Экономические науки / 15. Государственное регулирование экономики

Пакуліна А.А.*, Пакулін С.Л.**

* Українська державна академія залізничного транспорту

** ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку

НАН України»

Взаємодія державних владних структур і господарюючих суб'єктів при управлінні сталим соціальним розвитком

На процес управління сталим розвитком господарюючих суб'єктів соціальної сфери значно впливають соціальні стосунки, що складаються в суспільстві, де держава діє як суб'єкт стосунків, визначальний механізм управління, і як соціальний інститут, що сприяє забезпеченню умов стабільного функціонування господарюючих суб'єктів соціальної сфери.

Проведений аналіз зарубіжного досвіду та виявлення проблем взаємодії державних владних структур і господарюючих суб'єктів при управлінні сталим розвитком соціальної сфери дозволив нам зробити наступні висновки: державне фінансування соціальної сфери більше цілеспрямовано та часто служить підґрунтям для спільного фінансування програм розвитку соціальних об'єктів і комплексів; у соціальній сфері представлені всі основні інституціональні форми організації: приватнопідприємницька, неприбуткова та державна; у практиці державного фінансування основними стають два способи - (1) залучення позабюджетних джерел до фінансування державних проектів і програм і (2) стимулювання механізмів самофінансування соціальної сфери, для чого потрібне створення державою належних умов, що забезпечують ефективне здійснення цих способів; податкові та інші стимули сприяють надходженню до соціальної сфери приватного капіталу; для ефективного розвитку позабюджетних джерел фінансування, стимулювання добродійної діяльності потрібне створення неурядових добродійних організацій з метою організації ресурсної підтримки соціальної сфери, які б підтримувалися належним нормативно-правовим забезпеченням з боку держави, створюючи пільгове оподаткування й інші преференції для організацій і осіб, що беруть участь в добродійних акціях; чим вище громадський характер споживання і «неприбутковість» об'єктів соціального призначення, тим більше доля їх державного фінансування; на підприємствах соціальної сфери регіонів України необхідно сформувати надійні, а головне стабільні джерела фінансування; інвестування на регіональному або муніципальному рівні може бути забезпечене за рахунок введення спеціальних податків, що поступають безпосередньо в прибуткову частину територіальних бюджетів (при цьому сталості процесів інвестування на регіональному рівні могла б сприяти передача в прибуткову частину бюджетів суб'єктами соціальної сфери певної долі прибутків від зовнішньоекономічної діяльності, а також необхідно забезпечити напрям місцевими бюджетами податків на фінансування не лише поточних витрат, але і інвестицій); приватизація державних підприємств в соціальній сфері сприяє скороченню державного фінансування, а держава при цьому не здійснює прямі вкладення бюджетних коштів в інвестиційні проекти, пов'язані з розвитком соціальної сфери, віддаючи перевагу непрямим методам підтримки інвестиційного процесу; основою державних гарантій збереження та розвитку соціальної сфери повинно залишитися державне фінансуванні при ефективному розвитку позабюджетних джерел фінансування об'єктів соціальної сфери.

В Україні результативне рішення комплексу проблем соціально-економічного розвитку та створення засад сталого розвитку можливе лише у тому випадку, якщо будуть розроблені ефективні економічні, правові, організаційні, фінансові, адміністративні методи та способи зміни пріоритетів соціально-економічної стратегії держави та господарюючих суб'єктів, а також заходи, які у свою чергу дозволять соціальну сферу зробити привабливим об'єктом активного інвестування державного і приватного капіталу. Для створення найбільш сприятливих умов, що призводять до сталого розвитку господарюючих суб'єктів соціальної сфери, потрібні гарантовані преференції для інвестицій в соціальну сферу, а саме: національні та регіональні податкові пільги, митні пільги, державні гарантії.

Успішному реформуванню соціальної сфери потрібні розробка і реалізація комплексу заходів, що сприяють створенню умов для сталого розвитку, активізації інвестиційної діяльності, реальному досягненню результатів діяльності господарюючих суб'єктів в соціальній сфері, що відповідає умовам, необхідним для подолання світової фінансової кризи та оздоровлення економіки в цілому, адаптації умов діяльності господарюючих суб'єктів до сучасного глобалізаційного ринкового середовища.

Довгостроковими цілями здійснення державної соціальної політики, спрямованої на забезпечення сталого розвитку мають бути такі як створення умов для розвитку і відтворення соціального потенціалу господарюючих суб'єктів, регіонів і країни в цілому; збереження традицій соціального захисту, створення єдиного соціального простору регіонів, України в цілому.

Результативність і ефективність управління сталим розвитком зумовлюються в першу чергу якістю і цілеспрямованістю переходу до нових форм і методів управління соціально-економічним розвитком видів діяльності соціальної сфери і окремих господарюючих суб'єктів. Суть цих перетворень полягає, передусім, в розширенні господарської самостійності окремих видів діяльності та їх господарюючих суб'єктів, передачі значної частини функцій національних органів управління діяльністю, орієнтації на переважно економічні важелі дії на соціально-економічний розвиток господарюючих суб'єктів.

Комплексне дослідження та вирішення проблеми сталого соціального розвитку доцільно здійснювати з урахуванням наступних передумов: дослідження поставленої проблеми на основі відповідної концепції стійкості розвитку, а господарюючих суб'єктів соціальної сфери, як локальної соціально-економічної системи; застосування системного підходу як загальнометодологічної основи об'єктивного віддзеркалення системних властивостей функціонування господарюючих суб'єктів з урахуванням їх взаємин із зовнішнім і внутрішнім середовищем; взаємообумовленість процесів розробки та реалізації радикальних заходів щодо підвищення стійкості соціально-економічних систем різних рівнів складності «за вертикаллю» (від господарюючих суб'єктів в межах галузі до рівня національної економіки); розробка та реалізація організаційно-економічного і правового механізму підвищення стійкості функціонування та розвитку господарюючих суб'єктів соціальної сфери різних організаційно-правових форм і форм власності виходячи з відповідних методологічних і методичних основ.

В якості основи концепції сталого соціального розвитку доцільно розробити відповідну національну програму, в якій має бути передбачене рішення наступних основних завдань:

– створення об'єктивних умов для широкого доступу до послуг вітчизняних і зарубіжних організаційно-правових структур соціальної сфери усіх соціальних шарів суспільства;

– розвиток регіональних програм збереження об'єктів соціального призначення, збереження історико-соціальної спадщини України, її використання як основного чинника консолідації різних шарів і сил суспільства;

– вдосконалення нормативно-правової бази із захисту об'єктів соціального призначення, перехід до нового етапу інформатизації соціальної роботи, надання соціальних послуг;

– створення гнучкої системи доступності користування закладами соціальної сфери для незаможних і соціально незахищених груп громадян України шляхом введення пільгового обслуговування;

– активізація участі установ соціальної сфери і громадських діячів в реалізації освітніх програм в дошкільних закладах, загальноосвітніх школах, середніх спеціальних і вищих учбових закладах;

– спеціалізація установ соціальної сфери та збільшення різноманітності соціальних послуг, що пропонуються ними;

– розвиток багаторівневої професійної освіти в соціальній сфері;

– створення цілісної системи підготовки, перепідготовки і ротації працівників соціальної сфери, пріоритет підготовки фахівців нових професій відповідно до потреб створюваних типів установ соціального призначення;

– стимулювання та підтримка розвитку господарюючих суб'єктів соціальної сфери.