Право / 9.Гражданское право

Форитор Тереза Михайлівна

Тернопільський національний економічний університет

Особливості патронату над дітьми в Україні

Виховання дітей-сиріт в сім'ї практикувалося здавна. На початку XIX століття було зареєстровано більше 45 тисяч дітей, які залишилися без бать­ківського піклування, за що їм виплачувалась винагорода зі скарбниці. На­далі влаштування дітей-сиріт в сім'ю на виховання існувало в різних формах (патронаж, патронат) як в дореволюційний період, так і після 1917 року на теренах колишнього СРСР. У післявоєнний період передача дітей на вихо­вання в сім'ї стала нечастим явищем із-за відсутності у держави можливості надавати матеріальну допомогу патронатній сім'ї і патронат почали ідентифі­кувати з опікою (піклуванням). Кодекс про шлюб та сім’ю вже не передбачав патронат, як спосіб влаштування у сім'ю дітей, які залишилися без піклу­вання батьків.

Актуальність полягає в тому, що даний інститут є порівняно новим у законодавстві і потребує ретельного засвоєння на теренах України.

Метою є поглиблення вивчення сутності патронату над дітьми.

Предметом є відносини, які виникають у зв’язку із укладенням договору про патронат і подальшою реалізацією патронатного виховання.

Протягом  останнього періоду практика передачі дітей, які залишилися без батьківського піклування, на виховання в сім'ю стала відроджуватись по­передньо у вигляді дитячих будинків сімейного типу. Положення про прийо­мну сім'ю було затверджено постановою Кабміну України.

Над даною темою працювали такі науковці як Стасюк Г., Хамайдюк О., Рудалєва Л., Мороз В., Лахтюк Л., Карпенко О., Дубовик І. та інші.

Патронатом у сімейному праві називається передача за договором ди­тини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклу­вання, на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного вихователя) до дося­гнення дитиною повноліття.

У сімейному законодавстві України поняття «патронат» з'явилось у зв'язку з прийняттям нового СК України. Глава 20 нового Кодексу так і нази­вається «Патронат над дітьми» і містить 5 статей (ст. ст. 252–256).

Охорона дитинства в Україні визнається загальнонаціональним пріори­тетом і здійснюється з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Основ­ними законодавчими актами, що забезпечують втілення в життя поставленої мети є: Конституція України, Закон України «Про охорону дитинства», Сі­мейний кодекс України, Правила опіки та піклування.

В Україні інститут патронату виник згідно з Кодексом законів про на­родну освіту 1922 року і встановлювався як засіб боротьби з бездоглядністю і правопорушеннями та застосовувався до двох категорій неповнолітніх, які потребували вміщення до дитячих закладів з інтернатом, у разі відсутності місць в них. Найбільш поширеним патронат став у повоєнні роки, коли з’явилася нова хвиля бездоглядних дітей та дітей-сиріт, які потребували пік­лування, а держава не спроможна була охопити їх дитячими закладами  [8, 101].

Згідно зі ст.1 ЗУ «Про охорону дитинства» діти, позбавлені батьківсь­кого піклування, - це діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку із позбавленням їх батьківських прав, відібранням від батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням батьками покарання в місцях поз­бавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком бать­ків органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження , тривалою хворобою ба­тьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також пі­дкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки та безпритульні діти [3][7, 55].

Безпритульні діти – це діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання [3].

Частина 1 ст.164 СКУ встановлює вичерпний перелік підстав для поз­бавлення батьків батьківських прав, зокрема, якщо:

-       мати чи батько не забрали дитину з пологового будинку або з іншого за­кладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом 6 місяців не вияв­ляли до неї батьківського піклування;

-       хронічними алкоголіками або наркоманами;

-       вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебра­кування та бродяжництва;

-       засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини [4, 110].

Законодавством визначено різні форми державної турботи про дітей, які залишились без батьківського піклування. Це – опіка і піклування, усино­влення, влаштування дітей на виховання в сім'ї громадян (патронат), у буди­нки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання. Основною метою діяльності всіх перелі­чених закладів є створення їх вихованцям необхідних умов для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки для самостійного життя і праці.

Патронатом у сімейному праві називається передача за договором ди­тини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклу­вання, на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного вихователя) до дося­гнення дитиною повноліття.

Влаштування дитини до інтернатного закладу не позбавляє орган опіки і піклування, служби у справах дітей за місцем перебування дитини від обов’язку продовжити діяльність щодо реалізації права дитини на сімейне виховання. Механізми, спрямовані на захист прав дітей-сиріт та дітей, позба­влених батьківського піклування, повинні спрацьовувати лише на користь дітей [6, 46].

Особам, які прийняли дітей до дитячого будинку сімейного типу, орга­нами опіки та піклування надається статус батьків-вихователів. А особи, які прийняли дітей до прийомної сім’ї, вважаються прийомними батьками такої дитини. На кожну дитину – вихованця дитячого будинку сімейного типу та на кожну прийомну дитину прийомної сім’ї відповідно до Порядку призна­чення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, поз­бавлених батьківського піклування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №81, виплачується державна соціальна допомога. Цю допомогу на дітей отримують батьки-вихователі та прийомні батьки. Крім того, особисто кожному з батьків-вихователів і одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення. Ці виплати здійснюють органи праці та соціального захисту населення [9, 21].

Специфіка патронату в сімейному праві як правового інституту виявля­ється в тому, що така передача здійснюється за договором про патронат, а не на підставі адміністративно-правового акта – рішення органу опіки чи піклу­вання. Цей договір укладається між органом опіки і піклування та особою, яка дала згоду взяти дитину на виховання (патронатним вихователем).

Сім’я для дитини – перша  модель суспільства, яку вона безпосередньо сприймає, а взаємини у сім’ї – перші зразки міжособистісних стосунків. У сі­мейному оточенні у дитини формуються певні ролі, свої функції у господар­ському житті, соціальні взаємини з дітьми і дорослими [5, 9].

За ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну квалі­фіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

З цією метою держава вживає заходів щодо:

– зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

– забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям;

– боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом надання дітям доступу до достатньої кількості якісних харчових продуктів та чистої питної води;

– надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди;

– пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку, встановленому законодавством [3].

Кожна дитина з моменту народження має право на ім'я та громадянс­тво. Місце і порядок реєстрації народження дитини визначаються сімейним законодавством, реєстрацію актів цивільного стану, а підстави і порядок на­буття та зміни громадянства визначаються Законом України «Про громадян­ство України», іншими нормативно-правовими актами (ст. 7).

За ст. 9 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних погля­дів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відпо­відає її віку. Це право включає свободу розшукувати, одержувати, викорис­товувати, поширювати та зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформа­ції, засобів зв'язку (комп'ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини. Їй забезпечується доступ до інформації та матеріалів з різ­них національних і міжнародних джерел, особливо тих, які сприяють здоро­вому фізичному і психічному розвитку, соціальному, духовному та мораль­ному благополуччю [3].

Діти мають право звертатися до органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і за­конних інтересів та скаргами про їх порушення.

Здійснення прав дитини на вільне висловлювання думки та отримання інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання за­ворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репу­тації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, оде­ржаної конфіденційно, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя [3].

Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторкан­ність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності ди­тини (ст. 10).

Держава здійснює захист дитини від:

– усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жо­рстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловжи­вання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;

– втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

– залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втяг­нення до азартних ігор тощо.

Держава через органи опіки і піклування, служби у справах неповнолі­тніх, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у порядку, встанов­леному законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, не­обхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого пово­дження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до від­повідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства [3].

Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і закон­них інтересів. Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється. Процедура розгляду скарг дітей на порушення їх прав і свобод, жорс­токе поводження, насильство і знущання над ними в сім'ї та поза її межами встановлюється законодавством.

Реалізація прав дитини здійснюється через обов'язки патронатного ви­хователя, на які розповсюджується дія Правил опіки і піклування.

Згідно ст. 72 ЦК:

1. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

2. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен врахувати її ба­жання.

3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення пот­реб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо.

4. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке пот­ребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклу­вання управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі [2].

Отже, патронатна сім'я утворюється на підставі договору, орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття за плату (ст. 252 СК). Договір укладається між органом опіки і піклування за місцем проживання дитини і патронатного вихователя. Підставою для укладання такого договору є заява осіб, які ви­явили бажання взяти дитину на виховання, з проханням передати їм на вихо­вання конкретну дитину, яка подається в орган опіки та піклування за місцем проживання дитини. Для передачі дитини в сім'ю патронатного вихователя необхідна згода цієї дитини, якщо вона в змозі її висловити (ст. 253 СК).

Патронатним вихователем можуть бути повнолітні громадяни, які ба­жають взяти на виховання дитину, яка залишилася без піклування батьків. Патронатний вихователь, на відміну від опікунів (піклувальників), знахо­диться в договірних відносинах з органом опіки і піклування і отримує вина­городу за виконання своїх обов'язків (ст. 254 СК).

Підставами для припинення договору за ініціативою органу опіки та піклування можуть бути такі обставини як виникнення у сім'ї неналежних умов для утримання, виховання і навчання дитини, а також повернення ди­тини батькам або усиновителям. Усі питання, які виникають в результаті дострокового припинення до­говору вирішується за згодою сторін, а при виникненні спору – в судовому порядку.

Література:

1. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2002. - N 21-22. - С.135.

2. Цивільний кодекс України  // Відомості Верховної Ради Укра­їни (ВВР). – 2003. - NN 40-44. - С.356.
3. Закон України «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради. – 2001. – №30. – С. 142.

4. Дубовик І. Позбавлення батьківських прав як засіб захисту прав дитини / І.Дубовик, Н.Чеботок// Вісник прокуратури. – 2007. - №4. – С.109-114.

5. Карпенко О. Хто допоможе дитині-сироті? // Іменем закону. – 2003. – 19.09-25.09. – С.8-9.

6. Лахтюк л. Новостворені форми влаштування дітей-сиріт /Л.Лахтюк// Вісник прокуратури. – 2010. - №6. – С.42-46.

7. Рудалєва Л. Опіка та піклування над особами, які не досягли 18 років, згідно з новим Цивільним кодексом України // Юридична Україна.- 2003. - №7. – С.55-57

8. Стасюк Г. Охорона дітей, позбавлених батьківського піклування в істо­ричному розвитку /Г.Стасюк // Право України. – 2005. - №2. – С.108-111.

9. Хамайдюк О. Справи сімейні, або Про усиновлювачів, опікунів, піклу­вальників, прийомних батьків та батьків-вихователів дитячих будинків сі­мейного типу / О.Хамайдюк// Довідник кадровика. – 2009. - №11. – С.14-22.