, доцентами, професорами), які чимало часу відводять своїм вихованцям. Ще К.Д. Ушинський писав: «Виховна сила ллється тільки з живого джерела людської особистості… Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна створювати характер».

Навчальною програмою студентів – медиків передбачено вивчення ряду предметів соціально – духовної спрямованості: релігієзнавство, філософія, історія медицини, мовознавство, етика, деонтологія тощо.

Однак, дійшовши до клінічних кафедр і зіштовхнувшись безпосередньо з проблемами, стосунками у медичному колективі майбутній лікар починає цікавитись і заглиблюватися у психолого – педагогічні проблеми як фактор професійної необхідності. Саме тоді виникає бажання поглибити отримані психолого – педагогічні знання, озброїтися практичними рекомендаціями, необхідними вже конкретному фахівцю, для виконання своїх професійних обов’язків.

Спілкування зі студентами не тільки з професійних питань, а й дискусій на теми моралі, етики, культури, сприйняття загальнолюдських цінностей дозволяє студенту розрізняти напрямки психологічного та розумового формування молодої людини, як майбутнього професійного лікаря. Вступаючи, з розумінням та «доступною мовою», з професійним життєвим досвідом, в розмову зі студентом – педагог має можливість вплинути на формування особистості медика з необхідним для цієї професії рисами.

В сучасний період важко зацікавити молодих вихованців звичайними, хоча цікавими, розповідями про минуле. Особливо, коли у світі вирують передові технології сучасного рівня розвитку технічних засобів.

Але розповідь про реальне життя, певні досягнення, показ фотографій, грамот, розповідь про культурні заходи, про спілкування з видатними науковцями світового рівня, про певні цікаві або важливі моменти професійної діяльності – залишить свій слід у думках студента. Це дасть змогу йому оцінити перспективу своєї майбутньої професії. Вона залишить світлий спогад в душі та дозволить поповнити свій духовний, моральний, психологічний, етичний – ще не зовсім сформований досвід життя.

Ознайомившись з недалеким минулим свого наставника між студентом і викладачем формуються дружні відносини, що стимулюють зацікавленість його, до предмету, що вивчається. Відомо, що найбільша зацікавленість предмету вивчення стимулюється не силовим примусом чи страхом через погані оцінки, а саме гідним прикладом професіонала та бажанням наслідувати кращі риси обраного собі «ідеалу».

По закінченню навчання студент сформує свою особистість, залишаючи стіни рідного вищого медичного навчального закладу збереже у серці світлий спогад про буденні дні, навчання, про бесіди з висококваліфікованими спеціалістами, які відіграли (кожен в свою чергу) важливу роль у формуванні особистості лікаря.

Література

1. Використання літописного альбому в історії кафедри хірургії для формування світогляду студентів – медиків./ Кущ О.О., Косован Н.Є., Весклярова У.П., Мельников В.А.// Вісник Вищої медичної освіти, Львів 2009, №3. – С. 16-18.

2. Виховання сучасної вузівської молоді. /Бех І.Д.// Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи. Вип.3. – К., 2000 – С. 229–232.

3. Впровадження інноваційних технологій навчання задля забезпечення якості освіти та ефективного міжнародного співробітництва./ Бондаренко М.М., Лєсна Н.Н., Рєпка В.І.//Вища школа. 2009. - №5. – С. 58-65.

4. Гурє, Л. Л. Підготовка викладачів вузу до новітньої професійно – педагогічної діяльності / Л. Л. Гурє // Вища освіта в Россії. – 2009. – № 2. – С. 91-95.

5. Досвід Медичного інституту в формуванні особистості студента – майбутнього лікаря ХХІ століття./ Первак П.І.// К., 2000. – С. 6–7.

6. Педагогічна культура вчителя в контексті сучасної культурно – освітньої ситуації/ Микитюк І.І.// Вища освіта. – 2009. - № 4. С. 93 - 101.

7. Семиченко В.А. Пути повышения эффективности изучения психологии. – К., 1997. – С. 4–5, 112–116.

8. Стан підготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників і завдання Вищої медичної школи щодо її інтеграції до світового освітнього простору./ В.В. Лазоришинець, М.В. Банчук, О.П. Волосовець, І.І. Фещенко, Ю.С. П’ятницький// Медична освіта. 2009. – № 2. С. 5-9.