Економічні науки/3. Фінансові відносини
Стахій Т.С., к.е.н.
Гарбар Ж.В.
Вінницький
торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна
ОЦІНКА РИЗИКУ ЛІКВІДНОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ
Страховий процес
покликаний забезпечувати передання ризику від страхувальника до страховика і
тим самим підвищувати стійкість підприємства-страхувальника чи зберігати
досягнутий рівень добробуту фізичної
особи-страхувальника. За відсутності об‘єктивних гарантій спроможності
страхової компанії відповідати за своїми зобов‘язаннями, страхування втрачає
будь-який сенс. Водночас збільшення обсягу ризиків у страховика має бути
збалансоване різними методами: зростанням обсягу страхових операцій,
співстрахуванням, перестрахуванням, управлінням страховими резервами. В іншому
випадку страхувальник, передаючи один
ризик, придбає інший – ризик власної ліквідності.
Основи фінансової діяльності та аналізу
страхових компаній розглядали у своїх працях чимало вітчизняних та зарубіжних дослідників, серед них українські
науковці В.Бігдаш, Н.Внукова, І.Іванюк та інші.
Актуальність зазначеної теми
підтверджується тим, що одним із чинників розгортання світової фінансової кризи
стали неефективні внутрішні системи управління ризиками більшості фінансових
установ, а також неспроможність уповноважених органів нагляду за фінансовими
ринками адекватно оцінювати існуючі ризики у фінансовому секторі економіки.
Ризик ліквідності для страхової
компанії має нерівнозначну вагомість, оскільки першочергове значення мають всі
ризики, пов’язані із процесом андерайтингу.
Фінансова стійкість страхової компанії характеризується з
позиції ліквідності, тобто «наявності достатнього рівня покриття залучених
пасивів активами, та рентабельності, тобто значної прибутковості, яка забезпечує
необхідний розвиток компанії». Тобто, термін «ліквідність» щодо страхової
компанії визначається як здатність забезпечувати своєчасне трансформування
активів у гроші для виконання з мінімальними затратами виниклих зобов‘язань. В
основі можливості такого трансформування лежать узгодженість руху активів і
пасивів страхової компанії. Тобто, недостатня ліквідність страховика може
спричинити неочікуваний дефіцит платіжних засобів, який покривається шляхом
збільшення затрат, що призводить до зменшення прибутковості або
неплатоспроможності страхової компанії. Ризик
ліквідності стосується неспроможності страховика реалізувати активи для
погашення зобов'язань точно на момент настання строку погашення.
Фундаментальним є розуміння того, чи достатньо потоків грошових коштів, що
отримує страховик, для виконання зобов'язань перед страхувальниками та іншими
кредиторами.
Ризик
ліквідності може включати такі фактори ризику: будь-які неспівпадання між
очікуваними потоками грошових коштів, пов'язаних з активами, та зобов'язаннями;
неспроможність швидко продати активи; частка активів, право страховика на
реалізацію яких обмежене (активи в заставі тощо); загальний стан грошових
потоків страховика та його спроможність витримати різкі, неочікувані відтоки
грошових коштів у зв'язку з виплатами вимог або неочікуване зменшення притоку
грошових коштів від премій; можлива потреба реалізації активів із різним рівнем
ринкової ліквідності та пов'язані з цим потенційні витрати та часові обмеження.
Крім того, для страховика ризик
ліквідності виражається в неспроможності реалізації активів у конкретний
проміжок часу або їхнього продажу за цінами, нижче ринкових.
Говорячи
про ліквідність активів страхових компаній, мають на увазі можливість оперативної конвертації їх у готівкові платіжні кошти, за рахунок яких
страховик дістає змогу виконати свої зобов'язання. Особливістю використання
принципу ліквідності у страхуванні є те, що вимоги до ліквідності залежать від
ризиків, які становлять страховий портфель
страховика. Якщо страховик здійснює страхування таких видів, серед яких
присутні високоризикові, йому в короткий термін необхідно
буде перетворити свої активи на готівкові кошти. Тому страховикові з ризикових видів страхування доцільно
мати високоліквідні активи.
Отже, системи управління ризиками на сучасному етапі
співробітництва страхового сектору мають бути адаптованими до умов
функціонування у підвищеному конкурентному середовищі. В контексті підвищення якості
нагляду за страховими компаніями, уповноважені органи нагляду за фінансовими
ринками повинні вживати заходів щодо розробки і вдосконалення правового поля в
галузі існуючих і новітніх страхових послуг для підвищення рівня захисту
споживачів фінансових послуг, зменшення загроз співробітництва страхового
сектору. Враховуючи курс України на європейську інтеграцію необхідно
забезпечити відповідність вітчизняного законодавства і директив Європейського
Союзу, що сприятиме підвищенню ефективності нагляду за фінансовим сектором, а
також якості надання фінансових послуг.
1. Жуков Є.Ф.,
Максимова Л.М., Маркова О.М. та ін Банки та банківські операції. Под ред. Е. Ф.
Жукова - М.: Банки і Біржі, ЮНИТИ, 1997, 471 с.
2. Россійская економіка на сучасному етапі: стратегія
розвитку, інноваційна політика. під ред. І.Я. Каца. - Ульяновск: УлГУ, 2000, 380 с.
3. Снізіть ризики інвесторів - завдання держави. Ринок
Цінних Паперів. № 22 2000, С.64-661. 4. Кривцун І.М.
Управління ризиками на засадах реалізації превентивних та компенсаційних заходів. Дис. канд. економ. наук: 08.06.01/ Нац. ун-т
«Львівська політехніка». – Львів, 2005. – 164
с.
5. Шапран В., Духненко В., Корнилюк Р. Настоящих
прозрачных мало // Эксперт. –2007. - №36. – С.65-82.
6. Щеглова Е. “Открытое страхование” – это не
декларация // Инвестгазета. – 2008. - № 3. –С.57.