Право/Історія та теорія держави і права

Чайковський Святослав Володимирович

аспірант кафедри теорії держави і права

Львівського державного університету внутрішніх справ

Характер особистості

як основа формування поваги до права

Третім фактором, що впливає на формування феномену поваги до права  є характер - це певні стабільні форми поведінки і емоційного реагування даної людини, які виявляються і існують, перш за все, в її спілкуванні, соціаль­них зв'язках з іншими особистостями, і є настільки специфічними, оригіналь­ними і різноманітними, що їх сукупність є своєрідним цілісним "малюнком" - неповторним малюнком особистості. Риса — це визначений образ дії, який характеризує спосіб взаємовідносин з іншими людьми. За нею лежить спрямованість, біологічне підґрунтя особистості, яке виражається в ній; досвід, який є дуже важливим в даному випадку; і нарешті, сфера здібностей. І, звичайно, за нею лежить внутрішній світ і внутрішнє переживання: яким я бачу цей світ, якими я бачу інших людей? Риса в собі кристалізує всю особистість, є виявленням її як цілісності. І саме тому, що унікальною є особистість, ми маємо різноманіття рис, неповторні риси характеру. Але, зазначаючи, що в характері виражаються минулі взаємостосунки людини, минулі зв'язки, ми говоримо тільки половину правди: слід розглядати характер не стільки з погляду минуло­го, скільки з перспективного майбутнього. Сенс в тому, щоб виокремити ті ри­си, які сприяють подальшому руху людини, її новим цілям та шляхам їх досяг­нення. Характер слід розглядати з точки зору майбутнього, а не минулого, тому що риси — це є прогноз, адже вони стійкі, і завдяки цьому роблять поведінку пе­редбачуваною і очікуваною. Риси характеру і формуються, виходячи з май­бутнього, адже не лише наявна система взаємостосунків формує рису, її формує і те, до чого прагне людина. Є і третя сторона: риса характеру сама є мотивантом. Тобто я поводжу себе так, щоб це відповідало моїм рисам характеру. Якщо я правосвідома, чесна людина (тобто, маю відповідну рису), я узгоджую свої дії з правовим полем, відчуваю бажан­ня вчиняти саме так, і тоді відчуваю себе комфортно. Ми всі з життя знаємо: як­що вчиняємо всупереч своїй рисі (вчинення правопорушення) — відчуваємо вагомий внутрішній дис­комфорт. Це відбувається тому, що фруструється мотив, адже риса мотивує по­ведінку.

Характер не просто виникає – він створюється самою людиною, і в цьо­му сенсі характер є тим явищем, яке найбільш пов'язане як з дією нужди, так і, з іншого боку, з вищими психічними функціями. З.Фрейд приділяв у своїй те­орії великого значення характеру, вважаючи його системою успадкованих дис­позицій. Фактично, характер для Фрейда повністю визначався біологічним: характер людини, як каторжанин до ланцюгів, прив'язаний до її минулого. Ніхто, насправді, не може відкидати вплив, який мають на характер біосоціальні вроджені диспозиції людини - це було б необережно та й просто невірно. Але сама сутність появи характеру пов'язана, насправді, з намаганням людини позбутися цих «тортур» минулого, оволодіти ними.

Нужда спричиняє рух особистості — рух до світу, до того, щоб стати ки­мось у цьому світі, тобто — до зайняття певної позиції. З часом цей рух і його напрям буде усвідомленим людиною, але вже до нього характер, в основному, буде сформованим. Як це пояснити? Нужда не є силою неспрямованою, навпа­ки, вона завжди (на перших етапах — поза свідомістю самої людини) спрямовує її у дуже чітко визначеному напрямі — до зустрічі і взаємодії. Зустріч породжує потребу, а трохи згодом - свідоме цілепокладання, а взаємодія є засобом. При­чому, ми маємо на увазі взаємодію у широкому сенсі — не лише з людиною, а й з будь-якою істотою, предметом чи явищем. Взаємодія з правом дозволяє утримати і до­сягти потребу, але далеко не лише це. Вона (взаємодія) виступає «чарівним» ме­ханізмом, так би мовити, «зворотної дії» — дозволяє оволодіти (іноді — подола­ти) власними безпосередньо-природними потягами, наприклад бажання здійснити правопорушення, однак особа не задовольняє цю нужду в наслідок закладеної риси у її характері – поваги до права. Б.М.Теплов, свого часу, сказав, що виникнення характеру — це є ово­лодіння людиною власними темпераментальними властивостями і диспо­зиціями. Взаємодія є процесом, в якому бере участь вся особистість як цілісність, якою б частковою і дискретною не здавалася нам ця операція. Звідси — і характер як цілісність.

Зло­чинці відрізняються особистостей, що поважають право не "злочинними ри­сами" їхньої психіки, а тими негативними рисами характеру, тією спрямованістю особистості, які склалися в умовах їхнього життя, навчання і діяльності. Для злочинця характерні агресивність у поведін­ці та імпульсивність у діях, відчуженість від суспільних цінностей і ду­ховної культури, високий рівень тривожності й невпевненості в собі. Усі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, а також біо­логічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, — свідчення її морально-психологічних недоліків[1,c.105] (правовий нігілізм, соціальний негативізм, жорстокість тощо).

Позитивне правове поле формується при поєднанні правомірних мотивів, правомірних дій і позитивних результатів. Правомірні вчинки і наміри безперечно характеризують високу морально-правову структуру особистості. Проте не можна судити про таку культуру на підставі одного, чи кількох вчинків. „ Коли людина здійснює який-небудь моральний вчинок, - писав Ф.Гегель, - то це ще не робить її доброчинною; доброчинною вона стає лише тоді, коли такий спосіб поведінки є постійною рисою її характеру”[2,c.29]. Спрямованість поведінки, постійна схильність чинити правомірно, а не інакше, визначає сутність індивідуальної моральності та високий рівне правоповаги.

Використана література:

1.     Бедь В. В.  Юридична психологія: Навч. посіб./  В. В.  Бедь — [2-ге вид., доп. і переробл.] — К.: МАУП, 2004. — 436 с.

2.     Гегель Г. В. Ф. Философия истории: Соч.: в 14 т. / Гегель Г. В. Ф.- Т. 8. - М.; Л.: Соцэкгиз., 1935- 470 с.