Виконали: Панасюк Б., Швець С.

Буковинська Державна Фінансова Академія

Тенденції протекціонізму в умовах нестабільності розвитку ринкової економіки

У статті розглядаються тенденції протекціонізму в світлі поточної світової фінансово-економічної кризи, пропонується декілька рекомендацій розв’язання проблеми на національному та глобальному рівнях.

The article deals with the issue of protectionism in the light of the current financial and economic crisis, and provides several suggestions how to solve the problem on the national and global levels.

Протекціонізм, фритредерство, торговий капіталізм, вільна торгівля, меркантилізм.

Актуальність проблеми протекціостських заходів виявляється в дедалі більшому застосуванні відповідних економічних та організаційно-правових важелів в умовах нової економічної ситуації в ХХІ столітті. Протекціонізм, як відомо, - державна політика, спрямована на заохочення національної економіки, розширення зовнішніх ринків та захист від іноземної конкуренції, що реалізується шляхом створення законодавчих та економічних перешкод на шляху вільної міжнародної торгівлі. Ця політика має довгу історію теоретичного аналізу та практичного застосування.

Стан наукової розробки теми дослідження. Протекціонізм виник в епоху зародження монетарного меркантилізму. Природно, що його першими дослідниками стали купці, торговці, які в зворотному перекладі на італійську називаються меркантилістами. З кінця XV-го століття і протягом наступних двох з половиною віків торговельна політика протекціонізму, яка була теоретично обґрунтована й практично апробована меркантилістами, вважалася природною й ефективною. І тільки на початку ХІХ століття видатний англійський економіст Д. Рікардо розробив засади принципово протилежної економічної політики фритредерства, тобто вільної торгівлі між країнами.

Метою статті є аналіз сучасних протекціоністських заходів та з’ясуванняраціоналістичнихмеж політики фритредерства що до такого явища як протекціонізм національної економіки.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на деякі критичні зауваження щодо теорії порівняльних переваг, більшість економістів світу вважають її досі актуальною, що знаходить своє підтвердження в складному й звивистому шляху міжнародного законодавчого й інституціонального закріплення за політикою фритредерства як магістрального тренду розвитку міжнародних торговельних відносин. На додаток до двосторонніх, багатосторонніх в т. ч. регіональних (ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР тощо) торговельних стосунків більшість країн нині об’єднана у СОТ, фундаментальними засадами якої є саме принципи вільної торгівлі.

Але кожного разу, коли така іманентно притаманна ринковій економіці риса, як нестабільність економічного розвитку починає проявлятися на національному, міжнародному та світовому рівнях, відбувається певна реанімація протекціонізму. Це, перш за все, спостерігається на політичному рівні, хоча інколи й економісти (не кажучи вже про певні зацікавлені бізнесові кола) допускають висловлення, які частково або суттєво відроджують і реабілітують протекціоністські погляди[2, с. 3; 3, с. 1]. Однією з перших подій, яка гальванізувала теорію і практику протекціонізму, була світова економічна криза 30-х років ХХ століття. Розвинуті країни, найбільш долучені до міжнародної торгівлі, почали вдаватися до більш жорстких протекціоністських заходів, прагнучи самотужки, за рахунок своїх торговельних партнерів вийти зі світової кризи з меншими втратами для своїх економік. Найжорсткіший протекціоністський митний закон, ініційований американськими конгресменами Смутом і Хаулі на початку 1930 року, передбачав у середньому 50-відсоткове мито на товари, що імпортувалися до США [4]. За чотири роки дії цього закону США зазнали великих втрат у майже всіх американських виробників, які постраждали від своєрідної помсти, тобто аналогічних протекціоністських обмежень з боку країн, які імпортували їх продукцію. Тарифна (тобто митна) війна стала причиною тривалого поглиблення Великої Депресії [4, с. 417], так само як і світової економічної кризи 1930-х років в цілому. Зрозумівши це, Конгрес США у 1934 році прийняв закон про взаємні торговельні угоди з іноземними державами, які спонукали американський уряд відновлювати зовнішньоторговельні стосунки на двосторонньому рівні окремо з кожним потенційним торговим партнером на основі політики зниження імпортних мит [4].

Звичайно, радикально відмовитися від протекціоністських бар’єрів за умов кризи та ІІ Світової війни було складно. Але усвідомлення необхідності відходу від жорсткого протекціонізму й нові повоєнні можливості мирного й обопільно вигідного врегулювання міжнародних торговельних відносин підштовхнули до створення у 1947 році такої інституції, як ГАТТ (Генеральна Асоціація по тарифам торгівлі). Країни-члени цієї угоди зобов’язалися поступово демонтувати митні та інші бар’єри, що перешкоджають вільному руху товарів через свої кордони.

Економісти стверджують, що повоєнне відродження в більшості країн-членів ГАТТ мало досить високі темпи завдяки дотриманню ними рекомендацій та вимог, які періодично спільно вироблялися під час так званих «раундів» («Токійського», «Уругвайського» тощо) торгових перемовин в рамках цієї інституції.

Циклічність, нестабільність розвитку економік ринкового типу кожного разу, коли вони входять у фазу рецесії чи депресії, є спокусливими для малопідготовлених економістів, популістські налаштованих політиків і неефективних вітчизняних виробників, не сповна розуміючих суть проблеми або переслідуючих власні бізнесові чи політичні цілі, для реанімації, пропаганди та запровадження у життя протекціонізму. Наприклад, у США під час загострення економічного спаду на початку 1980-х років ХХ століття теж намагалися застосовувати протекціоністську політику в плані захисту своєї металургійної галузі, де з 1960 по 1982 рр. зайнятість упала з 571,6 тисяч до 239,4 тисяч робітників через суттєве зростання імпорту чавуну та сталі з Європи, Бразилії, Японії та інших східноазійських країн [1, с. 199].

Голови урядів Іспанії та Італії на конференції «G 20» у Берліні (22.02.09) заявили про неприпустимість протекціонізму, натякаючи на заяви керівників деяких інших провідних світових держав. Подібна критика є небезпідставною. Так, найпалкіший ідеолог європейської інтеграції Президент Франції Н. Саркозі пообіцяв надати невідкладну допомогу в 3 млрд. євро французьким автовелетням «Пежо», «Сітроен» та «Рено» в обмін на обіцянки не закривати підприємства і не скорочувати робочі місця. Париж звинуватили у протекціонізмі, порушенні принципів спільного європейського ринку. Особливо обурювалися в країнах Східної Європи, куди західноєвропейські автоконцерни перенесли значну частину своїх виробництв, на яких зайняті понад 12 млн. працюючих і які найбільше страждають від кризи [3].

Деякі держави вже переходять від слів до діла, запроваджуючи конкретні протекціоністські заходи, як, наприклад, Франція, яка сприяє закриттю філій своїх автоконцернів в Румунії задля збереження робочих місць на власних вітчизняних заводах. Україна вдається до заборони «некритичного імпорту», якщо певні аналоги закордонних товарів виробляються на рідних теренах.

Якщо знову повернутися до теорії порівняльних переваг Д. Рікардо, з його прикладом двох країн – Британії і Португалії – і двох товарів – вина й тканини, то треба зауважити наступне. Власники виноробних підприємств і текстильних мануфактур у Португалії відразу ж побачать збитковість своїх капіталовкладень, так само як і наймані ними робітники відчують знеціненність їх інвестицій у набуття необхідних фахових навичок, безперспективність свого ресурсу на відповідних ринках праці. До того ж не все вимірюється грошима. Часто, втративши бізнес і роботу, треба міняти місце проживання, зриваючи всю родину з рідних теренів, втрачаючи старих друзів, добрих сусідів тощо. Те, що більшість громадян виграє від вільної торгівлі, буде малою втіхою для тих, хто став її жертвою.

Для усунення чи пом’якшення цієї проблеми в багатьох розвинених країнах розроблено програми допомоги працівникам, втратившим роботу через зміни усталених зв’язків у рамках системи міжнародної торгівлі. Це програми допомоги в прилаштуванні до нових реалій, що надаються фірмам або безпосередньо працівникам у випадку рішень влади щодо подальшої лібералізації міжнародної торгівлі, що призводять до збитковості неконкурентоспроможних фірм та безробіття через різке зростання обсягів імпорту. Для фірм може передбачатися технічна допомога для виходу на показники більш економічно ефективного функціонування, фінансова допомога у формі державного кредитування або державних гарантій щодо отримання під невисокі відсотки кредитів з боку приватних кредитно-фінансових установ, а також у формі податкових канікул різної тривалості. Для найманих працівників існують програми перекваліфікації, подовження термінів компенсаційних виплат по безробіттю та підйомних коштів, необхідних для переїзду до місцевостей розташування нових робочих місць. Як правило, чимало держав з різних причин демонструють політико-економічну короткозорість, нехтуючи можливістю акумулювання достатніх грошових фондів для проведення вжиття перерахованих вище програм переходу до політики фритредерства. Враховуючи беззаперечні економічні вигоди вільної торгівлі для споживачів усього світу, представляється доцільним створення міжнародних правових, фінансово-економічних та інституційних засад сприяння менш болісного виходу людства, а магістральний шлях вільної торгівлі, пом’якшення цього процесу для тих, хто об’єктивно від нього страждає, за допомоги тих, хто від нього виграє. Сукупний економічний виграш від реалізації політики вільної торгівлі переважає втрати від фритредерства. Тому головна проблема сьогодні полягає в розробці і проведенні вжиття засад та механізмів перерозподілу позитивного балансу переваг, причому таким чином, щоб у переможців «змагань з вільної торгівлі» не підірвати стимули доінвестиційної, інноваційної та виробничої діяльності. Це стосується як нинішніх так і потенційних експортерів. Представляється перспективним створення певної міжнародної структури в рамках СОТ на зразок МВФ, під егідою якої було б сформовано спільний фонд коштів (назвемо його умовно Міжнародним торговельним фондом – МТФ) для фінансування чи кредитування національних програм підтримки «жертв» розбудови світової системи вільної торгівлі, з квотуванням внесків та видатків (кредитів) країнам-донорам та країнам-реципієнтам, в залежності від масштабів їх участі в міжнародній системі вільної торгівлі, ступеню відкритості її ринків для іноземних конкурентів, потреб переходу на принципи фритредерства, потреб здійснення поточних та майбутніх програм допомоги при переході від протекціонізму до вільної торгівлі. Такий напрям розвитку міжнародних торговельних зв’язків видається реальним і актуальним із врахуванням новітніх викликів, породжених сучасною світовою фінансово-економічною кризою.

Список використаної літератури:

1. Застосування політики протекціонізму в сучасному світі / О. Округлення, А. Блінов // Журнал Європейської економіки: Тернопільський національний економічний університет. - 2007. - №2. - С.159 - 175.

2. Світова практика протекціонізму та можливості його застосування в Україні / В. Антонов // Визвольний шлях: Суспільно-політичний та літературний місячник. - Київ. - 2007. - Кн.7. - С.3 - 13.

3. http://www.ukma.kiev.ua

4. http://vkurse.ua

5. http://www.unian.net