Ас. Нікітіна В.Б.

Національний університет харчових технологій

Харчова промисловість України: ключові поняття та проблеми їх ідентифікації

Харчова промисловість була, є і буде детермінантом фінансової системи всього аграрнопромислового комплексу оскільки від результатів її роботи залежить і ступінь розрахунків за спожитий врожай із сільськогосподарськими підприємства, і обсяг замовлень на сільськогосподарську техніку. Водночас при з’ясуванні генези та еволюції поняття харчова промисловість було помічено, що досить часто в монографічній та періодичній науковій літературі поняття “харчова промисловість”, “харчова і переробна промисловість”, “харчова індустрія” використовуються як нетотожні, крім того, в саме поняття харчова промисловість різні дослідники-харчовики вкладають неоднозначний зміст та по різному визначають структурні складові галузі, що спричиняє неспівставлення статистичних й аналітичних даних різних авторів. Так М.П. Сичевський керуючись новітніми тенденціями й перспективами розвитку галузі вкладає в категорію “харчова індустрія” елементи атрофованого харчового кластеру забуваючи при цьому семантичне походження слова “індустрія” (з анг. мови industry – промисловість).

Вдаючись в історичний екскурс за Загальносоюзним класифікатором галузей народного господарства, який використовувався у вітчизняній статистиці до 2000 р., харчова промисловість складалась з харчосмакової, м’ясної, молочної й рибної. Окрему групу галузей становили борошномельна, круп’яна та комбікормова промисловості. Харчосмакова промисловість об’єднувала найбільшу групу спеціалізованих галузей з виробництва продовольчих товарів із сировини рослинного походження (хлібопекарська, цукрова, кондитерська, макаронна, олійно-жирова, плодоовочева, виноробна, спиртова, лікеро-горілчана, пивоварна, дріжджова, крохмалопаточна, соляна, чайна, парфумерно-косметична, тютюнова, виробництво безалкогольних напоїв, харчових концентратів), а також виробництва інших продовольчих товарів – усього 22 підгалузі. До складу м’ясної промисловості відносили підприємства з переробки худоби і птиці та вироблення м’яса і м’ясних продуктів. Молочна промисловість об’єднувала підприємства, які виробляли молоко і молочні продукти. Рибна промисловість включала підприємства з вилову та переробки риби, морського звіра і рибопродуктів; рибоконсервні та рибокоптильні підприємства; холодильні рибосховища; рибні порти; ставкові й озерні господарства з вирощування риби та ін. Окрему групу галузей складали борошномельно-круп’яна та комбікормова промисловості, що переробляють зерно та інші види сировини рослинного походження для продовольчих, фуражних та технічних цілей. В статистичній літературі (збірники, бюлетні, огляди, експрес випуски, доповіді тощо) ці підприємства часто подавались окремим рядком, результати їхньої діяльності хоч і не включались до сумарних показників харчової промисловості, що публікувались в статистичних щорічниках того часу, однак в наукових дослідженнях, як правило, при аналізі проблем розвитку харчової промисловості вони використовувались виходячи з кінцевого призначення їх продукції.

З 2000 р. за вимогою міжнародних стандартів статистичного обліку на фоні євроатлантичної спрямованості економічних реформ в країні вітчизняні статисти, види діяльності, що пов’язані з переробкою аграрнопромислової сировини й виробництвом продовольчих товарів, об’єднали в групу “харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів”, але при цьому деякі галузі й окремі виробництва (соляна, парфумерно-косметична, виробництво мила та ін.), які раніше за народногосподарською класифікацією (ЗКГНГ) належали до складу харчової промисловості, при запроваджені нової класифікації за видами економічної діяльності (КВЕД) були включені в інші підгрупи обробної та добувної промисловостей (відповідно група “Добування корисних копалин, крім паливно-енергетичних” добувної промисловості та підгрупа “Виробництво мила та миючих засобів, засобів для чищення та полірування; парфумерних та косметичних засобів” групи “Хімічна та нафтохімічна промисловість” переробної промисловості), що обумовило наявність специфічних та латентних рис в розвитку харчової промисловості країни до і після згаданих реформ. В певній мірі підняте нами питання співставності результатів роботи харчової промисловості країни вирішується шляхом використання так званих перехідних коефіцієнтів лише по трьом групам кількісних показників які на думку М.П. Сичевського, Д.Ф. Крисанова уособлюють розвиток харчової промисловості: 0,982 – кількість підприємств; 0,961 – вартість основних засобів; 0,933 – знос основних засобів. Поряд з цим задекларовані перевідні коефіцієнти мають значну кількість недоліків серед яких необхідно виокремити, по-перше, виокремлені критерії розвитку харчової промисловості для яких були розроблені перехідні коефіцієнти не являються детермінантою її розвитку оскільки зростання вартості основних засобів може відбуватись скажімо під впливом законодавчо дозволеної індексації чи особливостей облікової політики суб’єктів господарювання, а кількість підприємств не в якій мірі не характеризує розвиток індустрії з якісної точки зору. Тому доречно було б розробити перехідні коефіцієнти для наступної групи критеріїв: обсяг виробленої/реалізованої продукції, обсяг валових капітальних інвестицій та маса експортованої продукції. По-друге, розроблені перехідні коефіцієнти не є універсальними оскільки їх використання для виокремлених статистами кіл (“велике” і “мале” коло) не можливе внаслідок специфіки колової структури промисловостей.

Поряд з цим слід зауважити, що наукові баталії щодо виключення зі складу “Виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів” останньої складової, на нашу думку, втрачають свою актуальність у зв’язку із історичною приналежністю тютюнової промисловості до харчосмакової на фоні можливості появи нового вектора в проблемі співставності результатів роботи її в цілому за вже згаданий нами проміжок часу.