Экономические науки/Управление трудовыми ресурсами

Іванова Г. М.

Науковий керівник: Полонський О. М., доцент

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михаїла Туган-Барановського

СУЧАСНА ОЦІНКА РОЛІ ДЕРЖАВИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Нарівні зі складнощами, що загострюють сучасні соціально-економічні процеси на ринку робочої сили України(скорочення чисельності населення, збільшення частки зайнятих, старших за працездатний вік, неврегульованість міграційних процесів тощо), негативно на нього впливає і світова фінансова криза. В умовах різкого вповільнення темпу економічного зростання очевидною стає необхідність підвищення ролі держави – головного регулятора ринку. Особливої актуальності набуває питання знаходження шляхів удосконалення механізмів державного регулювання національного ринку сили як одного з основних чинників економічного розвитку.

Ці питання постійно знаходяться у центрі уваги вітчизняних і зарубіжних вчених, у тому числі таких, як С. І. Бандур, Д. П. Богиня, С. В. Головіна, В. Л. Міненко, В.Г. Федоренко та інших. Метою моєї статті є аналіз стану державного регулювання ринку праці в Україні і пошук шляхів його поліпшення.

У контексті домінуючої стратегічної концепції про здатність ринку праці до саморегулювання і недооцінка ролі державного регулювання його структурних параметрів, фінансово-економічна криза стала сигналом тривоги для всіх суб’єктів ринку праці, у тому числі й державної служби зайнятості. Сьогодні потреба в переосмисленні досягнутого та проблем, що потребують вирішення, витікає з розуміння, що ринок праці – це не статистика, а система відносин, яка потребує державного регулювання[1].

Регулюючи трудові відносини між роботодавцями і працівниками, держава своїми законами і нормативними актами забезпечує рівні права всіх учасників при наймі на роботу і звільненні, виключаючи при цьому дискримінацію всіх видів і порушень прав людини [3].

Використовуючи свої механізми впливу(правові, економічні, адміністративні, організаційні) держава через систему пільг(пільгового оподаткування, пільгових кредитів та ін..), стимулює і сприяє найбільш повному використанні наявних на ринку праці робочих місць, збільшення їх кількості з метою найбільш повного використання на ринку праці робочої сили, зменшення на ньому напруги[2].

Крім того, держава здійснює пряме регулювання зайнятості шляхом створення нових робочих місць на державних підприємствах для збільшення обсягів виробництва продукції, необхідної для країни (регіону).

Таким чином, регулюючи попит і відповідно задоволення його, збільшуючи пропозицію робочої сили з одночасним підвищенням її якості і ціни, держава сприяє досягненню рівноваги цих компонентів, але вони не є статистичні, а постійно змінюються, що вимагає від державних органів управління введення системи їх постійного моніторингу і прийняття своєчасних відповідних управлінських рішень. У довгостроковому періоді такі тактичні дії держави забезпечують досягнення стратегічної мети – збільшення ВВП і, як наслідок, підвищення якості життя.

Як свідчать дослідження, якщо регулюючі дії держави в сфері попиту-пропозиції робочої сили, зайнятості на ринку праці досить широко в економічній літературі розроблені і обґрунтовані, то проблемними залишаються можливості їх подальшого вдосконалення та практичного впровадження. В той же час в сфері регулювання зайнятості як соціальної функції забезпечення робочої сили заробітною платою і доходом існує багато теоретичних і практичних проблем, що потребують подальшої їх розробки.

В Україні частка номінальної заробітної плати у ВВП у 2008році становила 21, 03%, а в загальній структурі доходів населення заробітна плата дорівнювала 43,2%. В економічно розвинутих країнах вона становить 50-60% ВВП(у США – 70%). Україна за рівнем заробітної плати також відстає від країн ЄС та інших країн світу з ринковою економікою[1].

Сучасну державну та регіональну політику зайнятості населення навряд чи можна назвати адекватну вимогам часу, оскільки відсутній взаємозв’язок між зайнятістю і доходами населення. Це суперечить ролі доходів загалом і їх найважливішої частки – заробітної плати як основного регулятора зайнятості.

Тому дії держави в сфері регулювання ринку праці потребують подальшого удосконалення, перш за все, за такими напрямами, як: сприяння розвитку ринкового механізму ціноутворення на ринку праці; посилення контрольних функцій держави у розподілі доходів; обґрунтування і практична реалізація функцій регулювання соціально-економічними і трудовими відносинами.

Регулювання зайнятості – це життєво необхідна діяльність кожної держави, адже зайнятість населення не тільки задовольняє потреби людей і якість життя, але і їх відтворення та соціально-економічний розвиток країни. У зв’язку з цим сутність регулюючих дій держави в сфері зайнятості має полягати у забезпеченні максимально можливої зайнятості населення при даному рівні розвитку продуктивних сил, яка забезпечила б, з одного боку, виробництво цінностей необхідних суспільству, а з іншого – одержання доходу і досягнення якості життя відповідно існуючому рівню соціально-економічного розвитку країни.

Література

1.Головина С. В. Регулювання українського ринку робочої сили . – Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №11. – С.175.

2.Міненко В. Л. Методологічні підходи до визначення сутності державного регулювання ринку праці і зайнятості населення. – Економіка та держава. – 2010. - №11. – С.75

3.Федоренко В. Г. Державна служба зайнятості України. - Економіка та держава. – 2009. - №11. – С.83