Чернова Ю.О.
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся
Гончара
Сповідь: сакраментальний заклик
таїнства покаяння.
Меня не было бы, Боже мой, если бы Ты не был во мне.
Нет, вернее: меня не было бы, не будь я в Тебе.[1]
Сьогодні професійна діяльність і
соціальний статус людини переважно не залежать від світогляду, релігійної віри,
моральних устроїв, талантів і особистих схильностей. Вони залежать від
здатності людини увійти в глобальний економічний розвиток. ХХ століття
закінчилось секуляризацією суспільства, з якого витіснена релігія. Це означає,
що релігія, як світогляд і як інститут, остаточно втратила свою роль в
політичній, соціальній і культурній сферах. Вона стала приватною справою
людини. Сучасне суспільство зорієнтовано насамперед на матеріальні цінності.
Але ж коли інтимне стає публічним, писаним для широкого загалу, воно набуває
певних психологічних рис повчання і сповідальності, одночасно може розглядатися
і як проповідь, і як сповідь, спорідненість яких полягає саме в потребі
публічності. Чому саме в даному контексті Я звернулася до проблематики людини в
системі суспільних відносин? Сучасне позбавлення віри і занепад духовного життя
серед християн довело чимало людей до втрати відчуття гріха, а послідовно й до
знецінення дару Тайни Святої Сповіді. Саме приступання до сповіді засвідчує
бажання боротися з гріхом і жити по-Божому, людина визнає себе грішною.
Свята Тайна
Сповіді для християн є дійсним великоднім даром воскреслого Ісуса Христа. Свята
Тайна Хрещення дає людині нове життя у Христі, прощає людині первородний гріх
та всі її особисті гріхи. Однак святе Хрещення не чинить назавжди людину
безгрішною, бо хрещена людина може знову згрішити. Воно не усуває немочі й
слабкості людської природи, схильності до гріха, яка залишається в хрещених,
щоб вони утвердили себе в боротьбі за християнське життя за допомогою Христової
Благодаті. Нове життя Божої людини може бути послаблене чи навіть втрачене
через гріх. Однак, Божественний Спаситель, знаючи людську схильність до гріха,
навіть, і після хрещення, не залишив людей безпомічними. Він дав владу
апостолам та їхнім наступникам – єпископам і священикам – відпускати людські
гріхи, що їх люди здійснюють після Святого Хрещення.
Людина, яка
гідно приступає до Св. Тайни Сповіді – покаяння, приймає від Божого милосердя
прощення образи, яку вона Йому вчинила, і одночасно примирюється з Церквою, яку
вона поранила своїми гріхами. Примирюється з Церквою, яка своєю любов’ю,
прикладом, молитвами працює над наверненням і спасінням людини.
Свята Тайна
Сповіді є дійсним таїнством навернення, бо сакраментально здійснює в людині
Христовий заклик покаятися, повернутися до Отця, від Якого віддалилася через
гріх. Свята Тайна Сповіді є таїнством покаяння, що освячує шлях людини до
навернення, до жалю і спокутування гріхів християнина чи християнки.
Тайна Сповіді
зветься теж тайною покаяння, бо виявлення і визнання гріхів перед священиком є
істотним складником цього таїнства. У глибшому значенні це таїнство теж є
сповідуванням, визнанням і прославленням святості Бога та Його милосердя
стосовно грішної людини. Тайна Сповіді є й таїнством прощення Через
сакраментальне відпущення (розгрішення) гріхів, яке чинить священик, Бог дає
тому, хто кається свої прощення і мир. Тайна Сповіді є й таїнством примирення,
що надає грішникові любов до Бога, яка примирює його з Господом. Коли йдемо до
Святої Сповіді, мусимо усвідомити, що Боже прощення має дуже важливу умову –
його мусить попередити наше прощення нашим ближнім: «Прости нам провини наші,
так як ми прощаємо винуватцям нашим».
Біблія
говорить, що Ісус Христос є Головою церкви і наріжним каменем. Саме Він є
керівником церкви і верховним правителем. Хоча сьогодні Христос не є присутній
в церкві фізично для того, щоб здійснювати керівництво нею і піклуватися про
людей, але Божа любов проявилася в тому, що Він настановив у церкві людей, які
повинні прикладати зусилля для того, щоб Тіло Христове зростало як якісно, так
і кількісно. І одна категорія цих служінь є особливою. Це – пастирі. Сам
Христос назвав Себе – «Я – Пастир добрий». Служіння пастора в церкві є важливе
і особливе тим, що в його образі немов би сам Христос піклується про своїх
дітей. Пастор виконує місію архіпастиря в церкві здійснюючи опіку за членами
церкви. Тому, питання опіки і турботи про паству є важливе для кожного пастора
і він, як добрий наслідувач Христа, повинен брати приклад від Нього, здійснюючи
своє служіння. Слово «пастор» з грецької «poimen» найперше стосується Ісуса
Христа, воно вживається до пастухів, які пасли отару і яким з’явився ангел
сповістивши про народження Христа, і лише один раз, слово «пастор» вжито для
опису людини, яку Святий Дух настановив для служіння в церкві. Також, цікавим
залишається вживання в Новому Заповіті слова «пасти». І саме це слово найкраще
характеризує ставлення та відношення пастиря до свого служіння. Пастор повинен
дбати про своїх людей, про членів церковної громади. Так, в церкві є діти,
молодь, молоді подружжя, люди середнього і старшого віку. Пастор має бути
цілком свідомим до потреб членів громади, він повинен мати на увазі духовне
харчування, щире піклування про її добро. Пасторське служіння вимагає, щоб він
любив Ісуса серцем і душею. Лише така любов допоможе пасторові здобути
здібність «годувати і вести». Успішне пасторське служіння залежить від віри
нашої любові до Христа. Різноманітні труднощі й перешкоди втратять свої
стримуючі сили над нами, якщо наші очі будуть звернені на Нього понад усе інше.