Экономические науки/7.Учет и аудит

Хатнянська А.О., докт. екон. наук, проф. Чіж В.І.

Донбаський державний технічний університет

Особливості визначення справедливої вартості основних засобів для проведення переоцінки

Однією з глобальних тенденцій розвитку фінансової звітності є поступовій перехід до оцінки її статей за справедливою вартістю.

Аналітичний звіт, підготовлений АССА (Асоціацією присяжних сертифікованих бухгалтерів – глобальним об’єднанням фінансових фахівців), стверджує, що принцип «справедливої вартості» має бути одним із ключових у міжнародних стандартах обліку. У цьому звіті глобальна організація наводить докази на захист методів обліку, заснованих на принципах (МСФЗ), та закликає до того, щоб «справедлива вартість» залишалася ключовим елементом майбутніх глобальних стандартів бухгалтерського обліку [1].

Гармонізація системи бухгалтерського обліку в Україні з міжнародними стандартами також привела до відповідного застосування справедливої вартості в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Проте на практиці визначення справедливої вартості пов'язане з певними труднощами, оскільки МСФЗ і національні положення (стандарти) містять лише загальні орієнтири з справедливої вартості відповідних активів і зобов'язань. Тому тенденція розповсюдження оцінки за справедливою вартістю по-різному сприймається як в розвинених країнах, так і в країнах з перехідною економікою [2, с.4].

Під час складання бухгалтерами фінансової звітності, зокрема балансу, постає питання визначення справедливої вартості основних засобів, адже, відповідно до пункту 16 П(С)БО 7 «Основні засоби», «підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більше ніж на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкту основних засобів на ту ж дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт» [3].

Однак, П(С)БО 7 «Основні засоби» не дає визначення справедливої вартості і наразі його можна знайти лише у пункті 4 П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств». Згідно з яким, «справедлива вартість – це сума, за якою може бути здійснено обмін активу або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами» [4].

Складність встановлення справедливої вартості для основних засобів полягає у тому, що вона визначається самим підприємством за ринковою вартістю, а якщо дані про ринкову вартість відсутні – за відновною вартістю (сучасною собівартістю придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки). Але документального підтвердження її в разі переоцінки стандартом не передбачено, тому можна користуватися будь-якими виданнями, які публікують ціни на відповідні основні засоби.

При здійсненні переоцінки для кожного об'єкта основних засобів необхідно вести аналітичний облік змін первісної вартості та їх зносу. Для проведення наступних переоцінок та відображення їх результатів у бухгалтерському обліку слід забезпечити аналітичним обліком також суми дооцінки, віднесеної до складу додаткового капіталу, i суми уцінки, віднесеної на витрати.

Переоцінюється залишкова вартість кожного об'єкта окремо, яка порівнюється зі справедливою вартістю. У результаті на індекс переоцінки, який визначається як відношення справедливої вартості до залишкової, коригуються первісна вартість i сума зносу.

Зазначимо, що підприємство не може самостійно здійснювати переоцінку основних засобів, бо згідно зі статтею 8 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»: «Оцінка майна у випадках її обов'язкового проведення, зазначених у статті 7 цього Закону, виконана суб'єктами, які не є суб'єктами оціночної діяльності, визнається недійсною» [5].

Згідно зі статтею 5 вищезазначеного Закону України суб’єктами оціночної діяльності є:

«суб'єкти господарювання – зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі».

Отже, визначення та застосування справедливої вартості основних засобів для проведення переоцінки в умовах ринків, пов'язане з певними труднощами. Але, для відображення повної та достовірної інформації про діяльність підприємства принцип «справедливої вартості» відіграє ключове значення.

Література:

1. Прес-реліз АССА Принцип «справедливої вартості» від 17.03.09. – Режим доступу: http://www.bea.com.ua/offline/Stat/Fair_Value/

2. Лангазова В.В. Проблемні питання оцінки основних засобів та інших необоротних матеріальних активів // Науковий вісник ЛНАУ – №5, 2009, с.1-8

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об'єднання підприємств», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 7.07.1999 № 163.

5. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон України. Прийнятий Верховною Радою України 12.07.2001  № 2658-III // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – №41. – Ст.5-8.