Політологія/2.політична конфліктологія

студентка Хом’як Ю.М.

Національний авіаційний університет, Україна

Необхідність вдосконалення судової гілки влади в Україні

Державна влада України поділяється на 3 гілки: законодачу, виконавчу, судову.Такий поділ влади передбачає незалежність цих трьох складових. Що ж відбувається насправді? У сучасній Україні можна спостерігати чималий вплив однієї влади на іншу. Найбільш незахищеною від стороннього впливу є судова гілка, яка має складну і розгалужену систему.

За даними проекту «Гідна Україна»(Менеджмент Сістемс Інтернешнл(MSI) та дослідницька компанія InMind) для Порогової програми Корпорації «Виклики тисячоліття»(MCC), 70 % юридичних осіб, 90 % експертів (адвокати та прокурори) та 74 % громадян переконані у неефективності антикорупційних дій уряду у судовій сфері.

Існуюча система здійснення правосуддя розбалансована, не відповідає європейським стандартам і не гарантує право особи на справедливий суд, а отже, не вважається дієвим інститутом захисту прав людини. Рівень довіри до судів з боку суспільства є вкрай низьким. Численні суперечливі законодавчі ініціативи, спрямовані на зміну системи правосуддя, свідчать про те, що процес реформування непослідовний, а політики та фахівці не мають узгодженого бачення того, як має виглядати судова система.

За таких обставин головна мета реформи – створення науково-обґрунтованої системи правосуддя в Україні.

Реформування судової влади та судової системи не обмежується лише вдосконаленням функціонування судів та суддів.

Судова реформа у більш широкому контексті має сприяти створенню умов для забезпечення реального захисту прав та свобод людини і громадянина, що неможливо без системного, ефективного і логічного взаємозв'язку та взаємодії між судовою, законодавчою і виконавчою гілками державної влади.

Особливість взаємодії законодавчої і виконавчої влади із судовою полягає в необхідності безумовного забезпечення незалежності судової влади, ефективного, всебічного і неупередженого судового захисту. Жодний орган влади, жодна посадова особа не повинні втручатися у судовий процес, вдаватися до будь-яких дій, які можуть вплинути на прийняття суддею рішення, або в інший спосіб заважати нормальній роботі суду під час здійснення правосуддя.

При цьому незалежність судової влади має базуватися не лише на суто правових гарантіях - таких, як незмінюваність та недоторканність суддів, - а й на відповідних матеріальних і фінансових засадах. З іншого боку, судовій владі належить винятково важлива роль у забезпеченні системи стримувань і противаг між різними гілками державної влади. Вона має юридичну можливість впливати на рішення та дії законодавчої і виконавчої влади, врівноважувати й навіть контролювати їх.

У демократичних державах створено механізми забезпечення верховенства права, контролю за додержанням виконавчою владою вимог закону. Важливими складовими цього механізму є суди, які виконують контрольні функції щодо актів і дій відповідних органів та посадових осіб. Судовий контроль у цій сфері здійснюється при розгляді судами конкретних справ, передусім пов'язаних з оскарженням громадянами рішень органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб.

Такі механізми передбачені чинним законодавством, але вони потребують удосконалення. Для цього необхідно створити органи адміністративної юстиції, віднести до їх підсудності спори, що виникають у сфері державного управління, за зверненнями фізичних чи юридичних осіб.

Відповідно до вимог Конституції реформована за законом про судоустрій судова система має складатися з Верховного Суду України, вищих спеціалізованих, апеляційних та місцевих судів. Вони мають здійснювати правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. Їх юрисдикція поширюється на всі правовідносини, що виникають на території держави.

Оскільки головним обов'язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини, місцеві суди мають бути територіально наближені до людей з тим, щоб кожен мав змогу звертатися до них за місцем свого проживання. Цим вимогам в основному відповідає наявна мережа районних (міських) судів відповідно до чинного адміністративно-територіального поділу, а також військових судів, які можуть бути збережені ще певний час.

Збереження місцевих судів як судів першої інстанції відповідатиме конституційним принципам територіальності та спеціалізації. Що ж до побудови судової системи по вертикалі, то вона повинна співвідноситися з процедурою розгляду справ - у першій інстанції, в апеляційному і касаційному порядку.

Конституція України не передбачає оскарження рішення суду в порядку нагляду. Навряд чи логічно, коли право ініціювання перегляду справи належить не сторонам процесу, а певному колу посадових осіб. За таких умов створюється реальне підґрунтя для зловживань. Збереження зазначеного інституту викликає обґрунтовані нарікання з боку світової спільноти.

У ході судової реформи слід вирішити і проблему утворення спеціалізованих судів. Сьогодні до таких судів можна віднести діючі арбітражні суди, які мають бути перетворені у господарські суди.

Принципово важливим є утворення адміністративних судів. Найголовнішою їхньою функцією буде захист прав громадян, які порушено діями або бездіяльністю посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вищими судовими органами системи спеціалізованих судів повинні стати вищий господарський, вищий адміністративний та інші вищі суди згідно з відповідними юрисдикціями.

Треба наповнити новим змістом і діяльність Верховного Суду України, суттєво уточнити його правовий статус, місце в системі інших судових органів. Однією з найсуттєвіших складових судової реформи має стати і втілення в життя закріпленого Конституцією права на безпосередню участь у здійсненні правосуддя, крім професійних суддів, також народних засідателів і присяжних.

При створенні такої надзвичайно складної і важливої інституції необхідно враховувати національні традиції та досвід, досягнення вітчизняної науки в галузі процесуального права, організаційні та фінансові можливості держави.

Закріплені в Конституції основоположні засади щодо статусу суддів є запорукою забезпечення їх незалежності, зміцнення авторитету. Ці конституційні положення застосовуються як норми прямої дії.

Важливе значення мають також загальновідомі основні принципи Європейської хартії про статус суддів 1998 р., які стосуються підготовки, добору, призначення, підвищення по службі, захисту соціальних інтересів суддівських кадрів.

Забезпечення зазначених гарантій і принципів має бути одним із головних завдань держави.

До актуальних аспектів судової реформи належить чітке визначення організаційних засад, на яких забезпечуватиметься діяльність судів. Необхідно зосередити їхні зусилля на виконанні функцій, притаманних саме судовій владі, тобто виключно на здійсненні правосуддя.

Це вимагає утворення державної судової адміністрації як державного органу зі спеціальним статусом, до повноважень якого слід віднести не тільки забезпечення матеріально-технічних, фінансових, кадрових та інформаційних умов діяльності місцевих, апеляційних і спеціалізованих судів, діяльності кваліфікаційних комісій суддів та органів суддівського самоврядування, а й вирішення питань підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів, проблем судової етики і культури судового процесу тощо.

Відповідно до Конституції вирішення питань внутрішньої діяльності судів покладено на органи суддівського самоврядування. Ця норма має бути конкретизована при законодавчому визначенні основних засад суддівського самоврядування. Втілюючи її в життя, слід виходити з того, що суддівське самоврядування - це колективне вирішення професійними суддями питань внутрішньої діяльності судів і воно повинно мати відповідні можливості і важелі для розв'язання професійних проблем суддів.

Діяльність судів, ефективність здійснення правосуддя значною мірою залежать від професійного рівня суддів, в основі якого - ґрунтовна фахова підготовка, уміння застосовувати набуті знання на практиці, висока свідомість та відповідальність.

Нині в Україні працює понад 6 тис. суддів, середній вік яких становить 43 роки. Загалом більшість їх відповідає за своїми якостями сучасним вимогам. Проте ці вимоги постійно зростають: збільшується законодавчий масив, підвищується навантаження, залишається високою плинність кадрів. Останнім часом щорічно звільняються з різних причин близько 2-3% суддів, 3% - пенсійного віку. Крім того, судова реформа передбачає збільшення чисельності суддівського корпусу, що потребує формування якісного резерву.

Для підготовки висококваліфікованих кадрів, формування суддівського корпусу з числа осіб, які мають вищу юридичну освіту, рішеннями Президента України в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого створено спеціальний факультет, що почав діяти з 1 вересня 1999 р. Передбачено утворення Української академії суддів при Міністерстві юстиції України, яка має відкритися з 2001 р. Крім підготовки кадрів, тут будуть проводитись наукові дослідження з актуальних питань удосконалення організації та діяльності судів, вивчення світового досвіду, встановлення зв'язків із судами інших держав.

Триває розробка Державної програми розвитку юридичної освіти.

На даному етапі судової реформи життєво необхідним є прийняття кодифікованих нормативно-правових актів, які б дали змогу судовій владі ефективно працювати за нових умов.

Йдеться, передусім, про реформування процесуального законодавства, що має забезпечити кардинальне оновлення всього процесуального права. Це має бути реалізовано Верховною Радою у відповідних кодексах.

Доцільно розвинути положення чинного законодавства щодо суб'єктів кримінального процесу, докорінно переглянути роль і місце прокурора в судочинстві.

Потрібно розширити гарантії захисту громадянина у сфері кримінального судочинства, зокрема потерпілого, цивільного позивача та відповідача, переглянути інститут відшкодування заподіяної злочином шкоди, приділити особливу увагу гарантіям реалізації конституційного права на захист від пред'явленого обвинувачення та надання правової допомоги.

Згідно з положеннями Конституції в Україні передбачається запровадження суду присяжних, які повинні користуватися рівними з професійним суддею правами і разом з ним приймати рішення у справі. Потребують також наповнення конкретним змістом конституційні принципи змагальності сторін, застосовування апеляційного та касаційного перегляду рішень судів першої інстанції.

До найактуальніших завдань належить прийняття Адміністративного процесуального кодексу України, який регулюватиме порядок судового розгляду звернень фізичних і юридичних осіб щодо оскарження дій чи бездіяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а також визначатиме повноваження адміністративного суду в справах, що виникають із публічно-правових спорів у сфері конституційних та адміністративно-правових відносин.

Не прийнятий до цього часу Адміністративний кодекс України повинен визначити засади правової реґламентації процедур підготовки, прийняття та оскарження індивідуальних адміністративних актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб з питань реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Норми Кодексу мають бути спрямовані на забезпечення ефективного захисту прав громадян, обмеження проявів бюрократизму і свавілля з боку державних службовців.

Необхідно переглянути і деякі інші положення, насамперед щодо видів адміністративних стягнень, посилення гарантій додержання законності при розгляді справ про адміністративні проступки.

У контексті побудови та функціонування громадянського суспільства першорядного значення набуває прийняття нового Цивільного кодексу України. Його норми повинні створити стабільну основу для правового регулювання майнових та особистих немайнових відносин у всіх сферах суспільного життя.

Необхідно прискорити прийняття нового Кримінального кодексу, який відповідав би сучасним реаліям суспільного життя. Нині чинний кодекс містить безліч неузгодженостей з іншими нормативними актами, непослідовностей у санкціях, передбачених загальними і спеціальними нормами, низку нічим не обґрунтованих оціночних понять, тлумачення яких віддається на розсуд слідчого або судді.

Кабінету Міністрів, іншим суб'єктам законодавчої ініціативи необхідно прискорити роботу з підготовки проектів зазначених кодексів, а Верховній Раді - їх прийняття.

Практика опрацювання та прийняття законодавчих актів вимагає необхідності істотного удосконалення законодавчого процесу, створення єдиного центру з координації законопроектних робіт, систематизації та кодифікації законодавства. Доцільно було б запровадити порядок, за яким прийняття нових законодавчих актів обов'язково здійснювалося на основі всебічного аналізу їх проектів на предмет узгодженості з іншими законами, відповідності поставленим цілям.

Конституція України дає можливість продовжити реформування судово-правової системи України в напрямі створення надійних гарантій для забезпечення прав і свобод людини. Вона є підґрунтям вдосконалення й розвитку всіх галузей законодавства, становлення України як держави, де втілюється в життя основний принцип демократичного суспільства — принцип верховенства права.