Право /2. Адміністративне і финансове право.

аспірантка Шматова Юлія Олександрівна

ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. В.Гетьмана»

Порівняльна характеристика прав особи та громадянина

В історії людства особливе місце займають вчення, що стосуються прав і свобод особи та громадянина, які визнані загальнолюдськими цінностями та мають універсальний характер.

Юридична наука представляє дефініції «права особи» та «права громадянина» як словосполучення, яке складається з таких категорій: «право», «особа» та «громадянин».

У слов’янських мовах під поняттям «право» розуміли суб’єктивне юридичне право – право як систему загальнозобов’язальних юридичних норм, яке існує незалежно від держави і становить собою загальносоціальний феномен та об’єктивне юридичне право, яке є результатом державної діяльності, вираженням її волевиявлення.

Схожа ідея міститься в український мові, де термін «право» означає:

1) законодавство, тобто систему встановлених та санкціонованих державою загальнообов’язкових правил (норм) поведінки;

2) обумовлену певними обставинами підставу, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватись чим-небудь [ 1, c. 320];

3) інтереси певної особи, суспільної групи тощо, які спираються на закон, релігійні постулати, давні звичаї та ін.;

4) обумовлений постановою держави, установи тощо захист інтересів і можливостей особи щодо участі в чому-небудь, одержання чогось тощо.

Із огляду на викладене, слідує, що визначення терміну «право» має досить багато інтерпретацій, що, у свою чергу, породжує різноманітність думок щодо трактування прав особи та громадянина.

Одночасно, права і свободи розкриваються через сутність особи та громадянина. Це помітно з аналізу Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кодексу адміністративного судочинства України, де зазначено, що носії прав та обов’язків позначаються такими юридичними категоріями «людина» «громадянин», «особа». Проте, на сьогоднішній день юридична наука не містить єдиної думки, щодо тлумачення вищезазначених понять, що, у свою чергу, породжує необхідність в розмежуванні цих юридичних категорій.

Юридичне поняття «громадянин» використовується по відношенню до людини, яка має правовий зв'язок з якою-небудь державою, для характеристики поняття особистості. Звідси випливає, що під даним поняттям слід розуміти, лише фізичну особа (певну особистість), яка має громадянство, на підставі якого має певні зв’язки з державою і визнана носієм прав та обов’язків. Тому, як слушно зазначили О.В. Філонов, В.Суботін, В. Пашутін, І.Я. Тодоров, громадянин – це особа, що має правову належність до тієї чи іншої держави, потрапляє під дію законів, інших нормативно-правових актів і співвідносить свою поведінку з правовими положеннями цієї держави [2, c. 74]. Трактування вищезазначеної тези підтверджується Законом України «Про громадянство України» від 2001 року, де в ст. 1 під громадянином України – розуміють особу, яка набула громадянство в Україні в порядку, передбаченому законом України та міжнародними договорами.

Поняття «громадянин» тісно пов’язані з поняттям «особи», але, на сьогоднішній день, юридична наука немає єдиної думки, щодо різниці цих понять. Більшість авторів не вбачають принципової відмінності між даними категоріями і зазначають, що використання окремих категорій зумовлено скоріше логічними чи стилістичними правилами, або необхідністю відокремлення того чи іншого аспекту проблеми прав людини [3, c. 352].

Таким чином, для тлумачення поняття виникає необхідність у звернені до етимології терміну «особа» [4, c. 91]. Словник синонімів української мови трактує дане поняття наступним чином:

1) окрема людина серед інших або як одиниця ліку людей;

2) людина, як член суспільства; конкретна людина як носій яких-небудь індивідуальних властивостей, рис, певних характерних ознак;

3) людина, що посідає певне, переважно високе становище у суспільстві, колективі [5, c. 520].

Юридична енциклопедія містить визначення поняття «особи» як людини, яка знаходиться в тісних зв’язках та відносинах із суспільством [6, c. 330]. У законодавстві під даним терміном розуміють «мешканця країни», тобто будь-хто, хто перебуває або проживає на території держави на законних підставах» [7, c. 49].

У законодавстві та науковій літературі застосовується термін «Фізична особа», який пов’язаний з юридичною категорією людина. Під фізичною особою слід розуміти індивіда, який виступає учасником конституційних правовідносин. У цивільному кодексі України від 2003 в ст. 24 під фізичною особою слід розуміти людину, як учасника цивільних відносин. Разом із тим, конституційне право трактує поняття фізичної особи не лише як людини, адже за своїм правовим статусом на території України вона належить до однієї з трьох категорій: громадян України, іноземців і осіб без громадянства.

Отже, на нашу думку, поняття "особа" та «громадянин», по-суті, не рівноцінні, оскільки термін «особи» є найбільш загальним і має широкий набір прав, свобод і обов’язків, як природних (притаманних людині з народження) так і набутих в суспільстві.

Звідси, стає помітним, що поняття «особи» є ширшим від поняття «громадянина». Адже, ч. 4 ст. 6 КАС України*, передбачає, що даний термін включає в себе громадян України, осіб без громадянства та іноземців. А термін «громадянин» позначає лише осіб, які мають громадянство України, тобто, йде мова лише про громадян України.

Тому, ми вважаємо, що не слід ототожнювати ці категорії, адже поняття «особи» є найбільш широким і об’єднує в собі поняття «громадянина». Із аналізу вищезазначеного стає помітним, що у юридичній науці існують певні розбіжності в поняттях "права громадянина" і «права особи» Тому, виникає необхідність в ієрархічній структуризації даних категорій. У зв’язку з цим, доцільно детально розглянути кожне з даних визначень, що представлене в таблиці 1.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика прав громадянина та особи

Права громадянина	Права особи
1	2
1)гарантується державою у тому числі і примусовими засобами	1) гарантується як суспільством так і державами
2) мають письмову форму, закріплюються правовими нормами (нормативно – правовий акт)	2) існують як в усній формі так і в письмовій, закріплюються соціальними, моральними та правовими нормами як у довільному порядку так і в чітко визначеному документі
3) мають більш внутрішній (національний) характер	3) мають як міжнародний так і національний характер

Продовж. табл. 1

1	2
4) поширюються на всіх громадян держави	4) поширюються на всіх фізичних осіб
5) мають правову основу	5) мають як моральну так і правову основу
6) виникає з появою держави та залежить від неї	6) існували як до держави так і з появою держави
7) засновані на нормах національного права	7) засновані на нормах як національного так і міжнародного права
8) реалізуються примусово не залежно від бажання суб’єкта	8) реалізується як добровільно так і примусово не залежно від бажання суб’єкта
9) залежать від громадянства	9) можуть як не залежати так і залежати від громадянства
10) надаються і гарантуються державою	10) належать частково від природи і частково гарантуються державою
11) задовольняють соціальні, політичні, економічні Інтереси	11) задовольняють природні, політичні, економічні, соціальні інтереси фізичних осіб
12) порушення прав тягне застосування юридичної відповідальності	12) порушення прав тягне застосування заходів громадського впливу та юридичної відповідальності
13) відповідальність має примусовий характер і виходить від імені держави	13) відповідальність має примусовий характеру і виходить від суспільства та від імені держави
14) залежить від рівня розвитку держави та громадянина	14) залежить від рівня розвитку суспільства та людини, держави та громадянина, юридичної особи

Звідси, слушно на нашу думку відзначив Гамбаров Ю. С.: «права особи, є безсумнівно вищим із прав: воно лежить в основі будь – якого права і становить умову існування як особи, так і суспільства» [8, c. 340].

Таким чином, термін «права особи» є ширшим поняттям, яке включає в себе дефініцію «права громадянина», що підкреслює належність індивіда до певної держави. Разом із тим, ми вважаємо за доцільне вживати всі вищезазначені словосполучення, що в першу чергу надасть можливість для їх об’єктивної реалізації, забезпечення та захисту.

Література:

1) Словник української мови : В 11 т. – Т. 7. – К., - 1976. – 506 c.

2) Основи демократії. Права людини та їх забезпечення в умовах суспільних змін : Навчальний посібник / О.В. Філонов, Субботін В. В, Пашутін І. Я. Тодоров – 2 –ге вид. викр. – К.: Знання, 2008. – 215 с.

3) Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова... – 499 c.

4) Новий тлумачний словник української мови, серія нові словники 3 Т., укладачі: Василь Яременко, Оксана Сліпушенко. Київ Видавництво «Аконіт» 1999р. 564с.

5) Словник синонімів української мови: А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук та ін. – К.: Наукова думка, 2001. - ( Словник України). Т.2 – 960 с.

6) Юридична енциклопедія: В. 6 т. – К., 2002. – Т. 4. – 351 c.

7) Тодика Ю. Н. Конституционно – правовой статус человека и гражданина в Украине. – К., 2004. – 490 c.

8) Гамбаров Ю. С. Свобода и ее гарантия / Ю.С. Гамбаров. – СПб, 1910. – 340 с.