Экономические науки / 1. Банки и банковская система.

к. е. н. Семенов А.А., студент 4-го курсу Мандрика В.В.

Фінансова глобалізація та її вплив на банківський сектор України

Донецкий национальный университет экономики и торговли

им. М. И. Туган-Барановского

Сучасні тенденції на світовому фінансовому ринку свідчать про підсилення ролі транснаціональних фінансових груп (ТФГ). Одним із основних стратегічних напрямків ТФГ США, Німеччини, Японії, Франції, Великобританії є експансія на менш розвинуті ринки Америки, Східної Європи та Південно-Східної Азії.

Ця експансія зумовлена наступними факторами: перенасиченням ринків розвинутих країн фінансовими ресурсами; довгостроковою тенденцією до зниження процентних ставок в розвинутих країнах, що призвело до мінімізації прибутковості капіталу; закріпленням принципів безперешкодного доступу до фінансових послуг і захисту інвестицій у рамках СОТ у 1-ій половині 90-х; цілеспрямованою політикою «відкритих дверей», яка проводилася урядами деяких країн Східної Європи та Латинської Америки; фінансовими кризами, після яких в деяких перехідних економіках (Болгарія, Мексика, Таїланд, Туреччина) спостерігалось різке збільшення присутності іноземного банківського капіталу [1].

Враховуючи те, що Україна через наявні геополітичні та економічні позиції не залишиться осторонь світових глобалізацій них процесів, особливої уваги потребує оцінка потенційних переваг та ризиків пов’язаних з фінансовою глобалізацією та розробка стратегії адекватного реагування на експансію ТФГ на внутрішній фінансовий ринок країни.

Доробок вітчизняних вчених в питаннях, пов’язаних із впливом фінансової глобалізації на розвиток фінансового ринку України представлений роботами А. Гальчинського, І. Крюкової, Н. Шелудька, В. Замовця, В. Шевчука, З. Муцишина, В. Гаркавенка, О. Пересади.

Ці вчені розглядають різні аспекти цього питання: проблеми курсоутворення, ефективності валютного механізму, зовнішні боргові зобов’язання держави та корпоративного сектору, питання цінової та економічної політики, проблеми платіжного балансу, макрорівноваги в перехідних економіках, трансформацію фінансових систем в умовах глобалізації, кредитування економіки України міжнародними фінансовими організаціями.

Зважаючи на вагомість цих досліджень, в цій статті авторами обґрунтовується доцільність розробки ефективної стратегії реагування місцевих банків на експансію ТФГ у внутрішній фінансовий сектор країни.

Проблема розробки стратегії активного реагування уряду України на експансію ТФГ посилилася приблизно з 1998 року, коли внаслідок фінансової кризи кількість банків з іноземним капіталом на внутрішньому фінансовому ринку становила 28 банків, а питома вага статутного капіталу банків у сукупному капіталі становила 20,8 %.

До цього банківська система України була малопривабливою для іноземного капіталу через наднизьку ефективність та надмірну концентрацію ризиків.

Отже, з 1998 року перед урядом України стоїть задача розробки ефективної стратегії реагування на експансію ТФГ.

В рамках даної статті авторами пропонується розробка двох альтернативних стратегій: “політики органічного розвитку місцевих банків” та політики “відкритих” дверей.

Політика органічного розвитку ґрунтується на припущенні, що основою еволюційного розвитку банків України є розширення ресурсних можливостей за рахунок внутрішніх джерел – осідання національних заощаджень.

Роль внутрішніх заощаджень в “органічному” розвитку фінансового сектора оцінюється за допомогою коефіцієнта інтенсивності заощаджень ().

Він показує, яка частка валових заощаджень трансформується в інвестиційні ресурси фінансових інститутів в динаміці [2]:

Згідно з припущенням, еволюційний розвиток фінансового сектора можливий лише тоді, коли “осідання” заощаджень у банківській системі відбувається швидше, ніж зростає реальний ВВП:

≥

- норма заощаджень;

- коефіцієнт інтенсивності залучення заощаджень;

- темпи економічного зростання;

- індекс-дефлятор ВВП.

Якщо номінальні темпи економічного зростання перевищують норму заощаджень, помножену на коефіцієнт інтенсивності, відносна забезпеченість економіки фінансовими ресурсами скорочуватиметься.

Проведений аналіз дозволив зробити висновок, що для досягнення рівня розвинутих країн українській банківській системі необхідно 50 років. Саме тоді можна досягти норми заощаджень – 0,2, інтенсивності залучення заощаджень – 0,2 та середньорічних темпів зростання – 5%.

Таким чином, політика «органічного» розвитку носить довгостроковий характер. Така тривалість “перехідного “ періоду неприйнятна насамперед з позицій інтересів реального сектора та населення як споживача фінансових послуг.

Крім того, історичний досвід переконує, що закритість фінансового сектора найчастіше не приводить до формування конкурентоспроможних місцевих фінансових інститутів. Місцеві банки, заробляючи на різниці у вартості ресурсів на міжнародних і внутрішньому ринках, вдаються до надмірних запозичень за кордоном, що часто закінчується технічними дефолтами і фінансовими кризами. Закономірним завершенням політики “органічного” розвитку стає поглинання ТФГ місцевих банків у період фінансових криз, тобто тоді, коли вартість таких банків стає мінімальною або нульовою.

Саме такі стратегії експансії реалізуються “титанами” – HSBC Holding та Citigroup у Латинській Америці та Східній Азії.

Отже, більш ймовірною альтернативою є застосування виваженої політики відкритих дверей. Політична підтримка інтеграції місцевих банків у потужні ТФГ може прискорити розвиток фінансового сектора на основі порівняно дешевих і ефективних механізмів капіталізації банків (за рахунок ресурсів, залучених ТФГ на фондових ринках). Для успішного проведення політики «відкритих» дверей важливою є орієнтація уряду країни реципієнта на ліберальну модель економічного розвитку, що буде підкріплена реальною політикою.

Очевидно, що епоха міжнародної консолідації та інтеграції банківського сектору лише розпочинається. Оцінку потенційних загроз та переваг цих процесів не можна проводити на суто теоретичному рівні. Потрібен всебічний аналіз практики, стратегії та макроекономічних наслідків експансії ТФГ на український ринок, більша формалізація запропонованих моделей. Для України на сучасному етапі актуальним є перехід до виваженої політики «відкритих дверей».

Список використаної літератури:

1. Top 1000 World Banks. “The Banker”, July 2004, p. 168

2. Зимовець В. Місце фінансового сектора у сучасних концепціях інституціональної організації економіки «Економіка України»№11, 2004, с. 25