О. В. Пастухов
Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини ВНЗ «Україна»
Заявники та заінтересовані особи в сфері підприємництва як
учасники процесуальних правовідносин щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення в аспекті порівнянні російському і
українському законодавстві.
Об’єктивні економічні, географічні,
культурно-релігійні фактори створюють стійку основу для господарських
взаємовідносин між Російською Федерацією та Україною. Виходячи з цього
невід’ємною складовою такого процесу є існування спорів в сфері підприємництва.
Порівняння правового статусу конкретних
учасників спірних процесуальних
правовідносин в сфері підприємництва та
підвідомчість і підсудності таких
спорів конкретним судам в російському та українському законодавстві становить важливий теоретичний та практичний інтерес.
Дане питання висвітлюється в роботах Борисова М. С., Кравчука В.М.,
Крашенинникова П.В., Угорської
О.І., Черленяка М. І., Штефана М. Й..
В
роботах зазначених авторів детально
розкривається всі аспекти національного законодавства але практично відсутнє
порівняння і систематизація однотипних
процесуальних правовідносин, що
врегульовані російським та українським процесуальним правом.
В даній статті основна увага
приділена особливостям правового статусу заявників та заінтересованих осіб як
специфічних учасників арбітражного і цивільного процесів в контексті
встановлення фактів що мають юридичне значення в сфері підприємництва.
При відпрацюванні нормативно-правового матеріалу та наукової періодики
автор звертає увагу на наступні питання: 1) визначення кола питань за
якими звертаються заявники та беруть
участь заінтересовані особи в українському та російському законодавстві; 2)
тлумачення неоднозначного викладу статусу заявників та заінтересованих осіб в
статтях, що визначають їх правовий
статус; 3) порівняння підвідомчості спорів щодо встановлення юридичних фактів в
розрізі підприємницької діяльності.
|
ст. 18 Господарсько-процесуального кодексу України |
ст. 40 Арбитражно-процессуального кодекса РФ |
Стаття 18.
Склад учасників судового процесу
До складу учасників судового процесу
входять: сторони, треті
особи, прокурор,
інші
особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом. (Стаття 18 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 251/97-ВР від 13.05.97) |
Статья 40. Состав лиц,
участвующих в деле Лицами, участвующими в деле,
являются: заявители и заинтересованные
лица - по делам особого производства, по делам о несостоятельности
(банкротстве) и в иных предусмотренных настоящим Кодексом
случаях; прокурор, государственные
органы, органы местного самоуправления, иные органы и организации, граждане,
обратившиеся в арбитражный суд в случаях, предусмотренных настоящим Кодексом. (в ред. Федерального закона от 19.07.2009 N 205-ФЗ) |
При порівнянні диспозиції ст. 18 Господарського процесуального кодексу
України [1]. та ст. 40 Арбитражно-процессуального кодекса РФ [2]. в
аспекті переліку учасників
господарсько-процесуальних правовідносин
можна виділити ряд суттєвих розбіжностей.
З порівняльної таблиці «Учасники процесуальних правовідносин»
можна побачити, що ГПКУ не виділяє на відміну від АПК РФ таких категорії учасників як заявник (заявитель) та заінтересована особа
«заинтересованное лицо».
Зокрема АПК РФ ст. 40, 45 та коментар [3].
визначає, що «заявитель» це організація або громадянин, що звертається в суд з клопотанням або заявою по не позивним видам провадження як то:
1) про встановлення фактів, що мають юридичне
значення (ст.219);
2) у справах, що виникають з адміністративних
та інших публічних правовідносин (ст. 45)
3) у справах про «несостоятельность» [4, 5]. неплатоспроможність (банкротство) (ст. 224, ст. 7 Федерального закона "О несостоятельности (банкротстве)")
Особливу увагу слід приділити першій
категорії справ через те, що за нормою переліку ст.
12 ГПКУ (1798-12), встановлення фактів, що мають юридичне значення не відноситься до компетенції господарського
суду [6]. Відповідно до ст. 254 ЦПК та постанови N 5 від 31.03.95 пленуму Верховного Суду
України «про практику в
справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»[7] загальні суди в межах цивільного
судочинства розглядають справи окремого провадження серед яких є і справи про
встановлення факті, що мають юридичне значення.
Отже якщо згідно листа Президиума ВАС РФ от 17 февраля 2004 г. N 76 "Обзор практик рассмотрения арбитражными судами дел об установлении фактов,
имеющих юридическое значение" заявник довівши в
заяві, що встановлення зазначеного ним факту веде до юридичного наслідку в
сфері підприємництва звертається безпосередньо до арбітражного суду то в
Україні заявник звертається до загального суду. Важливо
зауважити, що наведений вище лист Верховного Суду України
ґрунтовно роз’яснює ряд суттєвих моментів розгляду даної категорії справ але не
узагальнює судову практику в контексті
розгляду фактів, що мають юридичне значення в сфері підприємництва.
Поняття заінтересована особи в російському арбітражному процесі має двоякий зміст так відповідно до ч. 2 ст. 191 АПК РФ, ч. 3 ст. 192, ч. 8 ст. 194 далі мовою оригіналу «производство по делам об оспаривании нормативных правовых актов возбуждается на основании заявлений заинтересованных лиц, обратившихся с требованием о признании такого акта недействующим». Нескладно помітити, що в запропонованих статтях закон називає заінтересованою особою – заявниками. В ч. 2 ст. 194 АПК РФ: "Арбитражный суд извещает о времени и месте судебного заседания заявителя, орган, принявший оспариваемый нормативный правовой акт, а также иных заинтересованных лиц". За змістом цієї диспозиції заінтересовані особи це скоріш за все треті особи без зазначення самостійних вимог на предмет спору.
Аналогічна картина щодо
заінтересованих осіб і в українському цивільному процесі. Відповідно до ЦПК ст. 26 п.2 «У
справах…окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники,
інші заінтересовані особи…».
В п.4 постанова пленуму Верховного
Суду України від 31.03.95 N 5 зазначається: «Справи про встановлення фактів,
що мають юридичне значення, можуть бути порушені в суді за заявами як безпосередньо заінтересованих у цьому осіб…», а в п. 6 :
«Заявники й залучені до участі у справі заінтересовані особи вправі
відповідно подавати докази на підтвердження обгрунтованості чи необгрунтованості
заяви про встановлення факту, що розглядається
судом».
Отже у п. 4 заінтересована особа це безперечно заявник тому, що якщо заяву про
встановлення факту, що має юридичне значення буде подавати заінтересована особа
то яка роль у справі заявника. В продовження зазначеного в ст. 6 дуже близьким
за змістом до поняття заінтересованої особи є третя особа без
зазначення самостійних вимог адже вона залучається до справи за ініціативи суду
(див. п. 5 вищезазначеної постанови). Слід
також зауважити, що елемент диспозиції – «без зазначення самостійних вимог» як
і «з зазначенням самостійних вимог» в аспекті справ по встановленню юридичних
фактів втрачає сенс оскільки відсутній відповідач. Виходячи з цього
заінтересована особа хоч і подібна за статусом до третьої особи але в справах про
встановлення юридичних фактів має свій неповторний статус.
Підводячи підсумки потрібно наголосити на наступному:
1)заявники та заінтересовані особи є об’єктом
дослідження через те, що розгляд спорів за їх участі підвідомчий в Україні та
Росії різним судам;
2) при визначенні в російському арбітражному процесі кола питань по яким звертаються заявники АПК РФ узагальнює такі звернення як «не позивні види провадження», але в українському
законодавстві під цю категорію підпадають лише справи про встановлення
юридичних фактів як справи окремого провадження, а публічно-правові,
адміністративні спори і спори про неплатоспроможність (банкротство) під категорію
не позивних не підпадають;
3)умови виникнення права на звернення заявника про
встановлення факту, що має юридичне значення та обов’язки суду при такому
вставлені однакові в російському та українському законодавстві проте
провадження з цього питання в Росії покладено на арбітражний суд, а в Україні
на місцевий загальний суд з цивільних справ.
4)щодо заінтересованих осіб то АПК РФ та постанова пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 N 5 містять ряд статей,
що дають подібне і неоднозначне розуміння їх змісту в зв’язку
з чим викликає необхідність внесення змін до відповідних нормативно-правових
актів з метою встановлення чіткого правового статусу зазначеної категорії
учасників процесу.
Література
1. Господарський процесуальний кодекс України: кодекс від 06.11.1991, № 1798-XII
2.
Арбитражно-процессуального кодекса РФ:кодекс
от 24.07 2002, N 95-ФЗ http://www.consultant.ru/online/base/?req=doc;base=LAW;n=103291
6. Постанова Вищого Господарського Суду
України від 07.08.2007 № 12/10пн «Про касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
29.05.2007р. та рішення господарського суду Донецької області від 04.04.2007р.» http://
webcache. googleusercontent. com/search?q= cache:O-ItHNwry3oJ:www .reyestr.c ourt.gov.
ua/Revie w/86641 +господарьский
+суд+встановлення+юридичних+фактів&cd=2&hl