ДонНУЭТ

ст.гр. МЄ-07-В Згода А.С.

канд. юрид. наук, доцент Романюк Е.И.

РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО АРБІТРАЖУ, ЯК ЗАСОБ МИРНОГО ВИРІШЕННЯ СПОРІВ

Упродовж багатьох століть відносини між державами визначалися силою, насильством. Наймогутніші для свого часу держави задовольняли свої інтереси за рахунок слабших. Імперії будувалися саме на силі й насиллі. Перші міждержавні організації для вирішення важливих для держав питань були Міжнародний телеграфний союз та Всесвітній поштовий союз, починає діяти інститут міжнародного арбітражу для вирішення суперечок між державами. Але ці міжнародні організації й інститути не могли істотно впливати на характер і стан міжнародних відносин. Конфлікти, суперечки з територіальних, етнічних, релігійних та інших питань здебільшого переростали у війни. Один з найстаріших інститутів міжнародного права є міжнародний арбітраж. Його розвиток та становлення пов'язані з пошуком правових методів обмеження насильства в міжнародних відносинах. Під арбітражем розуміється третейський розгляд конфлікту на основі взаємодії обох сторін, рішення якого є остаточним та має обов'язкову силу.

Вагомий внесок у вивчення історії даного інституту міжнародного права здійснено Анісимовим Л.Н., Кузнецовим В.І., Ладиженським А.М., Блищенком І.П., Менжинcьким В,І., Пушміним Е.А., Ентіним М.Л. та іншими видатними вченими. При підготовці статті були досліджені також окремі праці: Комаровського Л. А., Лазарева С. Л., Михайлівського Н. К., Левіна Д. Б., Таубе М. А., Стоянова А. Н., Ревона М.

Свій початок міжнародний публічний арбітраж бере з появи міжнародного права, основною рушійною силою виникнення і розвитку якого було прагнення народів до миру, виключення війни з життя міжнародного суспільства, забезпечення міжнародної відповідальності, взаємовигідного співробітництва у різних сферах та мирного правового вирішення міждержавних спорів, що виникають при цьому. Зв'язок між усім зазначеним вище існує на тій підставі, що арбітраж є одним головних та рішучіх правових інструментів мирного вирішення спорів.

Слід брати до уваги, що міжнародний публічний арбітраж набував свого розвитку і за власними законами у відповідь на ті потреби та виклики, які були продиктовані розвитком міждержавних правових відносин.

Першою згадкою про третейський розгляд спорів слід вважати міжнародио-правовий акт близько 3100 р. до н.е. Про цей факт було наведено в своєрідному договорі між правителями месопотамських міст Лагаш та Умма, що був висічений кемерською мовою на кам'яній стелі [1].

У Стародавній Греції до арбітражного регулювання спорів вдавалися у ряді випадків при вирішенні питань про примусове володіння територіями, про вирішення межі між країенами, торговельні та релігійні права тощо. Стосовно арбітражного суду в міжнародній практиці давньогрецьких полісів іноді застосовувався арбітраж та навіть укладалися окремі угоди. Арбітраж застосовувався у спорах про кордони, права на ріки та озера та ін. Ці угоди були складовою частиною союзних договорів [2].

Значну роль у третейському розгляді відігровали релігійні інститути Стародавньої Греції. Арбітрами, як правило, обиралися релігійні організації, найчастіше -амфіктонії (релігійні союзи, що виникали біля святилища будь-якого особливо шанованого божества). Існували випадки, коли арбітром виступала третя держава, або навіть декілька держав, які делегували арбітражні функції своїм представникам, що обиралися шляхом жеребкування.

Професор міжнародного права Харківського університету А.Н. Стоянов ще у XIX отписав, що «грецькі оракули втручалися іноді в спори між республіками». Суперечки і сутички, що виникали внаслідок порушення договору, передавалися на розгляд третейської комісії. У випадку впертого небажання підкоритися вимогам арбітражного суду проти непокірних міст вживалися примусові заходи, аж до оголошення «священної війни». Трохи пізніше Л.А. Камаровськи, вказує на те, що «у більшості випадків важко відрізнити власне третейську постанову від простого посередництва» [3].

Порівнюючи третейську процедуру розгляду спорів в Стародавній Греції та Стародавньому Риму можна зазначити що в Римі розвиток міжнародного арбітражу поступається Греції.

Арбітраж, як спосіб мирного вирішення міждержавних суперечок хоча й мав місце у Стародавньому Римі, але йому була властива одна особливість, він здійснювався між народами, які підпорядковувалися верховній владі Римської Імперії. Римські правителі використовували арбітраж задля створення світової держави шляхом підкорення та поглинання інших народів і держав. Арбітрами в країні виступали: сенат, військові начальники або представники сенату. У період монархії арбітром називали людину, яка вирішувала спір за згодою сторін.

Одним з першими спробів створення судів були феодальні курії, для пригноблення кріпацьких повстань. Стосовно феодалів, вони щоб вирішити спір частіше зверталися до арбітражу пап.

Стосовно Слов'янських держав, то їм не була далека ідея постійного арбітражу. У практиці зовнішніх відносин середньовічної Русі велику популярність одержали різні мирні засоби вирішення міжнародних суперечок.

Основу міжнародного арбітражу становить компроміс, це процес поступового формування арбітражне застереження або угоди, тобто оговорена спеціальним юридичним актом угода сторін, між якими є суперечки, підпорядкувати їхній конфлікт має змогу третейській розгляд та особливо обрана особа. Стосовно формальної сторони компромісу необхідно зазначити, що вже тоді, він був або у формі спеціально укладеного договору, або включався в інший загальний міжнародний трактат або будь-яку іншу угоду з інших питань, або ґрунтувався на протоколі, підписаному уповноваженими особами обох сторін.

Дослідження та узагальнення багатьох фактів з історії міжнародного права дає змогу систематизувати основні чинники його розвитку та критерії розвитку.

За історію від найдавніших часів до Вестфальського конгресу . Арбітражне вирішення міждержавних суперечок склалося в самостійний інститут міжнародного права й займало значне місце серед інших мирних засобів вирішення міжнародних конфліктів і суперечок.

Поштовхом до ширшого застосування міжнародного арбітражу та перетворення в окремий інститут можна завдячити Стародавньої Греції, де третейський розгляд спорів розвивався краще у порівнянні з третейською процедурою розгляду спорів Стародавнього Риму. Греки додали цьому способу вирішення міждержавних суперечок певну вагому силу. Але вважається, що за часів середньовіччя міжнародний арбітраж ще не відокремився в самостійний міжнародно-правовий інститут, а обмежувався лише врегулюванням вузького кола питань.

У середні віки практика арбітражу значно розширила свої кордони, і його почали розуміти як формально виражену згоду сторін, які мають розбіжності, шодо рішення їхньої суперечки третьою, незаціка-аіеною стороною. Міжнародний арбітраж широко використовувався як інструмент захисту інтересів пануючого класу епохи феодалізму.

Використана література

1. Анцелевич Г.А., Покрещук А.А. Актуальные проблемы международного права. -К.: Украинская академия внешней торговли, 2006. - 282 с.

2. Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право / А.І, Дмитрієв. Ін-т дер-. жави і права їм. В.М.Корецького НАН України; Київ, ун-т права. — К., 2001. - 425 с

3. Дмитрієв А.І., Дмитрієва Ю.А., Задорожній О.В. Історія міжнародного права. - К.: Видавничий дім «Промені», 2008. - 384 с