У зв‘язку з
розвитком ринкових відносин у нашій країні, підприємницька діяльність
здійснюється в умовах зростаючої невизначеної ситуації та мінливості економічного
середовища, що сприяє виникненню неясності та невпевненості в отриманні
очікуваного кінцевого результату. Це призводить до зростання небезпеки
виникнення не передбачуваних подій, тобто ризику.
Перспективу
розвитку підприємства можна визначити з деяких певних точок впевненості, якщо
завчасно передбачити діапазон можливих ризиків, які, як правило, виникають при
наявності конкретних умов і обставин. Будь-яку ризикову ситуацію можна
представити у вигляді взаємодії факторів ризику.
Фактор
ризику – це причини або рушійні сили, які породжують ризикові процеси [1]. Фактори ризику представляють собою вимоги, причини і
показники ризику, які впливають на діяльність підприємства, і представляють
ймовірну небезпеку виникненню втрат очікуваного прибутку або майна підприємства
в зв‘язку з зміною зовнішньої та внутрішньої сфери. Фактори ризику
характеризують стан підприємства в конкретній ризиковій ситуації, якщо вони між собою тісно пов‘язані
і взаємодіють.
Розглядаючи
функціонування підприємства як сукупність визначених проектів, взаємодіючих з
навколишнім середовищем, можна зробити висновок, що здійснення кожного
конкретного проекту викликає зміна середовища і порушує безліч інших проектів.
Таки чином, створенню ризикової ситуації сприяє будь-яка зміна в підприємницькій
діяльності [3].
Зовнішнє
середовище включає весь комплекс відносин і взаємодій внутрішнього середовища
підприємства з кожним з елементів зовнішнього середовища, а також сполучення
декількох елементів одночасно. Одні з них безпосередньо впливають на
підприємство, тобто на стан його внутрішнього середовища, інші – побічно.
Найбільш суттєвим зовнішнім фактором ризику
прямої взаємодії, які на даний момент
сформулювалися в Україні є
наступні: несвоєчасність регулювання
керівництвом, яке виражене очікуванням значних законодавчих змін з деякою
ймовірністю введення їх в дію; нестабільність існуючого податкового
законодавства, межуючи господарську діяльність підприємства; дію прямих і
потенційних конкурентів, виробництва продуктів-замінників; ступінь економічної
залежності від постачальників; спад загального життєвого рівня населення, зміни
потреб; кримінальні обставини , тощо. Усі ці фактори здатні стати прямої
загрозою для підприємства, а, отже, серйозним джерелом створення ризикової
ситуації.
Одним з
фундаментальних факторів ризику прямого впливу є нестабільність існуючого
законодавства. Безумовно, у наше динамічне століття, обійтися без змін діючого
законодавства, часом навіть кардинально, практично неможливо.
Крім
факторів, здібних створити пряму взаємодію на здійснення ризику, також існують
зовнішні фактори ризику непрямої взаємодії. До них відносяться: можливі зміни в
економіці та їх потенційний вплив на рівень цін, наприклад темпи інфляції;
політичний стан в державі; можливі зміни в технології виробництва, застосування
нових комп‘ютерних технологій з метою проектування нових товарів та послуг в
управлінській діяльності і т.д.; соціальна сфера, включаючи зміни суспільних
цінностей, відносини, традиції.
Ризикова
ситуація виникає при наявності конкретних умов, що супроводжують тому чи іншому
виду діяльності. Відповідно, весь комплекс
залежних і незалежних факторів ризику й обставин, що сприяють виникненню
ризику, являє собою ризикову ситуацію, що створює умови для існування і реалізації
ризику.
Виникнення
ризику природно обумовлено тісним взаємозв'язком зовнішніх і внутрішніх
факторів. Тому що зовнішнє середовище
має здатність впливати на внутрішнє середовище підприємства, де доцільно в
першу чергу аналізувати і враховувати зовнішні фактори ризику, що впливають на
підприємство. Сумарний результат впливу негативних факторів ризику, як
зовнішніх, так і внутрішніх, може з'явитися сильним негативним потенціалом для
підприємства.
Після
впливу ризику необхідно оперативно відновити рівновагу внутрішнього середовища
підприємства. З цією метою бажано створити спеціальні служби, функціональними
обов'язками якої є забезпечення економічної безпеки і запобігання всіх
непередбачених витрат. Політика економічної безпеки повинна відбивати уразливість
підприємства до різних типів ризикової ситуації, що дозволяє робити
пріоритетними інвестиції в області
найбільшої вразливості.
Різні
керівники по-різному сприймають ризикову ситуацію, тому і прийняте ними рішення носить суб'єктивний
характер. Вважається, що кожен керівник може прийняти рішення, керуючись
достатньою інформацією, хороший керівник приймає рішення і при недостатній
інформації, ідеальний – діє в абсолютній невідомості. Однак на практиці і
хороший, і ідеальний керівники чи
свідомо чи інтуїтивно, але завжди
враховують ризик.
Таким
чином, заповзятливий керівник, підприємець повинен вміти передбачати виникнення
ризиків, управляти ними, а не шукати справу без будь-яких перешкод. Для цього
потрібна об‘єктивна інформація про внутрішнє та зовнішнє середовище, стан
ринкової ситуації, професійні фахівці, специфіка конкретного виду
підприємницької діяльності.
Жоден
підхід до ризику в підприємницькій діяльності не буде корисним доти, доки його
висновки не повідомлять тим, хто має безпосереднє відношення до систем і
процесів, пов‘язаних з ризиком, а ті, в свою чергу, не застосують їх на
практиці [2].
Література:
1. Альгин А.П. Риск и его роль в общественной жизни. – М.: Мысль, 1989. – 187
с.
2. Лапуста М.Г., Шаршукова
Л.Г. Риски в предпринимательской деятельности.
– М.: Инфра-М, 1996. – 224 с.
3. Проблеми економічного ризику:
аналіз та управління: Зб. наук. Пр. – К.: Либідь,
1998.