Економічні науки / 12. Економіка сільського господарства

Аспірантка Романюк І.А.

Полтавська державна аграрна академія, Україна

Соціально-економічна сутність зайнятості сільського населення та її види

Однією з найскладніших і найважливіших економічних категорій, які характеризують ринок праці, е зайнятість сільського населення. Це пов'язано з тим, що зайнятість сільського населення відображає раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення належного рівня життя та всебічний розвиток особистості.

Зайнятість сільського населення – це участь працездатного населення в суспільному виробництві. Залежно від тривалості і режиму працевлаштування зайнятість має два види: повна – трудова діяльність осіб протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить дохід, розмір якого забезпечує нормальний рівень життя; неповна – зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня або тижня, сезону з неповною оплатою праці.

Неповна зайнятість підрозділяється на добровільну (пов'язану з соціальними факторами з ініціативи працюючого) та примусову (зумовлену економічними причинами з ініціативи керівництва підприємства). Залежно від сфери застосування виділяють зайнятість: основну – в межах нормативного робочого часу; додаткову – понад нормований робочий час. В останні роки актуальності набули гнучкі графіки роботи та нестандартні форми зайнятості. Застосування гнучких графіків дає змогу встановлювати час роботи відповідно до потреб різних категорій працюючих.

В місцевостях з несприятливими природнокліматичними умовами широко застосовується вахтовий метод. Сутність такого методу полягає у виїзді працівників у місцевості з несприятливими природнокліматичними умовами на певний строк за скороченого часу відпочинку для того, щоб більш тривалий за строками відпочинок провести в місцях постійного проживання. Це дає змогу комплектувати підприємства необхідними кадрами, яких немає в малоосвоєних регіонах. Нестандартні форми зайнятості сільського населення набули останнім часом значного поширення як у розвинених європейських країнах, так і в Україні. Нестандартні форми зайнятості немає в малоосвоєних регіонах. Нестандартні форми зайнятості сільського населення включають:

- розподіл робочих місць, який припускає, що на одне робоче місце приймаються два або три працівники на умовах неповної зайнятості. Така форма зайнятості характеризується, з одного боку, збільшенням витрат на соціальні пільги, а з іншого – утриманням кваліфікованих працівників на підприємстві в умовах спаду виробництва;

- наймання тимчасових працівників на разові й сезонні роботи. Як правило, це непрестижна робота з низькою оплатою праці. Працівники не користуються всім набором соціальних гарантій (відпустка, надання путівок, вихідна допомога) і не захищені від звільнення. Така система найму дає змогу підприємствам заощаджувати на витратах на робочу силу;

- роботи на принципах субпідряду (лізингу) персоналу дозволяють виконувати ряд робіт, які не належать до основної діяльності й мають разовий або короткостроковий характер, за допомогою сторонніх організацій. Це дає змогу заощаджувати на загальних управлінських витратах, устаткуванні, витратах на набір та навчання персоналу й утримування кадрового резерву;

- надомна праця яка, як правило, оплачується гірше, вимагає менших соціальних виплат. Введення цієї форми зайнятості на підприємствах пов'язане з високими витратами на створення й утримання виробничих й офісних приміщень, розвитком комп'ютерної техніки й технології, що забезпечують необхідний обмін інформацією між виконавцями, одержання будь-якої вихідної інформації в режимі он-лайн. Надомна праця є привабливою для працівників з обмеженою дієздатністю, жінок і бажаючих мати додатковий заробіток. В останні роки з розвитком інтернет-технологій різко зросла чисельність надомників, що мають високий рівень кваліфікації, а саме інженерів, програмістів, науковців, фінансистів, бухгалтерів.

До зайнятого населення, згідно із законом України "Про зайнятість населення", належать:

- працівники, що працюють за наймом на всіх підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання;

- громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, фермери, особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, творчою працею тощо);

- назначені на оплачувані посади в органах державної влади, управління або в громадські організації;

- особи, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва;

- працюючі громадяни держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Література

1. Бородіна О.М. Людський капітал на селі: наукові основи, стан, проблеми розвитку / О.М. Бородіна. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 277 с.

2. Сільський сектор України на рубежі тисячоліть. У двох томах. Том І. Потенціал сільського сектора / Шепотько Л.О., Прокопа І.В., Гудзинський С.О. [та ін.]. – К.: Інститут економіки НАН України, 2000. – 396 с.

3. Якуба К.І. Життєвий і трудовий потенціал сільського населення України. Теорія, методологія, практика / К.І. Якуба. – К.: ННЦ ІАЕ, 2007. – 362 с.