Омельченко Г.В.

Викладач кафедри банківської справи

Харківського інституту банківської справи

Університету банківської справи НБУ

Сучасні підходи до розгляду механізму управління фінансовою діяльністю банку

Сучасні процеси глобалізації та інтернаціоналізації поряд зі зростанням конкурентної складової певним чином впливають на всі сфери діяльності національної економічної системи. Запорукою ж стабільності та фінансової стійкості держави є надійна ефективно функціонуюча банківська система. Відповідно, особливе місце серед існуючих теоретичних і практичних проблем банківської справи займає проблема управління фінансовою діяльністю банку. Її сутність полягає в тому, що для ефективного функціонування банку в умовах нестабільності ринкових процесів, управління повинне забезпечувати його фінансову стійкість у поточному та прогнозованому періодах.

Сучасні банки часто зіштовхуються із кризовими ситуаціями. Це значною мірою є наслідком неефективного управління, заснованого на результатах неадекватного процесу оцінювання банками власного економічного положення. Проблема підвищення ефективності управління банком значною мірою пов’язана зі швидкістю змін, що відбуваються в зовнішньому і внутрішньому середовищі банку. Ефективна система управління повинна оперативно реагувати на зміни, що відбуваються. Відповідно й буде розширюватися розмаїття важелів впливу та керованих процесів, порівняно з простою підтримкою фінансової стійкості. Отже можна наголосити на втраті уваги дослідників до решти важливих аспектів, що повинні враховуватися при організації управління фінансовою діяльністю банку. Вони залишаються недостатньо розглянутими як в теоретико-методичному, так і в прикладному плані.

При розгляді проблеми можна визначити структуру й різновиди фінансової діяльності банку. До їх складу пропонується віднести: управління портфелем активів; управління структурою капіталу; управління достатністю капіталу; максимізації доходів від використання продуктивних активів; управління витратами; управління цінністю активів; управління процентним ризиком; управління вартістю акціонерного капіталу. Окрім того, можна зробити висновок про обов’язкову необхідність розгляду особи, що приймає рішення (суб’єкта управління) як елементу формованого механізму.

Необхідність розробки механізму управління діяльністю банку вимагає проведення семантичного аналізу зазначеної категорії. При цьому, для більш дієвого економічного обґрунтування, пропонується відійти від законодавчо визначеного тлумачення банку як юридичної особи, яка має виключне право здійснювати у сукупності такі операції, як залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, відкриття й ведення банківських рахунків, та переорієнтуватися на системно-процесний підхід.

Отже, з одного боку банк можна розглядати як сукупність бізнес-процесів, орієнтованих на задоволення потреб клієнтської бази, з іншого – як соціально-економічний об'єкт (сукупність людей і матеріальних ресурсів, згрупованих у підсистеми, що пов'язані між собою й із зовнішнім оточенням та підкоряються системі управління, зорієнтованої на досягнення економічних результатів).

Таким чином, кожен механізм має двоїсту сутність. З одного боку, його можна розглядати як процес, як послідовність дій спрямованих на досягнення певної мети, з іншого боку – як явище, як систему взаємозалежних між собою елементів, які взаємодіють на підставі певних правил і процедур, для реалізації програми або цілі. Розгляду механізму управління діяльністю банку у вигляді сукупності бізнес-процесів процесу не суперечить його визначенню як послідовності економічних явищ.

Відповідно, елементами механізму завжди одночасно виступають похідне явище (готовність до змін), кінцеве явище (поява й закріплення нової якості) та весь процес, що відбувається в інтервалі між ними (безпосередня взаємодія суб’єкту зі світом).

Такий підхід повністю відповідає наведеному вище структуруванню видів діяльності. Структура видів діяльності банку відповідно буде розширюватися й включатиме таки галузі як виробництво, маркетинг, фінанси й роботу з персоналом.

Інший підхід до розуміння сутності механізму управління розглядається як цілісна система, що складається із взаємозалежних підсистем, таких як критерії управління й оцінки персоналу; елементи об'єкта управління, на які здійснюються впливи (фактори управління); ресурси й стимули, за допомогою яких здійснюється вплив; методи оцінки й прийняття управлінських рішень із метою досягнення конкретної мети. Сутність даної категорії визначається як система основних форм, методів, важелів використання економічних законів, розв'язання протиріч суспільного виробництва, а також формування потреб. В свою чергу механізм управління визначається як сукупність форм, структур, методів і засобів управління, об’єднаних єдністю мети, з допомогою яких здійснюється ув’язка і узгодженість суспільних, групових і особових інтересів, забезпечуються функціонування і розвиток підприємства як соціально-економічної системи. Механізм управління характеризується сукупністю взаємозв'язків між всіма елементами виробництва, способів постановки цілей, їхнього досягнення в процесі керуючого впливу.

Отже, ігнорування принципів управління може створити ситуацію, що у кінцевому результаті приведе до помилок в управлінській діяльності. Саме тому, знання й використання принципів в практичної діяльності є умовою ефективного управління. А формування механізму управління фінансовою діяльністю банку обов’язково повинно здійснюватися шляхом вибору методів впливу на певні фактори внутрішнього й зовнішнього середовища.