Право\2.Административное и финансовое право.

Юрескул А.С.

студент магистратури факультету судової та управлінської діяльності Міжнародного гуманітарного університету, м. Одеса, Україна

Щодо питання визначення поняття адміністративна юстиція

Становлення і розвиток інституту адміністративної юстиції в Україні (і в Радянському Союзі в цілому) свідчить, що теорія і практика судового контролю йшла шляхом поступового розширення компетенції загальних судів по вирішенню адміністративних спорів. Однак ідея створення системи адміністративної юстиції супроводжувалася обґрунтуванням неможливості впровадження даного інституту цілою низкою причин, у тому числі загрозою значного розширення державного апарату, надходження в суд скарг неправового характеру та ін., хоча радянська держава безумовно була стурбована забезпеченням законності у сфері державного управління.

Інститут судового контролю за діяльністю адміністративних органів у СРСР, а потім і в суверенній Україні, розвивався і розвивається складним шляхом. Разом з тим процес його становлення й удосконалення, на наш погляд, є одним з актуальних напрямків побудови в Україні правової держави. Нині ж національна система адміністративної юстиції характеризується тим, що адміністративні спори відносяться до відання загальних судів, які розглядають їх за правилами цивільного судочинства, деякі адміністративні спори відносяться до відання господарських судів, які розглядають їх за правилами господарського судочинства, а інші спори розглядаються в інстанційному порядку з дотриманням правил адміністративного процесу.

З набранням чинності (з 1 вересня 2005 р.) Кодексом адміністративного судочинства України розпочалося практичне функціонування національної системи адміністративної юстиції. Відтепер ефективність правового захисту прав і законних інтересів людини величезною мірою залежатиме від ступеня досконалості унормованого згаданим кодексом порядку судового розгляду справ, підвідомчих адміністративним судам.

Врахування здобутків європейських держав в сфері адміністративного процесу, правових стандартів, вироблених на загальноєвропейському рівні, дослідження практики Європейського суду з прав людини є необхідним для розробки і вдосконалення теоретичного та нормативного підґрунтя функціонування адміністративних судів в Україні.

Розглядаючи питання стандартів адміністративного процесу, необхідно, перш за все, визначити такі ключові поняття, як адміністративна юстиція, адміністративний процес (та співвідношення цих понять), поняття європейського стандарту адміністративного процесу.

Як відомо, до визначення терміна „адміністративна юстиція” на сьогодні немає єдиного підходу. Зазначене словосполучення об‘єднує в собі два поняття: administratio та justitia. В перекладі з латини administratio означає „управління”, „завідування”, „керівництво”; justitia – „справедливість”, „правосуддя”, „судове відомство”. (Хоча, як зазначає В.С.Нерсесянц, в сутності мова йде про одне й те саме поняття – про справедливість, що включає в себе правосуддя (і у вихідному значенні - судження по праву, і в похідному значенні судового вирішення спору згідно з правом, справедливістю). І за змістом, і за етимологією justitia виходить з поняття права (ius), означає наявність в соціальному світі правового начала і виражає його правильність, імперативність і необхідність) [1]. Багатоваріантність перекладу терміна justitia породила різні варіанти його тлумачення. Відповідно, в юридичній літературі сформувались три основні тенденції у розумінні адміністративної юстиції. А саме, адміністративна юстиція розуміється як :

ü особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та уповноваженими на те державними органами [2] ( відповідно до цього підходу до поняття адміністративної юстиції включається розгляд публічно-правових спорів не тільки судами, а й іншими державними органами. Можна зробити висновок, що в даному випадку наголос зроблено на розумінні терміна justitia як „справедливості”. Іншими словами, справедливість при вирішенні спорів може бути забезпечена не лише судами, а й адміністративними органами при розгляді скарг громадян в сфері адміністративної діяльності );

ü самостійна галузь правосуддя, ціллю якої є вирішення судами спорів між громадянами та органами управління (адміністрацією) або між самими органами управління - тобто адміністративне судочинство [3]. (Такий підхід є більш вузьким: до поняття адміністративної юстиції віднесено тільки судовий порядок вирішення публічно-правових спорів, тобто адміністративна юстиція є діяльністю виключно судовою. В такому розумінні наголос зроблено на розумінні терміна justitia як „правосуддя”, яке, відповідно до положень сучасної правової доктрини, здійснюється виключно судами.);

ü не тільки особливий вид судочинства, а й система спеціалізованих судів або спеціальних судових підрозділів, які здійснюють адміністративне судочинство [4]. (Згідно з цим підходом адміністративною юстицією є не будь-яке вирішення публічно-правових спорів, а тільки те, що здійснюється спеціально утвореними для цього судовими органами – окремими судами чи спеціалізованими структурними підрозділами загальних судів, тобто обов‘язковою ознакою адміністративної юстиції є наявність у судовій системі адміністративних судів або адміністративних палат у структурі судів загальної юрисдикції).

М.Ю.Тихомиров пропонує розуміти під адміністративною юстицією 1). систему спеціалізованих органів, що здійснюють контроль за дотриманням законності в сфері державного управління; та 2). в більш вузькому значенні – особливий процесуальний порядок вирішення адміністративно-правових спорів між громадянином або організацією з одного боку, і державним органом – з іншого, при якому судові чи інші спеціально уповноважені державні органи розглядають скарги на дії органів державного управління і виносять рішення, обов‘язкові для зазначених органів [5].

Зазначені три підходи до тлумачення терміна „адміністративна юстиція” відповідають трьом критеріям, що використовуються вченими-адміністративістами для розкриття сутності цього правового інституту: 1). матеріальному, пов’язаному з природою спору (такий критерій дозволяє виявити особливий публічно-правовий характер спорів в сфері державного управління і відокремити їх від приватноправових відносин, що регулюються цивільним правом); 2). організаційному, обумовленому наявністю спеціальних органів, що здійснюють розгляд спорів; 3). формальному, що відповідає особливому порядку розгляду спорів.

Таким чином, можна зробити висновок, що адміністративна юстиція – це особливий процесуальний порядок розгляду спорів судом, як на судовий захист прав, свобод та правових інтересів учасників правовідносин, які виникають у сфері управлінської діяльності держави та місцевого самоврядування.

Література:

1. Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА*М, 1998. – С. – 29.

2. Шемшученко Ю.С. Адміністративна юстиція// Юридична енциклопедія: В 6т./Редколегія .: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та інш.- К.: Укр. енцикл., Т.1: А-Г, 1998. – С. 47-48.

3. Брэбан Г. Французское административное право/ Пер. с фр.; под ред. и со вступ. ст. С. Боботова. – М.: Прогресс, 1988, - С. 27.

4. Бойцова В.В., Бойцов В.Я. Административная юстиция: к продолжению дискуссии о содержании и значении // Государство и право. – 1994. - № 5. – С. 42.

5. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия. Издание 5-е, дополненное и переработанное / Под ред. М.Ю. Тихомирова. – М.: 2001. – С. -20.

6. Рижков Г. Роль принципу офіційності в адміністративному процесуальному праві за європейським досвідом// Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України/ Автори-упорядники І.Б. Коліушко, Р.О.Куйбіда. – К.: Факт, 2003.- С. – 516-517.