Мельничук К.В

Вінницький торговельно – економічний інститут,Україна

Проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні

З самого початку реалізації проголошеного керівництвом України курсу на переведення національної економіки на інноваційний шлях розвитку виникли серйозні труднощі з фінансуванням цього процесу.  Таке реформування потребує значних капіталовкладень, проте ані держава, ані вітчизняні підприємці та бізнесмени їх не мають.

Сьогодні понад 90% продукції, яка виробляється в Україні, не має відповідного науково-технологічного забезпечення. Як наслідок, вітчизняна продукція стає все менш конкурентоспроможною, а в експорті зростає частка мінеральної сировини і продукції, отриманої після його первинної переробки.
Цей факт також підтверджують оцінки авторитетних міжнародних експертів За їх оцінками рейтинг української економіки в цілому є доволі низьким, а саме:

1. за рейтингом глобальної конкурентоспроможності(GCI rank)), згідно доповіді Всесвітнього економічного форуму "The Global Competitiveness Report 2008 -2009" (станом на  08.10.2008 р.), Україна займає 72 місце у світовому рейтингу конкурентоспроможності економік (у 2007 р. – 73).  

2. за рейтингом у сфері інновацій - 73-75 місце, ділячи його із Пакистаном і Єгиптом.

3. згідно індексу мережевої готовності -  75 місце (Росія - на 70-му).

4. за рейтингом конкурентоспроможності, згідно розрахункам Інституту розвитку менеджменту в Лозанні (IMD-Lausanne) “World Competitiveness Yearbook – 2007”, серед 55 прорейтингованих країн Україна посідала у 2008 р. - 48-е місце ( 2007 р. - 54).

За даними IMD-Lausanne, найбільшого удару по рейтингу України завдали такі чинники, як різке зростання інфляції, мала частка ВВП на душу населення, велика енергоємність виробництва.

В Україні до цього часу:

- не задіяні механізми підтримки інноваційної діяльності, ефективність яких підтверджена досвідом багатьох   країн;

- відсутня відповідна фінансово-кредитна, податкова і амортизаційна політика;
- не створені і умови, які б сприяли широкому залученню в інноваційну сферу позабюджетних інвестицій, перш за все з боку вітчизняних комерційних структур і банків.

Для створення реальних умов для переходу економіки України на інноваційну модель розвитку державі доцільно насамперед звернути увагу на створення механізмів покриття інноваційних ризок.

З цією метою на державному рівні необхідно розробити такі заходи:
- створити умови для капіталізації інтелектуальної власності;
- створити систему стимулів, яка сприяла б, вітчизняних і зарубіжних інвесторів залученню банків, а також великих підприємств до інвестування засобів в розвиток венчурних (ризикованих) інноваційних фірм і проектів;
- розробити чітку систему лад надання державних гарантій кредитуванню перспективних інноваційних проектів.

За умов реформування економіки України перехід на інноваційну модель розвитку означає, насамперед, пошук нових джерел фінансування для активізації інноваційної діяльності. .

Малий інноваційний бізнес є базою, основним живильним венчурним середовищем.
Технопаркові структури є найбільш перспективними центрами інноваційної діяльності які повинні стати базою та виконувати ряд найважливіших функцій по формуванню НІС.

1. розроблення програм інноваційного розвитку конкретних регіонів з урахуванням пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіонального рівня;

2. реалізація програм інноваційного розвитку регіонів з поточним корегуванням.

Висновки

1. Тенденція інноваційної діяльності останніх років засвідчуює необхідність державної підтримки фінансової політики у виробничій сфері та спрямування ії у річище стратегічних структурних пріоритетів на формування сучасних чинників конкурентоспроможності національної економіки.

 2. Рівень використання інновацій вкрай незадовільний.  Україна має низький рівень конкурентоспроможності машино-технічної та іншої наукомісткої продукції низький рівень "інтелектуалізації" експорту

3.Оптимальним варіантом розвитку інноваційної складової в економіці країни будє створення мережі технопарків та територіальних центрів («полюсів») зростання,

4. Інноваційна діяльність повинна базуватися на ефективному використанні інтелектуального та промислового потенціалу регіонів, сприяти комерціалізації знань і технологій, а відповідно і становленню інноваційної інфраструктури, яка виступає як основне джерело впровадження високих технологій у виробничий процес