Пакулін С.Л.*, Євсєєва О.О. **

*Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

** Українська державна академія залізничного транспорту

Формування та зміцнення конкурентних переваг

підприємства

В сучасних умовах економічне зростання на будь-якому рівні корелює з продуктивними можливостями людини, обумовленими, в першу чергу, її природними та набутими розумовими, творчими, комунікативними здібностями, з освітньо-кваліфікаційними характеристиками індивідууму. Це дає підстави для висновку, що інтелектуальні ресурси є джерелом економічного зростання на макроекономічному рівні, передумовою забезпечення та підвищення конкурентоспроможності на рівні підприємства.

Конкурентоспроможність – складна комплексна порівняльна категорія, що не має загальновизнаного універсального визначення. В сучасних трактуваннях конкурентоспроможність об’єкта зводиться до володіння перевагою. На нашу думку, під конкурентоспроможністю підприємства доцільно розуміти реальну та потенційну здатність господарюючого суб’єкта задовольняти конкретні суспільні потреби, яка опосередкована більш ефективним, порівняно з конкурентами, використанням обмежених економічних ресурсів в мінливих умовах ринку, що підтверджується здатністю підприємства утримувати впродовж певного проміжку часу певну частку ринку.

Рушійними силами формування та зміцнення конкурентних переваг підприємства є низка чинників. На наш погляд, класифікація чинників конкурентоспроможності може бути здійснена не лише за джерелом утворення, а й за іншими ознаками: ступінь контрольованості, спрямованість, характер дії, залежність від суб’єкта управління, ранг відповідно до внеску в підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Сила і характер впливу розглянутих чинників конкурентоспроможності підприємства значною мірою пов’язана із формуванням, накопичення, розвитком та використанням інтелектуальних ресурсів підприємства.

Виділення факторів конкурентоспроможності підприємства є передумовою для визначення мірила оцінки конкурентоспроможності підприємства – критеріїв. При цьому, на нашу думку, множинність факторів забезпечення конкурентоспроможності корелює з множинністю критеріїв, які можливо систематизувати у такі групи: споживчі, операційні та іміджеві критерії конкурентоспроможності підприємства.

Досягнення підприємством відповідності критеріям конкурентоспроможності вимагає дотримання певних вимог, серед яких на перший план, на нашу думку, висуваються такі вимоги: виробляти продукцію в кількості необхідній та достатній для насичення ринку; формувати номенклатуру та асортимент продукції максимально адекватно потребам ринку; забезпечувати своєчасність випуску та поставки продукції; оптимізувати ціноутворення на продукцію підприємства; забезпечувати якість продукції згідно з умовами споживання; формувати та підвищувати рівень сервісного обслуговування; підвищувати ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства; сприяти створенню авторитету та позитивного іміджу підприємства.

Необхідною умовою забезпечення підприємством адекватності критеріям конкурентоспроможності та виконання відповідних вимог є розвиток інтелектуальних ресурсів підприємства.

Проблематика інтелектуальних ресурсів підприємства має кілька основних підходів: філософський, бухгалтерський (обліковий), юридичний, управлінський, економічний. Використовувані у вітчизняній теорії та практиці терміни «нематеріальні активи» та «інтелектуальна власність» недостатньо повно та точно характеризують зміст інтелектуальних ресурсів в економічному аспекті, оскільки акцентують увагу або на оціночному, або на нормативному правовому підході до ідентифікації та використання інтелектуальних ресурсів. Інтелектуальним ресурсам притаманна двоїстість: з одного боку, знання, інформація, освіта, інженерні рішення, проектні розробки, наукові дослідження відіграють важливу роль як фактори виробництва; з іншого інтелектуальні ресурси в новій (нематеріальній, інтелектуальній ) економіці виконують функції генератора нових знань.

Інтелектуальні ресурси підприємства охоплюють сукупність сформованих та накопичених інтелектуальних і комунікативних здібностей (можливостей) працівників, які використовуються у виробничо-господарській діяльності підприємства і включають результати творчої та інтелектуальної праці співробітників, а також організаційні знання, характерні для визначеного підприємства. Інтелектуальні ресурси підприємства зростають не шляхом додавання інтелектуальних ресурсів окремих працівників, а на основі їх взаємодії та виникнення позитивних синергічних ефектів.

На основі аналізу різних підходів до визначення структури інтелектуального капіталу та інтелектуальних ресурсів розроблено модель структури інтелектуальних ресурсів промислового підприємства, згідно з якою пропонується їх розглядати як сполучення та взаємодію двох комплексних елементів: унікальних компетенцій та упредметнених активів.

Складовими унікальних компетенцій є людські та комунікаційні ресурси підприємства, що містять в собі кілька компонентів (людські активи, науково-освітній потенціал підприємства, управлінські процеси, корпоративна культура та корпоративний клімат). Упредметнені активи складаються з організаційних та інформаційних ресурсів, в структурі яких виокремлюються: активи інтелектуальної власності; активи інфраструктури ринку (торговельна марка; клієнти, покупці, партнери; канали розподілу тощо); ділова репутація; інформаційні системи та технології.

На рівні окремого суб’єкта господарювання сутність взаємодії конкурентоспроможності з інтелектуальними ресурсами підприємства проявляється у взаємному впливі, їх обумовленості один одного. Всебічному розгляду взаємодії конкурентоспроможності з інтелектуальним ресурсом підприємства, вибору адекватних методів аналізу та управління нею сприяє запропонована класифікація взаємодії за різними параметрами: мета; об’єкт; характер; елементи системи стратегічного управління; функції управління; ступінь регулювання; механізм; форма; суб’єкти формування; динаміка; спосіб взаємодії.