Экономические науки /Экономика предприятия

К. е. н., доцент Глібов Р.В., бакалавр: Тетера А.А.

Житомирський національний агроекологічний університет

Теоретико-методичні основи мінімізації ризиків та активізації виробничої діяльності вітчизняних підприємств в сучасних ринкових умовах господарювання

На сучасному етапі розвитку економіки України важливим завданням національної політики держави є вирівнювання диспропорцій між усіма складовими елементами суспільного виробництва. Суспільне виробництво охоплює всі сфери господарського комплексу, зокрема легку, важку, хімічну, деревообробну, харчову промисловість тощо.

Звичайно, що перспективи виходу національних підприємств зі стану стагнації повинні бути пов'язані із пропорційним розвитком усіх вказаних сфер. Разом з тим, розгляд усіх складових елементів економіки одночасно не дозволяє застосувати комплексно-системний підхід до локалізації резервів вітчизняних підприємств.

Більше того, світовий досвід свідчить про необхідність пошуку перспектив розвитку економіки з точки зору пріоритетного розвитку окремих сфер економіки, які мають вирішальне значення у формуванні доходної частини бюджету. Виключно такий підхід дозволяє адекватно використовувати власні та залучені кошти у процесі виробничої, господарської, фінансової діяльності. Ефективність такого підходу тим вища, чим більше обсяг коштів, що обертається.

Вказаний підхід з однієї сторони сприяє покращанню соціально-економічної ситуації в регіональному розрізі, а з іншої дозволяє ритмічно повертати залучений капітал. Відмова від цього підходу неминуче позначається на неефективному використанні інвестованих ресурсів, а отже зростанню рівня дебіторської заборгованості.

Останнє в свою чергу проявляється у політичній залежності держави від суб'єктів інвестування і кредитування та втраті іміджу на світовому рівні. Тому, для вирішення проблеми розвитку вітчизняних підприємств в контексті реалій сьогодення, необхідно акцентувати увагу на одній із сфер господарського комплексу, яка за кількісними та якісними параметрами має внутрішні та зовнішні резерви щодо активізації конструктивного розвитку базису суспільства - аграрному секторі.

Вітчизняний досвід свідчить про вагомий потенціал аграрних підприємств України щодо вирішення проблем продовольчої безпеки, виходу на зовнішні ринки, підвищення рівня зайнятості населення, формування доходної частини бюджету, вивільнення грошових коштів на розвиток військово-промислового комплексу, нарощування експортного потенціалу. Проте в умовах сьогодення аграрний сектор не забезпечує повною мірою реалізацію стратегічних пріоритетів виробничо-комерційного розвитку багатовекторного спектру організаційно-правових структур ринкового середовища.

Однією з основних причин цього явища є низький рівень окупності витрат в відприємствах аграрного сектору. Внаслідок чого зріс рівень ризику на інвестований капітал. Тому виникає нагальна потреба в управлінні ризиками.

Під цим терміном варто розуміти процес, за допомогою якого підприємство виявляє ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв’язки між різними категоріями ризиків. При управлінні ризиками необхідно враховувати наступні аспекти: ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися підприємством та його керівництвом; рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності підприємства; рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими; очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик; розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається підприємство.

Разом з тим, в сучасних ринкових умовах господарювання вони не враховуються повною мірою. Тому зовнішні та внутрішні інвестори не зацікавлені у направленні інвестицій на розвиток аграрної економіки України. Дану проблему можна суттєво нівелювати у випадку покращання інвестиційного клімату та інвестиційної політики на всіх рівнях регіонального розвитку.

З цією метою в сільськогосподарських підприємствах та на загальнодержавному рівні необхідно активізувати роботу у наступних напрямках:

· впровадження у виробничий процес ресурсозберігаючих технологій;

· ритмічне виробництво агропромислової продукції з врахуванням стандартів ГАТТ/СОТ;

· проведення адміністративної реформи з метою удосконалення управлінської діяльності на локальному, регіональному, національному рівнях;

· розвитку зовнішньоторговельних зв'язків та удосконалення тарифного законодавства;

· посилення контролю та персональної відповідальності керівних працівників органів виконавчої влади під час реалізації положень регуляторної політики держави, зокрема удосконалення санкцій за видання нормативно-правових актів, що суттєво звужують можливості розвитку підприємництва та бізнесу в аграрній сфері;

· підтримка вітчизняних товаровиробників аграрної продукції шляхом здійснення раціональної протекціоністської політики;

· оновлення матеріально-технічної бази аграрних формувань на основі розвитку лізингу;

· підвищення інвестиційної привабливості аграрних підприємств та безпосередньо галузі сільськогосподарського виробництва;

· проведення симпозіумів, круглих столів з питань удосконалення розвитку аграрного сектора;

· підвищення конкурентоздатності аграрних товаровиробників як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

· розвиток мережі міжнародних грошово-кредитних коридорів на основі активізації відповідної правової роботи в банківській, консалтинговій сферах.