Економічні науки/15. Макроекономіка

К.е.н. Овсієнко О. В.

Національний університет

«Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Інституціональні ризики продовольчої безпеки

Стан продовольчої безпеки багато у чому зумовлюється інституціональним середовищем аграрних відносин – упорядкованим способом поєднання, взаємодії людини, держави та приватної економіки. Будучи надзвичайно динамічним, таким, що перебуває у стадії трансформації, інституціональне середовище генерує значні загрози продовольчому забезпеченню людського розвитку. Їх природа в основному обумовлена слабкою координацією відносин власності, які стихійно формуються в аграрному секторі. До найбільш несприятливих інституційних змін, які деструктивно впливають на внутрішню пропозицію продуктів харчування, а значить, і їх економічну доступність, можна віднести:

- концентрацію землекористування, формування надвеликих корпоративних структур в агробізнесі. Цей процес двоїсто впливає на продовольчу безпеку. З одного боку, зростає продуктивність праці, ступінь механізації, збільшуються можливості залучення інвестицій. З іншого боку, аграрні корпорації орієнтуються переважно на експорт, що скорочує пропозицію на внутрішньому продовольчому ринку, посилює ризики інфляції витрат. Рішення про напрями спеціалізації приймаються під впливом зовнішньоекономічної кон’юнктури. Наприклад, програми ЄС з виробництва альтернативного палива орієнтують вітчизняне сільське господарство на рентабельні технічні культури – соняшник, ріпак, сою. В результаті скорочується продовольче виробництво, обсяги вирощування фуражного зерна, відбувається екологічна деградація ґрунтів;

- відсутність ефективних інститутів, які б сприяли вирівнюванню умов відтворення для різних форм господарювання. Під час розпаювання земель невеликі за площею, малоефективні дрібнотоварні господарства перетворилося на головну продуктивну силу сільського господарства, яка забезпечує до 60% продукції. Орієнтуючись переважно на внутрішній ринок, особисті господарства вносять значний внесок у продовольче забезпечення, виступають продуцентами суспільних благ, серед яких – убезпечення суспільства від негативних наслідків надурбанізації, соціальних проблем на ринку праці, деградації сільських територій тощо. Однак дрібнотоварне виробництво об’єктивно неспроможне протистояти корпоративним формам агробізнесу: забезпечити дотримання фітосанітарних стандартів, скористатися перевагами спеціалізації та концентрації. З огляду на це, доцільним було б змістити акценти у державній аграрній політиці з обмеження концентрації землекористування на вирівнювання умов відтворення (нормативно-правове забезпечення кооперативного сегменту);

- асиметрію ринку оренди землі, на якому набагато більше орендодавців, ніж орендарів. Неконкурентний характер ринку у сполученні з концентрацією землекористування викривлює розподіл доходів у суспільстві, стає причиною прихованої експлуатації землевласника. Наприклад, при середній нормативній вартості 1 га сільськогосподарських угідь у 2009 р. по Україні 10575 грн. [1, с. 33], орендна плата склала 2,1% вартості, тоді як законодавством передбачено мінімальний поріг 3%. Через порушення нормативних вимог щодо мінімального розміру оренди власники землі тільки за 2009 р. втратили 1,618 млрд. грн. До того ж альтернативні форми капіталовкладень могли б приносити значно більший дохід (середньозважена облікова ставка НБУ за 2009 р. 11,2%);

- спотворений характер рентних відносин: домінування короткотермінової оренди, занижена орендна плата. За даними Державного агентства земельних ресурсів України, площа земель, переданих в оренду власниками земельних часток (паїв), становить 62% від площі розпайованих земель. Переважну більшість договорів оренди укладено на строк до 5 років. Основний ризик короткотермінової оренди – неможливість для землекористувача привласнити диференційну ренту ІІ, а відтак відсутність мотивації щодо капіталовкладень у підвищення продуктивності земельних ділянок, відтворення землі як ресурсу. Середній розмір орендної плати становив: у 2008 р. – 180,5 грн./га, 2009 р. – 219,3 грн./га, 2010 р. – 292,5 грн./га. Серед форм орендної плати переважає натуральна, причому ціни на продукцію встановлюють самі керівники підприємств;

- незавершеність інституційних перетворень в аграрному секторі, законодавча неурегульованість земельних відносин. Реформування власності не супроводжується належним нормативно-правовим забезпеченням трансформаційних процесів. Відсутній повноцінний земельний кадастр. Недостатньо регламентованою є соціальна функція земельної власності, не вирішується проблема охорони землі як національного багатства. Розбіжності у формальному та фактичному статусі земельної власності змушують використовувати сурогатні форми обміну правочинностями (договори позики, дарування замість купівлі-продажу), що підвищує трансакційні витрати, провокує чималі ризики опортуністичної поведінки, посилює криміналізацію та тінізацію земельних відносин;

- неефективність інститутів та механізмів, які формують вітчизняний ринок сільськогосподарської продукції. Більшість каналів збуту продукції монополізовано посередниками, практично відсутня розвинена інфраструктура доведення продукції до споживача, регіональні ринки послуг з переробки продукції є олігополіями. Вирішення цих проблем пов’язано з формуванням кооперативних каналів збуту, але вітчизняне законодавство не орієнтовано на таку форму господарювання.

Нейтралізація інституціональних ризиків повинна передбачати більш жорстку нормативну регламентацію відносин власності на землю та обміну її правочинностями (регулювання концентрації землекористування, механізмів ціноутворення та визначення розміру орендної плати за землю, встановлення вимог стосовно охорони землі), посилення соціальної функції земельної власності. Від того, наскільки означены завдання вдасться реалізувати в остаточній редакції Закону України «Про ринок земель», залежатимуть майбутні параметри продовольчої безпеки.

Література:

1. Актуальні проблеми земельної реформи в Україні в умовах системної кризи світової економіки / [Мельник Ю., Присяжнюк М., Андрієвський В. та інш.] ; за ред. І. Кириленка. – К. : Аналітично-дорадчий центр ПРООН, 2009. – 135 с.