К.е.н. Кушнір B.C.

ХНТУСГ ім. П.Василенка

Анн Робер Жак Тюрго: перше обгрунтування категорій

цінності і ціни

Вперше чітке положення про те, що цінність речі визначається її корисністю, ще у 1750 році висунув Галіані Фернандо (1728-1789 p.p.) у своїй книзі "Трактат про гроші". При цьому під корисністю він розумів значення тієї потреби, яку задовольняє дана річ.

Однак перше обгрунтування категорій цінності і ціни у їх взаємозв'язку здійснив Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781).

Як зауважує він у своїх роботах «Роздуми про створення і розподіл багатств» (1766) та «Цінності і гроші» (1769), слово «цінність» має декілька значень: як сила і здоров'я у фізичному розумінні, як відповідна людським потребам придатність предметів і дарів природи і як цінність у торгівлі. Під цінністю в значенні придатності Тюрго має на увазі реальну властиву речі якість, завдяки якій вона придатна для використання [1, с 173]. Говорять, що рагу, наприклад, нічого не варте, якщо воно погане на смак, що така-то тканина варта більшого і т. д.

Цінність речі для людини можна визначити лише в порівнянні з іншими речами, причому ці оцінки будуть змінюватись у часі відповідно до змін потреб людини. Голодний дикун віддасть перевагу дичині перед ведмежою шкурою, а наївшись і відчувши холод, — буде вважати ведмежу шкуру дорогоцінністю. Дитина віддасть перевагу цукеркам перед каштанами, викинувши каштани з кишень і поклавши туди цукерки.

Цінність предметів залежить від їх рідкісності. При достатку води людина не прагне її накопичувати, не вважаючи її за велику цінність. У пустелі ж вода має безмежну ціну.

На цінність впливає, за Тюрго, і можливість збереження предметів для використання в майбутньому.

У сукупності цінність предмета, яка формується під впливом даних трьох елементів (придатності для людини, рідкісності і можливості збереження), Тюрго назвав «цінністю значення» як таку, що «в дійсності... цілком визначено показує, який ступінь значення надає людина предмету своїх бажань» [1, с 176].

Цінність значення (або оцінка чи ціна) предмета виражає частку засобів людини (її капіталу як здібностей, турбот, праці і часу), які вживаються для відшукування даного предмета без пожертвування тими предметами, які рівні або більш важливі. Людина оцінює предмети відповідно до їх значення для свого благополуччя у порівнянні із загальною сумою своїх потреб і величиною своїх можливостей (засобів).

«Звідси випливає, — пише Тюрго, — що цінність значення предмета для ізольованої людини точно становить частку сукупності її засобів, що відповідають її бажанню стосовно того чи іншого предмета, який вона хоче використати для задоволення цього бажання. Можна сказати іншими словами, що це є відношення даної пропорційної частини до сукупності засобів людини; це відношення можна було б виразити дробом, який має в чисельнику одиницю (частку, частину), а в знаменнику число цінностей або рівних пропорційних частин, що містить у собі всі засоби людини [1, с 177].

Цінність значення предмета встановлюється людиною стосовно до самої себе. Ця цінність значення пропорційна інтересу людини до предмета, який вона хоче придбати. При обміні предметами кожна людина, зокрема, порівнює тільки дві цінності або два інтереси: цінність (інтерес) до предмета, який є в неї, і цінність (інтерес) до предмета, якого вона бажає. При цьому кожний з тих, хто обмінюється, надає більшої цінності предмету, який він хоче придбати, порівняно з тим предметом, який він хоче віддати.

Ця перевага цінності значення предмета, що купується, є єдиним мотивом обміну. Обмін не відбувся б, якби кожний не знаходив у ньому особистої вигоди і не думав, що він одержує більше, ніж дає.

Однак якщо розглядати обидві сторони, що обмінюються, в сукупності,

то виявиться, що різниця в цінності значення буде однаковою для обох сторін, тому що, якби вона була неоднаковою, то обмін не був би рівновигідним і не міг би бути здійсненим. Тому залишається безспірним, що при обміні кожний дає рівну цінність за рівну цінність.

Тюрго пише: «Якщо дають чотири міри маїсу за п'ять оберемків дров, то дають також п'ять оберемків дров за чотири міри маїсу, і, виходить, чотири міри маїсу в цьому окремому обміні рівноцінні п'яти оберемкам дров. Обидва ці предмети мають, таким чином, рівну мінову цінність» [1, с 181].

Мінова цінність за Тюрго це середня цінність значення предметів, яка прийнята обома сторонами, що обмінюються, і яка забезпечує рівність цінності в обміні. Тюрго пропонує назвати мінову цінність «...оціночною цінністю, тому що вона визначає ціну, або умови обміну» [1, с 182].

Оціночна цінність в обміні між двома людьми становить, за Тюрго, відношення між сумою частин їх обопільних засобів, яку вони визначають для відшукування кожного із обмінюваних предметів і загальною сумою всіх засобів обох цих людей.

Тюрго звертає увагу на те, що ціна і цінність— різні поняття, які необхідно розрізняти. Цінність речі як здатність задовольняти ті чи інші потреби, не можна виразити в самій собі. Єдиний спосіб виразити цінність — це порівняти кількість речей, рівних у своїх кількостях по цінності, тобто виразити цінність у ціні.

Ціна — це певна кількість речі, яка віддається в обмін при купівлі іншої речі однакової цінності. Той, хто дає за чотири мішки маїсу п'ять оберемків дров, може виразити ціну маїсу в кількості дров, сказавши, що мішок маїсу коштує оберемок з четвертиною дров. Але, з іншого боку, той, хто дає маїс за дрова, ціну дров може виразити в кількості маїсу, сказавши, що оберемок дров коштує чотири п'ятих мішка маїсу.

Кількість того, що віддається, є ціною того, що купується, за рівних їх цінностей. Але при обміні кожна з обмінюваних протилежних речей є ціною другої. Рівні цінності виражаються в неоднакових цінах. Цінність і ціна, будучи

різними за своєю суттю поняттями, можуть без труднощів замінювати одне одного в повсякденному вжитку.

Тюрго показав також на прикладі обміну двома предметами (дровами і маїсом) між чотирма людьми, що мінова цінність існує як середня цінність значення або як оціночна цінність для більшості зайнятих в обміні.

По суті Тюрго виділяв цінність суб'єктивну і об'єктивну, яка встановлюється на ринку.

Тюрго підкреслює, що відношення пропозиції до попиту «це єдиний принцип, який безпосередньо встановлює ціни всіх речей, що мають цінність у торговому світі» [1, с 164]. Він відрізняє дві ціни— «поточну, яка встановлюється відношенням пропозиції і попиту, і основну ціну, яка в застосуванні до товару є те, чого дана річ коштує робітнику» [1, с 164]. Основна ціна не є за Тюрго безпосередньою основою поточної ціни, але це мінімальний рівень поточної ціни, тому що, якщо виробник продає свій товар у збиток, він перестає його продавати і виробляти. Основна ціна у Тюрго — це фундаментальна ціна у Кене.

Що стосується заробітної плати, то основна ціна — це та, чого коштує робітникові його прожиток. Крім того, необхідно, щоб робітник одержував певний прибуток, щоб мати запас на чорний день і на виховання своїх дітей.

Література:

1. Тюрго А.Р. Избранные экономические произведения /Пер. С фр. Л.М.Бродской и А.Н.Миклашевского. - М.:Соцэкгиз, 1961. - 198 с.