Экономические науки / 7 „Учет и аудит”

Воронова М.О.

Київський національний економічний університет,

кафедра бухгалтерського обліку, доцент, к.е.н.

Загальні методи оцінки об'єктів права промислової власності у складі нематеріальних активів

Економічна оцінка об'єктів права промислової власності у складі нематеріальних активів і, зокрема, патентів на винаходи і технічне ноу-хау може здійснюватися неспецифічними і специфічними методами.

Неспецифічні, тобто загальні методи мають у своїй основі:

· оцінку первинної (належній переоцінці і зменшенню на різні види зносу) балансової вартості активів за реальною ціною їх придбання, якщо вони отримувалися як купувальні капітальні ресурси, а не вартість створення активу власними силами [1,2];

· оцінку їх поточної балансової вартості (переоціненою, але без урахування зносу) за ринковою вартістю аналогічного майна [1,2]. З коректуванням на функціональні відмінності від оцінюваного активу за такими параметрами:

· по провідному (одному, двом) споживчому параметру;

· по сукупності основних споживчих властивостей (показників), зважених на їх значущість, або значущість їх поліпшення в даний момент для споживача;

· по співвідношенню цих параметрів з відповідними характеристиками якогось "еталону", яким може бути як реально існуючий зразок, так і „синтетичний” реально не існуючий об'єкт;

· оцінку величини з надійністю (або з урахуванням відповідних рис) очікуваного реального (очищеного від інфляційних очікувань) дисконтованого грошового потоку (сукупності дисконтованих до моменту оцінки грошових потоків підприємства) при подальшому комерційному використанні даного активу [2,3,4].

Докладніший розгляд цих методів дозволяє зробити наступні зауваження.

Перше, ціною придбання патентів на винаходи і технічного ноу-хау може бути:

· ціна відповідно повної патентної і/або ноу-хау-ліцензії, придбаною у третьої особи;

· ціна підрядного договору на створення науково-технічної продукції, за яким до замовника перейшли права на патентування винаходів та виняткові права на використання технічного ноу-хау, що містилися в розробці;

· ціна ліцензійного договору на передачу науково-технічній продукції, що містила даний винахід і ноу-хау;

· витрати і зобов'язання підприємства (збільшені множенням на коефіцієнт накопичення, зворотний коефіцієнту дисконтування – до моменту оцінки) у зв'язку з придбанням прав на оцінювані нематеріальні активи за трудовими угодами (або за іншими умовам) у власних працівників, що їх створили.

Якщо отримувалася не повна, а проста або виняткова ліцензія на патент і/або ноу-хау, то оцінюваний нематеріальний актив зберігає свою величину, рівну ціні ліцензії, але кваліфікується він вже не як патент або власний ноу-хау, а як ліцензія патентна або безпатентна.

Власні витрати на патентування, підтримку режиму секретності технічного ноу-хау, інші витрати з доведення об’єктів до стану придатності у використанні додаються до оцінки вартості зазначених об’єктів.

Друге, оцінка будь-якого майна за його ринковою вартістю виявляється справедливою, якщо це майно є біржовим товаром. Якщо це оригінальні винаходи і ноу-хау, то подібний прийом непридатний. А тому необхідно удаватися до особливих способів котирування їх ринкової вартості. До подібних способів відносяться :

· самостійний збір конкурентних матеріалів (тобто матеріалів з продажу аналогічних оцінюваним активам);

· отримання котирування ціни аналогічної інтелектуальної власності від спеціалізованих позабіржових брокерів;

· ініціація переговорів з приводу продажу оцінюваного активу (ліцензій на його використання) з потенційними його покупцями, якщо вони відомі, з метою досягти попередньої документованої домовленості про ціну продажу оцінюваного нематеріального активу.

Трете, оцінка активу по очікуваному дисконтованому грошовому потоку (або, в простішому варіанті, дисконтованому прибутку) при подальшому комерційному використанні даного активу є найскладнішим способом оцінки. Оскільки він вимагає застосування фінансової математики з елементами макроекономічного аналізу інвестиційного середовища, експертної оцінки конкретних інвестиційних ризиків, а також оцінки частки залучених інших активів підприємства, які використовуються для отримання відповідних грошових потоків (прибутків).

Така методологія оцінки або базується на грошовому потоці і слід застосовувати метод визначення індивідуальної ставки дисконту згідно моделі оцінки капітальних активів або на методі кумулятивної побудови індивідуальної ставки дисконту залежно від премій за окремі інвестиційні ризики. Якщо ж оцінка ґрунтується на безборговому грошовому потоці, вказану ставку дисконту слід визначати за методом середньозваженої вартості капіталу.

Література

1. Міністерство фінансів України, наказ від 19.10.1999 р., № 242. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 „Нематеріальні активи”.

2. Цыбулев П.Н. Оценка интеллектуальной собственности: Учеб. пособие – К.: Ин-т интел. собств. и права, 2005. – 196 с.

3. Цибульок П.М., Чеботарьов В.П., Зінов В.Г., Суіні Ю. Управляння інтелектуальною власністю.

4. Кабінет Міністрів України;  Постанова, Національний стандарт №1 від 10.09.2003 р. № 1440 „Загальні засади оцінки майна і майнових прав”.