Горбань Д. Ю., Ковальчук Г. Л.

Національний університет державної податкової служби України, Україна

СУЧАСНІ  ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

У період побудови правової держави особливої актуальності набуває питання вдосконалення національного законодавства в цілому і такої сфери, як фінансове право, зокрема. Це пояснюється гострою необхідністю як поповнення доходної частини бюджету, так і розумного скорочення видаткової частини. Саме за допо­могою перерозподілу доходів свого бюджету і спрямування коштів на фінансу­вання пріоритетних напрямів (зокрема, вищу освіту) держава забезпечує вико­нання своїх завдань та функцій. Визначення пріоритетних напрямів своєї фінан­сової діяльності перебуває під постійним впливом та контролем держави, а дер­жавний вплив — це насамперед вплив правовий.

На різних рівнях державного управління, а також у освітянському просторі постійно ведуться дискусії щодо подолання хронічного бюджетного недофінансування не лише матеріально-технічного забезпечення процесу навчання, оплати праці викладачів, а й не менш важливого напряму — стимулювання наукових роз­робок, друкування навчально-методичних матеріалів. Крім того, приєднання України до Болонського процесу передбачає залучення додаткових коштів на зміну структури вищої освіти та її стандартів.

Проблемам фінансування вищих навчальних закладів присвячені праці вітчизняних та зарубіжних вчених, таких, як Ю. Богач, К. Грищенко, Б. Данилишен, С. Єрохін, В. Куценко, К. Павловський, О. Поліщук та інші. Аналізуючи сучасну ситуацію, науковці висловлюють думки про те, що пробле­му фінансової ефективності закладів освіти можна вирішити лише за підтримки їх розвитку приватними коштами. Наукові розробки повинні реалізуватися в обґрунтуванні державної політики реформування освітньої галузі.

На проблему забезпечення повною мірою нагальних фінансових потреб ВНЗ вказує Указ Президента України від 25.09.2008 р. № 857 «Про забезпечення даль­шого розвитку вищої освіти в Україні», де передбачено здійснення низки фінан­сових заходів з метою забезпечення її доступності і підвищення якості, інтеграції в європейський освітній простір, зокрема таких, як: забезпечення надання фінан­сової підтримки для оновлення їх матеріально-технічної, науково-методичної та інформаційної бази; удосконалення системи матеріального заохочення та фінан­сової підтримки молодих учених, аспірантів, докторантів та студентів, які беруть участь у виконанні науково-дослідних робіт; забезпечення бюджетного фінансу­вання видання державною мовою навчальної та наукової літератури для ВНЗ [2].

Досліджуючи причини такого становища із фінансуванням закладів освіти і науки за залишковим принципом, звернемося до правової регламентації шляхів мобілізації грошових коштів на зазначені цілі. Фінансування державних ВНЗ здійснюється відповідно до статті 61 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060 за рахунок коштів відповідних бюджетів, галузей народно­го господарства, державних підприємств і організацій [1]. Згідно з чинним законо­давством ВНЗ мають право залучати додаткові кошти з нормативно визначених джерел, серед яких:

1) кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

2) пла­та за надання додаткових освітніх послуг;

3) кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

4) доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (перелік платних послуг, які можуть на­давати державні навчальні заклади, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 р. № 38, із змінами і доповненнями) [3];

5) дотації з місцевих бюджетів;

6) дивіденди від цінних паперів;

7) валютні надходження;

8) доб­ровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, уста­нов, організацій, окремих громадян, інші кошти.

Фінансування фундаментальних та пошукових наукових досліджень, наукових програм, проектів державного зна­чення у вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах системи освіти згідно зі статтею 62 Закону України «Про освіту» здійснюється на конкурсній ос­нові в обсязі не меншому 10% державних коштів, що виділяються на утримання ВНЗ [1]. Фінансування прикладних досліджень і розробок здійснюється за рахунок бюджету та інших джерел, а результати досліджень реалізуються як товар відповідно до чинного законодавства.

Правова база дає підстави за наявності проблем часткового бюджетного фінансування залучати ВНЗ додаткові ресурси від власної господарської та договірної навчальної і наукової діяльності. На нашу думку, наявність такого права державних ВНЗ поряд з приватними є визначальним у процесі залучення додат­кових приватних інвестицій в освітню діяльність та створює необхідні можли­вості для забезпечення вільної конкуренції існуючих навчальних закладів держав­ного і приватного секторів, що позитивно впливає на якість освітніх послуг.

Отже, чинне законодавство створює умови для збільшення обсягу залучення приватних інвестицій в освітню сферу, підвищення значення ініціативності та са­моорганізації кожного окремого ВНЗ, ринкової конкуренції у наданні освітніх по­слуг державними та приватними установами. Водночас об'єктивна необхідність вимагає проведення системного реформування освіти не тільки відповідно до змін суспільного розвитку країни, а й нових підходів згідно з європейськими стандартами. Тому спробуємо окреслити основні напрями зміни системи фінан­сування освітньої галузі, які виключатимуть її інертність та забезпечуватимуть подальший розвиток відповідно до вимог сьогодення.

Пропонується у державній політиці з реформування освіти визна­читися з часткою витрат між державою та приватними надходженнями. На нашу думку, враховуючи вітчизняний досвід, доцільно запозичити ідеї змішаного фінансування, яке ґрунтується на частковій платності навчання у ВНЗ та програмах пільгових цільових кредитів для одержання вищої освіти.

Отже, нові економічні реалії висувають вимоги до ВНЗ щодо їх автономії, зменшення впливу адміністративних методів регулювання. Так, важливим аспек­том успіху стане професійна управлінська система. Слід запропонувати таку модель усім державним університетам, але не як директиву зверху, а скоріше як альтернативу, враховуючи, що цей про­цес повинен відбуватися поступово та системно за умови внутрішньої ініціативи закладу. Звертаючись до досвіду США, доцільно створити наглядові ради універ­ситетів, які б контролювали діяльність закладу в інтересах засновника (держав­ної, місцевої влади або приватних засновників) та допомогли б залучати нові ре­сурси, як приватні, так і громадські. 

 

Література:

1. Про освіту: Закон України від 23.05.1991 № 1060 // ВВР УРСР. -1991. -№ 34. - С. 451.

2. Про забезпечення подальшого розвитку вищої освіти в Україні: Указ Президента України від 25.09.2008 № 857 // Офіційний вісник Президента України. - 2008. - № 35. - Ст. 1124.

3. Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами : постанова Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 38 // Офіційний вісник України. - 1997. -№ 4. - Ст. 30.