СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ
ЛАНДШАФТИ БАСЕЙНУ РІЧКИ КОДИМИ
Правою притокою Південного Бугу є річка
Кодима (довжина 149 км, площа басейну 2480 км2), яка протікає
Кодимським, Балтським, Любашівським районами Одеської області та
Кривоозерським, Врадіївським і Первомайським районами миколаївської
області. Бере початок з джерел, які виходять на земну поверхню біля с. Будеї
Одеської області. Долина річки широка і трапецієподібна, праві схили
розчленовані ярами та балками; ширина долини до 1,5 - 4 км, глибина – до
60 м. Ширина заплави 400 - 600 м. Річище помірно звивисте, у середній
і нижній течії завширшки до 20 м і більше. Похил річки 0,73 м/км.
Живлення переважно дощове: під час весняної повені проходить близько 80%
річного стоку. Стік зарегульований ставками та Балтським водосховищем (площа
172 га). Вливається в Південний Буг в с. Кінецьпіль миколаївської
обл. Основна притока - Гедзилів Яр (ліва). Басейн річки розташований на
відрогах Подільської височини. Річка використовується для водопостачання,
зрошення та господарсько-побутових потреб, у штучних водоймах - рибництво.
Річка протікає по лісостеповій зоні, де
поширені місцевості хвилястих розчленованих лесових височин з сірими і
темно-сірими лісовими ґрунтами, грабовими дібровами, ярами та балками врізаними
в кристалічні породи. Для басейну річки характерні також місцевості
розчленованих схилів лесових величин з чорноземами звичайними середньогумусними
з ярами і широкими балками. Правий берег її порізаний ярами і має багато
зсувів.
У ґрунтовому покриві переважають чорноземи
звичайні. Внаслідок надзвичайно високої сільськогосподарської освоєності
території, інтенсивного розорювання схилових земель в басейні річки поширена
ерозія ґрунтів - водна та вітрова (дефляція ґрунтів), що охопила вже майже
половину оброблюваних земель і завдає великої шкоди сільському господарству. Долиною
річки поширені лучно-чорноземні та лучно-солонцюваті ґрунти. У заплаві
спостерігається заболочування та засолення ґрунтів. У гирлі річки - болотні
ґрунти.
Особливості функціонування
сільськогосподарських ландшафтів басейну р. Кодими зумовлюються дією таких
фізико-географічних умов та ландшафтних складників: однорідністю рельєфу
рівнини, що зумовлює подібність ландшафтів; слабкою диференціацією території за
ландшафтною структурою; значними термічними ресурсами, у тому числі особливо
високими температурами влітку при дефіциті атмосферних опадів.
До характерних особливостей
відносяться малосніжні зими із значними коливаннями температур. Тривалість
безморозного періоду досягає 180-190 днів. Негативними явищами погоди є посухи
(імовірність весною - 30-40%, влітку - 80-90%). Як наслідок сухості клімату
визначається необхідність спеціалізації рослинництва на культурах з відносно
низькими транспіраційними коефіцієнтами, а також обов’язковість проведення
зрошувальних меліорацій.
Ґрунти як один із головних
ландшафтних компонентів характеризуються загальним низьким для всієї території
вмістом гумусу. Найбільше його в ґрунтах Балтського, Кодимського та
Кривоозерського районів.
Така ж закономірність
зберігається для розподілу азоту. У розподілі фосфору та калію чітких
закономірностей не спостерігається.
Основою ефективного розвитку
сільськогосподарського виробництва та одержання позитивних результатів меліорацій
довкілля в сучасних умовах є дослідження особливостей господарського
використання ландшафтної структури регіону їх розміщення.
Сприятливі ґрунтово-кліматичні умови,
вигідне економіко-географічне положення, особливості господарського освоєння,
високий рівень концентрації населення зумовили розвиток потужного
агропромислового комплексу, частка продукції якого у виробничій сфері сягає
60-70%.
В значній мірі структуру
сільськогосподарських ландшафтів формують: гідрогеологічні умови, орографічні
елементи, ґрунти, мікроклімат, агрокліматичні, рослинні ресурси, склад та
структура сільськогосподарських угідь, агротехнічні прийоми, види меліорації,
антропогенно стимульовані екологічно негативні процеси.
Сільськогосподарські ландшафти
характеризують головним чином, наступні позиції:
-
внутрішня
структура природних комплексів;
-
особливості
зовнішнього середовища;
-
сучасні види
сільськогосподарського використання;
-
середня
багаторічна продуктивність сільськогосподарських ландшафтів;
-
вплив інших
видів господарської діяльності на продуктивність сільськогосподарських
ландшафтів;
-
рекомендації
щодо вдосконалення системи ведення сільського господарства.
Проведені дослідження
дозволили виявити та оцінити екологічно нестійкі та напівантропогенні
ландшафти, охарактеризувати розміщення, а також рівень розвитку несприятливих
факторів водної та вітрової ерозії, площинного змиву, підтоплення.
До них віднесені сильно
розчленовані схили і височини ландшафтів, невеликі ділянки ярів та балок на
терасових рівнинах ландшафтів. Загальний фон екологічного стану ландшафтів
формує, безумовно, аграрна діяльність, головною ознакою розміщення якої є
насамперед розміщення сільського господарства.
У структурі
сільськогосподарських угідь переважають орні землі (88,2%). В умовах
посушливого клімату і сильної вітрової ерозії таке становище далеко не
відповідає оптимальним критеріям. Дуже низька в структурі сільськогосподарських
угідь питома вага пасовищ, сіножатей, садів і виноградників - менше 12%.
Таке співвідношення не може бути визнане раціональним в умовах сильної
антропогенної перетвореності території. При 60% розораності земель принаймні
10% загальної площі за міжнародними екологічними вимогами повинні мати
статус природоохоронних.
Довготривале та інтенсивне
сільськогосподарське природокористування призвело в басейні річки Кодими до
активізації таких екологічно негативних процесів, як водна та вітрова ерозія,
суфозія, підтоплення, засолення, зниження родючості ґрунтів.
Характерним негативним явищем
також є водна ерозія з найбільшими значеннями виносу гумусу з ґрунту, що має місце
в Балтському та Кодимському районах.
Сільськогосподарські угіддя,
які знаходяться під впливом водної ерозії складають 70%; дефляційні - 14%. Із
загальної площі ріллі 87% земель еродовані, в тому числі середньо- і
сильнозмиті - 60%. Землі характеризуються малою продуктивністю. Ерозія
прогресувала з 1961 по 1984 роки, площа еродованих орних земель зросла на 45%,
в т.ч. середньо- і сильнозмитих - на 50%.
Головні причини розвитку
ерозії: на значних площах ґрунти оброблялися уздовж схилів, довжина робочих
схилів перевищувала дозволені рамки. На середньо- і сильнозмитих ґрунтах
розміщували пропашні культури і пари.
Окремо слід зупинитися на
стані різноманітності фітобіоти пасовищних екосистем як неодмінного елементу
агроландшафту. Стан збереження біорізноманіття на напівприродних пасовищних
угіддях (луках та степових ділянках), обсяг яких на території України складає
8,5 млн. га, потрібно розглядати з двох точок зору. По-перше, з точки зору
відповідності та репрезентативності їх для певних зональних та
ґрунтово-гідрологічних умов певної заплави, суходолу, схилових земель як
складового елемента природних кормових угідь. По-друге, з точки зору
невиснажливого їх пасовищного використання та застосування засобів підтримання
їх стабільності.
Надмірне розорювання
заплавних, рівнинних та схилових земель в усіх районах Одеської області і
навіть в гірських умовах привело до руйнування природних екосистем та втрати
природними кормовими угіддями стійкості та здатності без застосування засобів
підтримувати максимальну біопродуктивність для певних типів угідь. Тому,
наявні природні кормові угіддя фрагментарно поширені по території області
потребували постійного застосування мінеральних та органічних добрив для
підтримання високої продуктивності. Застосування цих засобів, особливо в
заплавах та на схилових землях привело до забруднення довкілля.
Про сіножатно-пасовищні угіддя
наявна лише ботанічна характеристика, яка не дає змоги господарникам виявити
комплекси господарсько-цінних видів, відносно яких і потрібно застосовувати
комплекс заходів з невиснажливого їх використання. Розроблена співробітниками
Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАНУ (Балашов та ін., 1988) лучна
типологія, на жаль, не набула широкого використання.
Підсумовуючи викладене, слід
відмітити те, що стан збереження та охорони фітобіотичного різноманіття
безпосередньо в агроландшафтах басейну р. Кодими не є задовільним. Нажаль,
і фітосозологічні заходи, що вживаються у рамках традиційних природоохоронних
дій, індивідуальна охорона видів через внесення до національної Червоної книги
та збереження видів сегетальної фітобіоти на територіях природно-заповідного
фонду не змінюють ситуацію на краще.
Отже, сільськогосподарський ландшафт
басейну р. Кодими, не дивлячись на значну антропогенну трансформацію його,
залишається важливою умовою збереження різноманітності біоти. Разом з тим,
стратегія збереження агроландшафтів досить повно відображена в нормативно
правовій базі. Головним чином вона спрямована на збереження ґрунту, як
основного компоненту середовища існування біорізноманіття агроекосистеми.
Однак, існуюча система моніторингу, яка побудована на контролі
агрохімічних і токсикологічних показників довкілля, нажаль зовсім не передбачає
контролю біотичного компоненту агроекосистем (Постанова КабМіну від 30 березня
1998 р. №391 «Положення про державну систему моніторингу довкілля»).