Доц. Корягін М.В., доц.Гринкевич С.С., Гончарук І.В.

Львівська комерційна академія

Еволюція теоретичних поглядів

на принципи побудови фіскальної системи.

Першим науково-обґрунтовану концепцію оподаткування запропонував А. Сміт. Основоположні принципи А. Сміта удосконалив Дж. С. Мілль. Він критикував вчення А. Сміта з позицій фіскальної рівності, стверджуючи, що дохід не є точним критерієм платоспроможності, а отже не можна ототожнювати ці поняття. Дж. С. Мілль вирішальне значення надавав принципу рівномірності податкового тягаря і вважав, що саме рівномірність має стати суттєвим правилом у податковій справі і в усіх державних справах. “Подібно до того, як уряду не слід проводити відмінностей між окремими особами або класами щодо їхніх вимог вигод від діяльності уряду, так і будь-які жертви, які він своєю чергою вимагає від них, мають по можливості рівним тягарем лягати на всіх. Як наслідок, рівномірність оподаткування як принцип політики означає рівномірність жертв. Вона означає такий розподіл податків, що стягуються для покриття урядових витрат, від якого б ніхто із платників податків не потерпав не більше і не менше, ніж кожен інший” [1, с. 445].

Подальшого розвитку вчення про принципи оподаткування набуло у працях А. Вагнера. Він, зокрема, вважав, що система оподаткування в суспільстві ґрунтується на низці принципів, які можна систематизувати в такі групи: фінансово-технічні, що включають принципи достатності й рухомості; народногосподарські, тобто ті, яким належить вибір потрібного джерела і вибір окремих податків з урахуванням впливу окремих форм і видів оподаткування на діяльність платника; справедливості, куди входять всезагальність і рівнонапруженість; податкового управління, що передбачає визначеність, зручність, дешевизну стягнення податків [2, с.204].

На відміну від А. Вагнера, А. Трівус (прихильник кейнсіанської концепції) виходив із домінуючого значення народногосподарських принципів. Він вважав, що фіскально-економічна система з метою виконання своєї ролі як знаряддя економічної політики, повинна будуватися так, щоб самі підприємці були зацікавлені в економічній діяльності в потрібному для держави руслі. “Тут має місце наступний принцип: податковий прес повинен розподілятися між окремими галузями народного господарства в оберненій пропорції відповідно до їх значення для економічного розвитку країни” [3, с. 52]. Природно, А. Трівус переслідував цим мету повніше сформулювати принцип визначеності податків відповідно до завдань економічної політики. За А. Смітом податки повинні бути визначені відносно часу, способу, розміру платежу, що, очевидно, є дуже суттєвим правилом фіску, оскільки відсутність визначеності негативно впливає на економіку, не дає можливості скласти суб’єктам господарювання достовірний бізнес-план, розподілити в часі передбачені видатки, примушує іммобілізувати частину коштів на випадок податкової неплатоспроможності тощо. Значення окреслених факторів важливі для платника лише з огляду на негативний вплив носіїв фіскальних відносин на нагромадження та раціональне використання фінансових ресурсів. Якщо законодавчий орган керується тим, щоб податки не тільки “менше шкодили, але й мали позитивне значення для народного господарства, … щоб платник податку здійснював діяльність у бажаному для держави напрямі, … щоб у нього виник відповідний інтерес, необхідно, щоб він знав не лише час, спосіб сплати, розмір, внутрішню цінність наступного внеску, але й самі основи оподаткування (об’єкт, одиницю) і, зокрема, які фіскальні наслідки має в кожному окремому випадку та чи інша дія чи бездіяльність” [3, С.52]. Розглядаючи запроваджений А. Вагнером принцип достатності, А. Трівус надає йому дещо більшого значення: “Під достатністю податків, з точки зору економічної політики, слід розуміти таку висоту податкових ставок, які гарантують той народногосподарський ефект, до якого прагне законодавець” [3, С.52]. Аналіз основних принципів побудови фіскально-економічної політики, запропонованих А. Трівусом, має суттєве значення для побудови раціональної системи оподаткування в перехідній економіці, оскільки правильність його висновків і узагальнень підтвердила світова фіскальна практика.

Особливої уваги заслуговує позиція В. Твердохлєбова щодо формування основних принципів оподаткування та їх критичний аналіз, проведений А. Соколовим у роботі “Теорія податків”. В. Твердохлєбов вважає найважливішим принципом фіскально-економічної політики принцип розвитку продуктивних сил. “Розвиток продуктивних сил, – пише він, – ось той зовнішній принцип оподаткування, який повинен лягти в основу кожної податкової системи, з позицій якого наука має право оцінювати ці системи, не втручаючись у галузь етики і зберігаючи свій політичний нейтралітет” [4, с. 49].

Розвиток продуктивних сил, як відомо, характеризується насамперед зростанням обсягу чистого національного продукту та його збільшенням на душу населення. З огляду на це, А. Соколов універсальний принцип оподаткування сформулював так: “…податки повинні сприяти, або хоча б не суперечити абсолютному й відносному зростанню чистого національного продукту” [5, с. 65].

У такому узагальненому вигляді цей принцип не повинен викликати будь-яких заперечень, оскільки суспільство зацікавлене в зростанні національного багатства. Однак дещо суперечливою є сама ідея того, що податки здатні сприяти розвитку продуктивних сил. Адже саме через податки вилучається певна частина коштів з народного господарства, частково обезкровлюючи останнє. З цього можна зробити висновок, що податки стримують розвиток економіки. Не підлягає сумніву, що для народного господарства було б значним полегшенням, якщо б ті послуги, які надає йому держава, були б безоплатними. Однак сподіватися, що держава, володіючи апаратом управління не витрачатиме коштів на його утримання, марно. Утримання державного апарату – це необхідні витрати народного господарства, без яких воно не може обійтись. На потреби державного управління певна частина національного продукту від суб’єктів господарювання повинна вилучатися обов’язково. Однак вилучати відповідну суму коштів можна з якнайменшими витратами для розвитку продуктивних сил. І та фіскально-економічна система, за якої таке можливо, – ефективна і сприяє розвитку народного господарства.

Отже, податки певним чином обезкровлюють економіку, але це не виключає необхідності побудови фіскально-економічної політики відповідно до рівня розвитку продуктивних сил. Важливо, що цей принцип недостатньо визначений, тому висновки щодо нього не завжди обґрунтовані.

“Справа в тому, – підкреслює А. Соколов, – якщо формула розвитку продуктивних сил може вважатися загальноприйнятою, то шляхи і способи її практичної реалізації можуть бути зовсім різними. І тут виникають суттєві протиріччя. Наприклад, нагромадження, без сумніву, – необхідна умова розвитку продуктивних сил, але нагромадження вимагає обмеження поточного споживання трудящих, а між тим підвищення їх добробуту – необхідний чинник і мета розвитку продуктивних сил. Це істотно коливає стійкість і практичну цінність вказаного критерію” [5, с. 66].

На наш погляд, усі суперечності з приводу основного принципу побудови фіскально-економічної політики вирішуються самим життям. Це не виключає, що на окремих етапах система оподаткування може увійти в конфлікт з тенденціями зростання народного господарства. Але в кожному економічно прогресивному суспільстві пріоритетність повинна надаватися продуктивним силам, а не податковій системі.

Література

1. Миль Дж. Основы политической экономии / Дж.Миль – М.: Прогресс, 1981. – Т. 3. – 445 с.

2. Wagner A. Finanzw / A. Wagner – 1883. – В.2. – S. 304.

3. Тривус А. А. Налоги как орудие экономической политики / А. А. Тривус – Баку: РИО АСПС, 1925. – 176 с.

4. Твердохлебов В. Н. Новейшие финансовые проблемы (1914-1923 гг.) / В. Н. Твердохлебов – Петроград, 1923. – 156 с.

5. Соколов А. Теория налогов / А. Соколов – М., 1928. – 204 с.