Трофіменко О.В.

Науковий керівник: к.е.н. Юрій Е.О.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Ефективність корпоративного управління стає вирішальним фактором успішної роботи компаній в ринкових умовах. Для багатьох компаній, фінансових інститутів, бірж і урядів країн ця вимога ринку є на сьогодні однією з головних. За відсутності ефективної структури, що визначає взаємини ради директорів, виконавчого органу та акціонерів, українські компанії та економіка в цілому будуть постійно стримуватися в своєму розвитку нестачею капіталу.

Одним із найважливіших чинників ефективного розвитку корпоративних відносин є відносини всередині підприємства, або корпоративна культура. На жаль, сьогодні ці відносини ще далекі від належного рівня через постійні конфлікти між менеджментом підприємства та його акціонерами, між власниками малих та великих пакетів акцій, між стратегічним інвестором та іншими акціонерами. Доки ці відносини не вийдуть на цивілізований рівень, ні про який розвиток корпоративного управління говорити не можна.

Дослідження в сфері корпоративного управління вітчизняними науковцями почали здійснюватись нещодавно. Основними науковцями які розглядають питання корпоративного управління є: Л.А. Бардаченко, Л.А. Венгер, С.І. Козлов, М.І. Небава, О.В. Шеремет та інші. Не зважаючи на теоритичні доробки цих вчених на даний час існує ще цілий ряд проблем які потребують свого вирішення.

Аналіз ситуації щодо реалізації права акціонерів, зокрема дрібних, на отримання дивідендів, показує, що в Україні практично не купують акцій з метою отримання дивідендів, бо дивіденди корпорації не виплачують. Акції купуються, щоб одержати прибуток на різниці їх курсів. Чому так склалося? Справа в тому, що в законодавстві передбачені випадки, коли дивіденди за акціями не виплачуються, але нічого не сказано про обов’язок корпорації виплатити частину прибутку акціонерам, якщо цей прибуток є в наявності. Тобто механізм реалізації права акціонерів на отримання дивідендів в Законі відсутній. Також недостатньо опрацьоване питання щодо розмежування положень та норм дивідендної політики: які належать до компетенції винятково загальних зборів, а які мають бути зафіксовані у Статуті корпорації. Річ у тім, що при вирішенні питань виплати дивідендів на загальних зборах (як це сьогодні передбачено законодавством) цілком можуть бути знехтувані інтереси дрібних акціонерів з боку власників крупних пакетів акцій або простої більшості.

Одним з напрямків врегулювання цього питання може стати чітка законодавчо закріплена регламентація порядку виплати дивідендів. Це сприятиме тому, що дрібні акціонери почуватимуть себе більш захищеними і матимуть певні гарантії щодо отримання частини прибутку компанії [1, 17].

Водночас слід передбачити всі можливі наслідки таких рішень, наприклад, у вигляді штучної мінімізації реального прибутку.

Однією з найважливіших проблем є і те, що менеджмент багатьох компаній діє або винятково у власних інтересах, або на користь найбільшого акціонера, або групи афілійованих акціонерів, але не на користь всіх акціонерів. Це виявляється, зокрема в тому, що власники одержують дохід від власності через позадивідендні канали з використанням різного роду фінансових схем. Природно, дохід цей одержують тільки акціонери, що контролюють менеджерів, або самі керівники підприємства, якщо вони є власниками [3, 29].

Загалом можна констатувати, що порівняно із європейською, англо-американською та японською системами корпоративного управління в Україні не забезпечено достатньої прозорості діяльності АТ і треба прагнути до значно ширшого доступу акціонерів і громадськості до інформації про діяльність підприємств, що унеможливить прояви тінізації та корупції. Крім того, як відомо, чим прозоріша діяльність корпорації, тим привабливішою вона є для інвесторів. З цією метою доцільно включити до кола питань, що не є конфіденційними, такі: інформація про власників найбільших пакетів акцій, розмір винагороди провідних менеджерів та ін. Слід також забезпечити рівний доступ до інформації всіх акціонерів та передбачити адміністративну (фінансову) відповідальність посадових осіб за ненадання інформації [2, 41].

Розглянувши вище перелічені недоліки проведення політики корпоративного управління можна виокремити такі основні напрями розвитку корпоративного управління в Україні як удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів та забезпечення рівноправності акціонерів, удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств, розмежування повноважень між органами управління товариства, формування та розвиток культури корпоративного управління, розробки та запровадження Кодексу (національних принципів) корпоративного управління.

Урахування перелічених напрямків удосконалення корпоративних відносин та закордонного досвіду дасть змогу вітчизняним корпораціям перейти на істотно інший рівень функціонування корпоративних відносин.

Література:

1. Бардаченко Л.А Проблеми корпоративного управління // Правовий тиждень -2009 - №42(168).

2. Венгер Л.А. Еволюція формування системи корпоративного управління: світовий досвід та українська практика //Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №1 (67).

3. Козлов С.І. Корпоративні відносини: тенденції та особливості регулювання // Юр.газета - 2006 - №1 (61).

4. Малик І. П. Формування української моделі корпоративного управління в контексті світового досвіду // Наукові вісті НТУУ «КПІ». – 2005. – № 2 (40). – С. 13–20.

5. www.niss.gov.ua