Яновська Ольга Михайлівна

Буковинська державна фінансова академія

Сучасний стан трудової міграції України

Явище міжнародної міграції населення досить давнє і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн (США, Канада, Австралія) складається з нащадків колишніх емігрантів. Поняття «міжнародна міграція населення» відрізняється від інших понять тим, що його вживають у разі зміни постійного місця проживання за такими первісними мотивами: соціальними, політичними, національними, сімейними, релігійними, особистими. Поняття «міжнародний туризм», «транзитне, службове та приватне переміщення» відрізняються зміною місця знаходження громадян будь-якої країни з відповідною метою [3, 36].

Міжнародна трудова міграція відрізняється від міжнародної міграції населення не лише метою, а й тим, що має, як правило, тимчасовий характер і називається зворотною міграцією. Зворотна міжнародна трудова міграція за періодичністю переміщень має п’ять видів: довгострокова (тривалість кілька років); короткострокова (тривалість від трьох місяців до одного року); сезонна (тривалість до трьох місяців); вахтова (тривалість до одного місяця); маятникова (щоденна).

Міжнародна трудова міграція має як позитивні, так і негативні соціально-економічні наслідки. Насамперед, виграють здебільшого самі мігранти, оскільки вони, як правило, направляються в інші країни з метою поліпшення свого становища. Виграють від міграції підприємці, що наймають мігрантів на роботу, оскільки їхні вимоги щодо заробітної плати нижчі, крім того, відсутній профспілковий захист іммігрантів тощо.

Міжнародна трудова міграція дає змогу країні — імпортеру трудових ресурсів економити кошти на підготовці спеціалістів, знижувати витрати на виробництво за рахунок використання дешевої робочої сили, як правило молодої [4, 24].

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси:

¾ США, Канада – постійно працює 5% іммігрантів(5-12млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.

¾ Західна Європа – кількість працюючих іммігрантів 4-7млн.чол. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

¾ Близький Схід – в середньому тут працює 3-5млн. іммігрантів. Найбільше іноземців працює в Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

¾ Латинська Америка – число іммігрантів 3-8млн. Найпривабливішими країнами є Аргентина та Венесуела.

¾ Австралія – це традиційний центр міграції, котрий стягує на роботу 2-3% іммігрантів від кількості всього числа працівників.

¾ Азіатсько-Тихоокеанський регіон – основними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Таїланд, Сінгапур [2, 39].

Проведений аналіз в Україні доводить, що число міграції робочої сили за останні роки значно збільшилося. І ця тенденція зростає з кожним днем. Це зумовлюється економічними труднощами в нашій країні, безробіття та неповна зайнятість, низькі доходи трудящих та затримки з виплатою зарплатні та пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном.

За даними державної статистики число вибулих, станом на 2010р., становить 10879 осіб. Перше місце за числом мігрантів займає Донецька область, яка нараховує 1355 осіб. Друге місце в рейтингу займає Луганська область – 891 осіб. І на третьому місці знаходиться м. Київ – 808 осіб. Ці показники, в порівнянні з минулим роком значно збільшилися [5].

Найбільша трудова міграція з України спостерігається в такі країни як США, Англія, Італія, Франція та Німеччина.

Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців. За експертними оцінками, щорічно за кордоном працює від 3 до 5 млн. громадян України, переважна більшість з яких працевлаштовуються на території інших держав нелегально [3].

Як свідчить Державний комітет статистики, станом на 2010 рік., число іммігрантів становить 25092 осіб. Найбільше іммігрантів спостерігається у Одеській області – 2937осіб. Друге місце займає м. Київ – 2675 осіб. І на третьому місці знаходиться Автономна Республіка Крим – 2606 чоловік.

Найбільше в Україну іммігрує населення з Індії, Китаю, Арабських країн, Південна Америка, Ізраїль, Турція. Причиною їх приїзду є, насамперед, здобуття дешевшої медичної освіти, мала територія їхніх країн, а також пошук кращого життя.

Отже, слід зазначити, що міграційні рухи є так званим «індикатором» реакції населення на зміни в економічному, політичному, соціальному митті будь-якого суспільства. Розмір, напрямки та масштаби таких процесів певної мірою свідчать про стабільність або навпаки про нестабільність суспільного розвитку. Процес трудової міграції в Україні має тенденцію до зростання. Саме тому необхідно для більш ефективного використання трудових ресурсів слід запровадити систему моніторингу міграційних потоків населення і удосконалити законодавче забезпечення та ін.. Оскільки просто зупинити трудову міграцію неможливо, то варто використовувати її позитивні наслідки та намагатися зменшити негативні.

Список використаних джерел:

1. Гнибіденко І. Проблеми трудової міграції в Україні та їх вирішення / І. Гнибіденко//Економіка України. – 2009. – № 4. – С. 19.

2. Лібанова Е. Зовнішні трудові міграції населення України / Е. Лібанова//Економіка України. – 2010. – № 2. – С. 38.

3. Позняк О. Групові міграції в Україні: сучасний стан, проблеми, перспективи / О. Позняк // Економічний часопис. – 2010. – № 2. – С. 34 - 48.

4. Хомра О. Структура і напрямки міграційних потоків населення України /О. Хомра// Економіка України. – 2010. - № 3. – С. 24.

5. ukrstat. gov. ua