Економічні науки / 10. Економіка підприємства

к.е.н. Богацька Н.М., Коробко А.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

На даний момент є дуже актуальною для вивчення тема методів калькулювання собівартості продукції. Перехід на ринкові засади господарювання передбачає комплекс заходів, спрямованих на підвищення рентабельності всіх галузей економіки, раціональне та економне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. У зв’язку з цим стає визначальною роль вартісних важелів впливу на ефективність виробництва, обліку та контролю за формуванням собівартості продукції. Собівартість як комплексний показник має максимально синтезувати та у вартісній формі відображувати технологічні й організаційно-економічні умови виробництва відповідно до інтенсивного рівня розвитку господарства. Тільки в цьому разі показник собівартості може бути успішно використаний для поліпшення управління виробництвом, оцінки економічної ефективності основних і оборотних активів, вибору оптимальних варіантів технології виробництва та організації його управління. Вдосконалення міжгосподарських і міжгалузевих зв’язків. У випадку цих вимог актуальності набуває належна організація обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Як показує аналіз, помилки та неточності при визначенні собівартості продукції виступають чинниками, які негативно впливають на прийняття управлінських рішень, що не відповідають меті підприємства та вимогам ринку.

Різні аспекти обліку витрат та калькулювання собівартості продукції досліджувалися багатьма вченими. Однак окремі наукові положення залишаються ще дискусійними. До них належать: з’ясування сутності методу обліку витрат і методу калькулювання собівартості продукції, розробка науково обґрунтованих принципів їх класифікації; економічний зміст собівартості та склад витрат, які її формують; групування витрат за статтями і об’єктами калькуляції тощо.

Проблема калькулювання собівартості та обліку витрат розглянута в працях І. Басманова, П. Безруких, М. Білухи, Ф. Бутинця, С. Голова, І. Житної, Ю. Кузьмінського, В. Линника, Є. Мниха, Я. Соколова, В. Сопка, М. Чумаченка, М. Врублевський, Т. Карпова.

Більшість авторів під методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розуміють сукупність прийомів документування і відображення виробничих витрат, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукції, а також віднесення витрат на одиницю продукції. Іншими словами, це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво по калькуляційних об’єктах і прийомів розрахунку калькуляційних одиниць.

М. Врублевський під методом калькуляційного обліку собівартості продукції розглядає сукупність прийомів ведення обліку й контролю витрат виробництва в розрізі калькуляційних статей витрат, які забезпечують застосування різних способів калькулювання фактичної собівартості продукції.

Т. Карпова зазначає, що система обліку витрат на виробництво має відображувати взаємозв’язок прийомів і способів узагальнення витрат і контролю за використанням виробничих ресурсів порівняно з діючими нормами й ефективністю, що планується. До системи управлінського обліку витрат на виробництво; обліку виходу готової продукції; визначення її собівартості.

Тобто поняття методу обліку витрат в економічній літературі найчастіше розглядається у нерозривному взаємозв’язку із способами обчислення собівартості продукції. Зрозуміло, що кінцевою метою виробничого обліку є калькулювання собівартості продукції.

На наш погляд, слід чіткіше розрізняти методи обліку витрат на виробництво і методи калькулювання собівартості продукції. Методи обліку витрат визначаються насамперед технологічними й організаційними особливостями виробництва і мають відображувати процес формування витрат в його конкретних умовах. При цьому накопичення витрат має не тільки забезпечити реальне обчислення собівартості продукції, а й слугуватиме інтересам найефективнішого управління виробництвом.

Організація виробничого обліку передбачає певне групування витрат підприємства. Загалом виробничі витрати слід, по-перше, акумулювати по місцях їх виникнення, по-друге, відносити на конкретну продукцію. Це досягається на рівні аналітичного обліку. При цьому даються різні визначення об’єкта обліку витрат: вид діяльності, продукт, виробничий підрозділ, завдання, поставлені менеджером, на які відносять витрати підприємства; ознака, згідно з якою здійснюється групування виробничих витрат для цілей управління; предмет або сегмент діяльності, що потребує окремого вимірювання пов’язаних з ним витрат.

Об’єктом обліку витрат є продукція, роботи, послугами або вид діяльності підприємства, які потреби визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. В системі обліку може передбачатися вимірювання величини витрат без відображення і виміру виходу продукції (робіт, послуг). Таким чином можна виділити такі групи об’єктів обліку витрат: види продукції, вироби, групи однорідних виробів, окремі технологічні процеси, замовлення, види виробництв, види витрат, структурні підрозділи, центри відповідальності, носії витрат, місця виникнення витрат, господарські сегменти, окремий бізнес тощо.

Носії витрат – види продукції (робіт, послуг) підприємства, які призначені для реалізації на ринку і потребують інформації про собівартість. Нерідко носії витрат ототожнюють з об’єктами калькулювання. При цьому об’єктами калькулювання собівартості є різного ступеню готовності окремі види й одиниці продукції (робіт,послуг) основного і допоміжних підрозділів, технологічних стадій, фаз,переділів виробництва. Об’єкти калькулювання собівартості продукції взаємопов’язані з об’єктами обліку витрат виробництва і можуть збігатися.

Об’єкти обліку витрат і об’єкти калькулювання мають різне призначення та зміст. Якщо під об’єктами обліку витрат розуміють сукупність витрат, то під об’єктами калькуляції – певний вид продукції. Місця виникнення витрат і центри відповідальності як внутрішньовиробничі одиниці обліку і контролю мають самостійне значення в системі аналітичного обліку в разі впровадження на підприємстві комерційного розрахунку, який передбачає високу економічну самостійність структурних підрозділів і ринкові відносини між ними.

На вибір об’єктів обліку витрат істотно впливають: організація виробництва. Технологічні особливості, рівень спеціалізації підрозділів, структура управління підприємством; технічні параметри продукції, що виробляються; система контролю за витратами; ступінь освоєння внутрішньогосподарського розрахунку; інноваційні рішення та ін.

Отже, на нашу думку, під методом обліку витрат на виробництво слід розуміти сукупність способів побудови аналітичних позицій (аналітичних рахунків) з формування витрат з метою обґрунтованого калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) і управління ними. Зазвичай використовують такі основні методи обліку витрат: простий, попередільний, позамовний, нормативний. При цьому простежується нечітке розмежування методів обліку витрат та калькулювання.

Література:

1. Типове положення по плануванню, обліку та калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.96 р. № 473.

2. Врублевський Н.Д. Управленческий учет издержек производства и себестоимости продукции в отраслях экономики: Учеб. пособие. – М., 2004. – 376 с.